Однак ця ідея потребує тверезої оцінки – з урахуванням світового досвіду, українських помилок і реального стану Донбасу після війни. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Зауважте Це єдиний сценарій, за якого Росія погодиться на мир
Що треба розуміти про вільну економічну зону?
Світовий досвід вільних економічних зон є неоднозначним. Найуспішнішим прикладом залишається Китай часів реформ Ден Сяопіна. Там вільні економічні зони створювалися як контрольований державою експеримент: для залучення іноземних інвестицій, технологій і виходу на світові ринки. Ключовою умовою успіху був жорсткий контроль з боку центру та відсутність доступу регіональних еліт до пільг і фінансових потоків.
Український досвід виявився протилежним. Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років вільні економічні зони ("Сиваш", "Порто-Франко", "Донецьк", "Закарпаття") замість інструменту розвитку перетворилися на внутрішні митно-податкові офшори. Центральна влада втратила контроль, а регіональні еліти використали спеціальні режими для власного збагачення. Саме тому держава згодом відмовилася від цього механізму.
Донбас має ще складніший контекст. Його роль як "всесоюзної кочегарки" формувалася десятиліттями: навколо шахт створювалися селища й міста без альтернативної економіки.
Проблему закриття шахт розуміли ще в пізньорадянські часи, але жодна влада не наважувалася вирішувати її через соціальні й політичні ризики. Війна фактично зробила це замість держави – разом із втратою кадрового потенціалу.
Сьогодні ідея вільної економічної зони на Донбасі зіштовхується з трьома питаннями:
- що там розвивати,
- хто там працюватиме,
- якою буде модель управління?
Повернення до шахтарської моделі є економічно безглуздим, трудових ресурсів бракує, а без зовнішнього контролю ризик повторення старих помилок залишається високим.
Тому з економічного погляду, створення вільної економічної зони на Донбасі сьогодні є радше політичним, а не економічно доцільним рішенням. Мовиться насамперед про геополітичний інструмент стримування спроб Росії встановити прямий контроль над регіоном.
Саме тому дискусія про будь-який міжнародний економічний формат для Донбасу – за участі України, США та європейських партнерів, – є значно кориснішою, ніж сценарій прямої окупації.