Про це 24 Каналу розповів колишній полонений Вільгельм Вітюк, додавши, що у полоні від наших воїнів забирають геть усе, окрім лише одного. Думки – єдине, що ніколи не можна забрати.

Дивіться також Лікування та звільнення зі служби: які права мають українці після повернення з ворожого полону

Чого найбільше хотілося у полоні?

За словами захисника Маріуполя, людський мозок думає постійно. Навіть тоді, коли ти цього не хочеш. У полоні є багато часу на роздуми й людина починає все дуже глибоко аналізувати.

Як на мене, порятунком було – повністю віддатися саморефлексії. А іноді "дивитися мультики" (в голові – 24 Канал). У тебе саморефлексія, до того ж йде постійний психологічний тиск, приниження, тортури, які змушують тебе переосмислити деякі речі,
– пригадав Вільгельм Вітюк.

У полоні український воїн подивився на безліч речей з іншого боку. Найчастіше він думав про життя, родину, їжу та теплий одяг, адже у камерах було дуже холодно. Також придумав різні закінчення для аніме, фантазував, навіть складав вірші у голові.

"З їжі найбільше хотілося чогось солодкого – неважливо чого", – додав колишній полонений.

"Це допомогло не збожеволіти"

Після повернення в Україну він написав книгу "Щоденник з полону". У ній поділився своїми пережиттями й тим, що допомогли вижити. Зокрема, про це він згадує в історії "Невидимий зв'язок".

Камера була тісною, сірою, темною. Єдиним джерелом світла була тьмяна лампочка під стелею, яка постійно мерехтіла. Здавалося, що навіть повітря тут просякнуте страхом і відчаєм, але навіть у цій темряві та гнітючій тиші я чув голоси,
– написав український захисник.

Він додав, що не міг розібрати слів, але відчував їхню теплоту й підтримку. Потім голоси ставали голоснішими й чіткішими. Воїн чув голоси своїх рідних, друзів, побратимів. Вони підбадьорювали його, вселяли віру. Іноді вдавалося навіть "відчути" їхні дотики, міцні обійми, поцілунок у щоку.

"Це було настільки реально, що я навіть забував, де перебуваю. Я не знаю, чи це були галюцинації, породжені моїм виснаженим мозком, чи незбагненний зв'язок між душами, який неможливо пояснити логікою. Але саме ці голоси та дотики дозволяли мені не збожеволіти у цій темряві", – наголосив Вільгельм Вітюк.

Все це нагадувало йому, що він не один, його люблять та чекають. Це давало сили жити далі й зрештою дочекатися звільнення з полону.

Що згадують інші українські військові про полон?

  • Колишній британський солдат Шон Піннер воював на боці України та потрапив у полон. Після звільнення він розповів, що російські солдати не мають жодних моральних бар'єрів. Вони б'ють струмом, колять ножем в ноги, морять голодом, психологічно тиснуть. За час у російській неволі Шон Піннер схуд на 60 кілограмів.

  • Звільнений з полону 6 березня український захисник розповів, що вижити йому допомогла думка про дружину. Вона писала йому листи, підтримувала. Навіть були моменти, коли руки опускалися, але дружина збирала сили й вірила, що чоловік повернеться.

  • Колишнього мера Херсона Володимира Миколаєнка росіяни захопили в полон ще у 2022 році. У неволі він пробув 3 роки. Після звільнення чоловік розповів, що катування у полоні були жахливими, від тортур люди просто сходили з розуму. У російських катівнях утримують воїнів з ампутаціями, хронічними хворобами.