Наслідки війни для українського суспільства
За даними The Wall Street Journal, важкі поранення отримали 200 тисяч українців. З них близько 50 тисяч втратили одну або кілька кінцівок. Мільйони людей змушені були залишити власні домівки і переїхати у безпечніше місце (3,6 мільйона) або виїхати за кордон (4,2 мільйона).
Читайте також Мобілізація непопулярна, але потрібна: у чому проблема політиків
Багато хто з них отримав не лише фізичні поранення, але й психологічні травми. За оцінками ВООЗ, для кожного четвертого українця зріс ризик важких психічних захворювань – самогубств, ПТСР, залежностей, саморуйнівної поведінки. Чимало сімей перебувають на межі розлучення. І, на жаль, ці проблеми будуть лише посилюватися.
Якщо на початку війни головною проблемою були психологічні наслідки пережитого, то з часом на перший план вийшли вже економічні та соціальні проблеми. Це працевлаштування, перенавчання, переїзд і облаштування на новому місці.
Якщо говорити про проблеми адаптації колишніх військовослужбовців, досвід показує, що близько 20% з них не зможуть самостійно повернутися до нормального життя. Основна причина – сильний стрес від пережитого (поранення, полон, інші психотравми). До цього також додаються різноманітні залежності (алкогольні, наркотичні), депресія, відчуття, що суспільство про них не дбає.
Наразі чинні програми психологічної підтримки охоплюють порівно невеликий відсоток тих, хто потребує допомоги. Урядові гарячі лінії психологічної допомоги часто не працюють. А фахівців, які мали б потрібний досвід роботи з військовими, критично не вистачає.
Інтеграція військових у суспільство
Окреме питання – це інтеграція у суспільство великої кількості колишніх військовополонених. Враховуючи їх важкий травматичний досвід, в першу чергу вони потребують ретельного медичного обстеження. Адже повернення на службу чи у мирне життя із невиявленою або недолікованою психотравмою може мати вкрай серйозні наслідки (серцеві напади, інсульти, суїциди, домашнє насилля, скоєння злочинів тощо).
До теми Освіта-2024: що у пріоритеті і як буде фінансуватися
Вже найближчим часом виникне проблема реінтеграції у суспільство великої кількості демобілізованих строковиків. Деякі з них прослужили майже 3 роки, і за цей час мали відпустку не більше 5 діб. На відміну від мобілізованих та контрактників, для них не передбачене комплексне медичне обстеження, допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань після звільнення зі служби.
Якщо не готуватися заздалегідь, проблеми цих хлопців зі здоров'ям, поверненням у родину та звичне середовище накриють наче лавина десятки тисяч українських сімей.
Ще один серйозний виклик для усіх демобілізованих – це правові проблеми та бюрократична тяганина з відновленням документів, отриманням статусу. Через відсутність своєчасного інформування (пам'яток, роз'яснень) про доступні сервіси та порядок їх одержання, колишні ветерани просто не звертаються по допомогу. Зокрема, тисячі ветеранів не отримали санаторне лікування, на яке мають право.
На практиці виникає багато конфліктних ситуацій у колективах після повернення учорашніх бійців. Військовим важко адаптуватися до мирного життя, а цивільні не сприймають їх травматичні переживання. Досвід інших країн (США, Ізраїлю) показує, що єдиний вихід – спеціальні психологічні програми адаптації, які повинен пройти кожний військовий після демобілізації. Загалом, як показала практика, проблеми соціальної інтеграції ветеранів набагато глибші, ніж вважалося до цього.
Україні потрібна спеціальна стратегія
Що стосується інших постраждалих – осіб з особливими потребами, біженців, внутрішніх переселенців, – то вони також потребують допомоги з розв'язанням найгостріших проблем.
Так, все перелічене вимагає колосальних зусиль. І навіть західні фахівці визнають, що такого досвіду – реінтеграції у суспільство мільйонів громадян прямо під час війни – не має жодна держава світу. Лише за приблизними підрахунками Мінветеранів, після війни нас очікує тільки 1,7 мільйона учасників бойових дій. А ще плюс біженці, внутрішні переселенці, люди з особливими потребами. Тому готуватися до цього потрібно вже зараз.
Цікаво Ігри в експеримент: що там з клоном скандального закону 5655
Враховуючи, що з 2014 року вже накопичився певний досвід і розуміння проблем, нам потрібна національна стратегія психологічної підтримки та соціальної адаптації постраждалих. У ній, зокрема, мають бути враховані особливості реінтеграції кожної з цих категорій. Чітко визначена відповідальність кожного міністерства в процесі надання допомоги та взаємодія між ними. Передбачені механізми залучення бізнесу та громадянського суспільства до цих програм.
Три етапи адаптації суспільства до нормального життя
Враховуючи масштабність завдання, було б доцільно розбити таку програму на три етапи. Перший етап – це заходи, результат реалізації яких нам потрібен вже у короткостроковій перспективі. Повертаючись до проблем ветеранів, я б відніс до першочергових заходів можливість отримання освіти та створення мотивації для бізнесу працевлаштовувати саме колишніх військових.
Нагальні проблеми біженців – це допомога з відновленням документів, працевлаштуванням, доступом до мікрокредитів, наявність шкіл та садків для дітей. Словом, необхідні базові речі, які будуть сприяти якомога скорішому поверненню українців до мирного життя.
На другому етапі ми повинні почати реалізовувати програми із результатами у середньостроковій перспективі. Це, зокрема, створення механізму отримання житла на пільгових умовах, стимулювання зайнятості, спрощення регуляторного середовища для відкриття власної справи. Адже саме можливість знайти високооплачувану роботу або відкрити власну справу буде важливим чинником, зокрема, для повернення біженців додому. Для цього можна залучати наших європейських партнерів. Останні могли б профінансувати, наприклад, перенавчання для біженців, які повертаються додому.
Зауважте Розвиток криптоіндустрії в Україні – що вдалося зробити у 2023 році?
Третій блок – це реінтеграційні програми на довгострокову перспективу. Мовиться про створення інклюзивних умов життя, забезпечення безбар'єрності для людей з особливими потребами. Мовиться про додатковий пандус, звуковий світлофор чи спеціальні паркувальні місця для таких людей. Потрібна ціла інклюзивна інфраструктура і рівні з іншими можливості, щоб добиратися на роботу, відпочивати, подорожувати тощо. Але головне, звичайно, це подолання бар'єрів у свідомості – руйнування упередженості та стереотипів стосовно постраждалих, розвиток культури поваги до них.
Виходячи з особистого досвіду та досвіду побратимів після 2014 року скажу, що повернення у цивільний соціум колишніх військових можливе. І це наш обов'язок стосовно тих, хто ризикував власним життям та здоров'ям заради своєї країни. Мій підхід враховує найкращі практики адаптації інших країн та наш досвід. Але головна умова – це має бути пріоритетом для держави.