Але ніякої нової воєнної еліти, що мала б кардинально змінити хід історичних подій, немає, а поява її поки що не передбачається в найближчому майбутньому.
Читайте також: Питання озброєння України знову на паузі, – Washington Post
Ніякої солідарності серед українських учасників бойових дій просто не існує. Нічого, що можна було б назвати єдиним ветеранським рухом, як такого, не існує. Рівень цієї солідарності у загальному ветеранському середовищі не перевищує, а дуже часто й поступається солідарності у політикумі, чи інших професійних чи соціальних сферах звичайного життя.
Учасники війни, що повернулись з фронту, подібно найманцям розпорошуються між державними і конкуруючими приватними структурами. Між тими, хто платить гроші. Вони з радістю йдуть в менти, в найрізноманітніші муніципальні варти, в приватні охорони. І тут, в цивільному житті, починають за ці гроші вже воювати між собою. Точно так, як теж саме роблять юристи, політики, або злочинні угрупування.
Сьогодні в Україні вже дуже важко знайти якусь більш-менш серйозну і впливову фінансову групу хоча б регіонального рівня, місцевого князя, на найманій службі в якого ще б не було своїх особистих учасників АТО.
Вже майже під час кожного протистояння за більш-менш серйозні гроші, під час будь-якого щонайменшого резонансу всі сторони намагаються демонстративно заручитись підтримкою якихось абстрактних "ветеранів". В той час, коли в кожної з цих сторін просто давно вже є на заробітній платі і відповідно на озброєнні свої спеціальні особисті ветерани.
Це все частіше починає нагадувати якісь змагання, в котрих кожен для отримання певної переваги над супротивником намагається голосніше крикнути "ветерани за нас!"
Насправді ж ветеранську карту ними давно вже прирівняно до будь-якої іншої дешевої найманої обслуги типу агітаторів, тітушок, чи масовки. Тим паче, що зазвичай вони можуть виконувати усі ці три функції одночасно.
Читайте також: Фактор "агентів Кремля": чому в усьому винен Путін і скільки це триватиме?