Навмисна маргіналізація української, білоруської, татарської й інших та обов'язкова російська мова сотні років дозволяли створювати єдиний культурний, гуманітарний та цивілізаційний простір "рускава міра" й перетворювати цілі покоління інших народів на росіян, напівросіян та чвертьросіян не за кров'ю, а за свідомістю.
Важко розповідати комусь, що ти з ним один народ, якщо ти його не розумієш.
Читайте також: Росія не ризикне провести масштабну інтервенцію в Україні, – експерт
При цьому звичайно, що не слід забувати, що причина війни – імперські амбіції Кремля. Мова – один з основних ширмових приводів та інструментів. Важливо не звинувачувати й ображати конкретних людей на підставі їх особистої мовності – це тільки призводить до міжособистісних та суспільних конфліктів, а боротися з явищами та змінювати обставини, що їх породжують. Вибір побутової мови, як і будь-які інші особисті питання, що не порушують закон та не шкодять іншим, є недоторканим правом кожного громадянина.
Але коли ж у мовних дискусіях прихильники принципу "какая разница на каком говорить" намагаються протиставляти українців за побутовою мовою, згадуючи, що на фронті маса російськомовних українських воїнів, то це звичайно свята правда. Та при цьому часто забувають про інший показовий та дуже важливий момент – україномовних у ворожих лавах немає.
Тому йдеться не про знання російської мови, в ньому немає нічого поганого, а про її місце й роль в публічних заходах та офіційному житті нашої держави, а до того ж необов'язковість володіння українською в Україні (що вже дискримінує україномовних, які, виходить, для повноцінного життя в своїй країні, повинні знати чужу мову краще за державну).
Ситуацію все одно доведеться виправляти, якщо ми бажаємо зберегти незалежність не тільки у найближчі роки, а і на майбутнє.
Не варто забувати цей факт за емоційними реакціями та фейсбучними баталіями.
Автор: Андрій Глухенький. Джерело: Обозреватель
Читайте також: "Російське вбиває": як бойкотували бізнес окупанта