Образ в пікселі не має викликати страх
Було багато новин про те, як все планують, будують. Можливо, десь щось і працює, але глобальної державної політики з приводу підтримки ветеранів, на мою думку, не існує.
Читайте також Важливий нюанс про атаки рекордною кількістю "Шахедів" у жовтні
Як і не існує централізованої інформаційної роботи з населенням на цю тему. Звісно, у ЗМІ нас називають героями, але як тільки військовий повертається з нуля, скажімо, до Києва, він поринає в атмосферу пофігізму.
Морально важко не вибухнути, коли тільки що втрачав побратимів, читаєш чати з описом поранень, яких зазнали хлопці, а навколо відбувається якесь свято життя. П'яні молодики влаштовують бійки біля розважальних закладів, підкачані хлопчики бігають від ТЦКшників.
Не можу уявити, що відчувають, коли бачать це ветерани, які втратили кінцівку, поклали своє здоров'я. І тут справа не лише в гулянках, а в тому, що військовим складно змиритися з тим, що для суспільства здебільшого не існує ніякої війни. Що їх зневажають та бояться.
Ветерани вже зараз відчувають прояви класичного "я тебе туди не посилав". Через кілька років учасники бойових дій чутимуть це дуже й дуже часто. Тому що у нашого населення здебільшого відсутня навіть мінімальна повага до людини, яка воювала. Зрозуміло, є різні ветерани, які поводяться не дуже адекватно. Вони потребують психологічної підтримки та реабілітації.
Проте коли перехожі тікають від чоловіка у формі, це просто жах. Інформаційна робота рашистів для нашого розколу дуже потужна. Є купа випадків зайвої жорстокості з боку представників ТЦК, але образ людини в пікселі має викликати аж ніяк не страх.
До людей, що ризикували своїм життям заради спокійного життя в тилу, має бути нормальне ставлення. Їх можна пропустити в черзі, їм варто просто подякувати. Суспільство має адаптуватися під потреби ветеранів, які побували в пеклі й бажають повернутися до повноцінного життя у мирній Україні.