Слабкі суперники і багато пропаганди: як Путін боротиметься за збереження титулу царя у Росії

Як пропаганда оспівуватиме Путіна до виборів

На перший погляд, Владіміру Путіну боятися нічого – соціологія малює хороші цифри "народної підтримки".

Читайте також Дія, Мрія і технології: плани та пріоритети Мінцифри на 2024 рік

Ба більше, населення пов'язує своє майбутнє саме з однією персоною, або наступником, на якого ця персона вкаже.

Та сама соціологія демонструє основний страх росіян – відсутність спадкоємця трону. Ідеально для Путіна? Так, але не зовсім. Як це бувало в російській історії, правитель, який допустив слабкість, або зазнав військової чи військово-політичної поразки легко втрачає владу.

Відповідно, завдання кремлівської пропаганди на найближчі місяці зведене до кількох основних напрямків.

1. Посилення образу "народного царя". Цьому було присвячено велику пресконференцію Путіна і ця ж логіка простежується у створенні передвиборчого штабу Путіна. На першому заході російський президент демонстрував "впевненість" в успіхах країни та охоче розповідав про успіхи (звісно, під його керівництвом).

При цьому грамотно використав "домашні заготовки" у вигляді готовності реагувати на потреби плебсу. Типовий приклад – "особисті питання рядових росіян". Тут або було посилання на вже підготовлені рішення, які поки що виконуються на місцях, або пряма вказівка "розібратися".

Одним словом, такий собі "батько народний". Ця ж логіка простежується у формуванні передвиборчого штабу, де перші місця мають публічні люди, але не з політики.

2. Образ "цар-полководець". Тут складніше, адже масштабних успіхів у збройних сил Росії не було дуже давно. Політично Росія втрачає позиції навіть на пострадянському просторі. Але, з іншого боку, й масштабних провалів так само не сталося – Росія утримала лінію фронту в Україні. Відповідно цар демонстрував впевненість у майбутньому, готовність воювати до "реалізації початкових цілей СВО".

Актуально СРСР був могутнішим, але розпався: чому на Росію чекає те саме

Але який образ "полководця" без "турботи про солдатів". Цьому було присвячено значну частину відповіді на питання. Причому Путін намагався охопити і теми пов'язані зі збройними силами, і з найманцями. Він говорив і про службу, і про соціальні гарантії після неї. І, нарешті, нещодавня подія – дзвінок командиру танкового батальйону, який брав участь у боях за Мар'їнку

3. Образ "цар-збирач земель". Тут утримання фронту 2023 року дуже допомогло. Та й російська пропаганда ще з травня поточного року формувала "образ успіху" у вигляді утримання захоплених територій. Путін активно наголошував, що "нові регіони" вже "відчують себе Росією". Виборцю це подобається.

Запитання щодо зовнішньої політики, до речі, пропагандисти обігрують дуже обережно. Основна тезова конструкція залишається незмінною "війна Заходу проти Росії руками України". Тому активно підсвічується тема "західної загрози" аж до втручання у вибори. Але не надто акцентується рівень "зовнішньополітичних успіхів", адже війна поки що триває.

Концепція "царя" хороша для Росії тим, що населення розуміє, кого слухатися, кому підкорятися. А можливий негатив, починаючи від особистих питань, закінчуючи провалами у внутрішній політиці, вкладається у старий формат випуску пари "добрий цар – бояри погані". Де публічно свариш бояр (або просто вбиваєш), а народ отримує порцію "справедливості".

До речі, така сама система масштабується і на рівень регіонів, де губернатор – "людина государя", "мініцар", а місцеві еліти якраз є "поганими боярами". Такий формат, крім усього іншого, створює запобіжник від потужних сепаратистських рухів, оскільки винуватцями всіх бід виставляються саме ті, хто міг би організувати протистояння з центром – місцеві бізнесові та політичні угруповання.

Але концепція царя приховує у собі небезпеку. Якщо цар демонструє слабкість, якщо ця слабкість знаходить очевидне підтвердження – царя зносять. Натомість обирають (призначають у разі палацових переворотів) нового.

Слабкість царя – це, зокрема, й електоральні результати. Тобто кількість громадян Росії, які своїми голосами продемонстрували відданість правителю. Тому для Кремля отримати на виборах менше ніж 70% вкрай ризиковано. Від того підходимо до теми викликів.

Зауважте Як реінтегрувати військових, біженців та переселенців у нормальне життя: три етапи

Небезпека для Путіна на виборах

1. Війна, ветерани, радикали. Перша та ключова небезпека для Путіна була, як не парадоксально, у проімперській, радикальній частині суспільства. Саме у цій групі виникли звинувачення у слабкості, дурості, здачі позицій у війні тощо. Виникнення сильного супротивника у цьому електоральному полі небезпечне.

Тому Путін змінив риторику і почав грати в "полководця – батька солдатського". А також озвучив готовність воювати далі. Тобто це поле намагаються підвести саме під російського президента. Єдина інтрига – чи буде реєстрація Ігоря Стрєлкова. Але навіть якщо буде, він забере на себе невелику кількість голосів і лише підтвердить статус "царя-полководця" для Путіна.

2. Ліберальне крило російського суспільства. Тут концепції були різні. На початковому етапі кампанії виникла ідея розмити це поле безліччю кандидатів. Минулий тиждень дав одразу три прізвища:

• Єкатєріна Дунцова,
• Баріс Надєждін,
• Грігорій Явлінський.

Але ідея перестрахування взяла гору. Дунцова, яка будувала свою кампанію через телеграм та соціальні мережі (де була можливість провалу для Кремля) недопущена. Явлінський (о, несподіванка!) передумав. Надєждін висунутий однією із "мікропартій".

З-під нафталіну дістали проєкт "Нових людей", який не проявив себе, як очікувалося. Самому Алєксєю Нечаєву довірити роль спаринг-партнера не дали. Об'єднали дві партії ("Нові люди" + "Партія зростання") та висунули віцеспікера Держдуми Владіслава Даванкова. Формально людина з високою посадою, але абсолютно "сірий" та підконтрольний.

Важливо Мобілізація непопулярна, але потрібна: у чому проблема політиків

І, нарешті, щоб уникнути додаткових проблем, відмовили громадянам Росії за кордоном у праві голосу. Що логічно, оскільки на ту частину росіян Кремль має дещо менший вплив.

3. Старі кадри, але менші за масштабом. Традиційно Путіну на виборах опонували ЛДПР та комуністи. Останні – найсильніший супротивник, здатний взяти "протестні голоси", а отже, їхній символ – Геннадій Зюганов – не повинен висуватися. У КПРФ зрозуміли бажання "начальства" та висунули Лєаніда Харитонова.

Політичне поле підготовлене. Його ще, звісно, прорідять. До виборів Путіну потрібна ще "перемога" на фронті – адже збройні сили Росії "власними силами" не демонстрували успіхів уже дуже давно. Тому точаться штурми українських позицій. Але може статися і несподіванка. А якщо замість перемоги Росія отримає гарного ляпаса? Не обов'язково наступом на фронті. Подивімось на Чорноморський флот Росії, Кримський міст чи цілі всередині Росії. Коронацію нового царя це не скасує, але його позиції трохи похитне.