Як Вірменія та Азербайджан залишили Росію у стороні?
Ухвалена лідерами обох країн угода у присутності Дональда Трампа стала дипломатичною перемогою останнього, але спонукала вірменську сторону йти на помітні поступки. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми У ЦПД пояснили, чому угода Азербайджану та Вірменії стала "жорстким приниженням Москви"
З одного боку вірменська сторона відмовляється від територіальних претензій до Азербайджану, що дає підстави говорити про згоду Нікола Пашиняна на результати останньої війни за Нагірний Карабах.
Водночас прихильники позиції вірменського прем'єра можуть інтерпретувати це як уникнення ризиків того, що Азербайджан ініціює нову ескалацію і бойові дії для прориву сполучення до Нахічевані, який відділений від решти Азербайджану вірменською територією.
Баку отримує бажане – можливість розвитку логістичного сполучення, яке дозволить розширювати сухопутні транзитні шляхи до Туреччини.
В Анкарі безумовно також задоволені результатами дипломатичної гри, оскільки Реджеп Ердоган активно працював над залученням США до вказаного проєкту і скористався комерційними інтересами Трампа, щоб протиставити їх російському впливу. Залучення американських компаній до організації логістики в регіоні через Зангезурський коридор стане гарантією безпеки.
Важливим пунктом є підтримка обома сторонами недопущення до власних кордонів військових сил третіх сторін. Тут можна побачити чіткий сигнал в бік Кремля:
- по-перше, намір Росії організувати логістику в регіоні із залучення власних силовиків провалився. Відтепер російський контингент не потрібен нікому у жодному вигляді;
- по-друге, російське керівництво може точно забути про будь-які сценарії залучення ОДКБ чи будь-яких інших "миротворчих силових форматів" у Вірменії. Оскільки це виступатиме порушенням позиції як Єревану, так і Баку.
Які будуть наслідки угоди?
Тут є позитивні і негативні аспекти, зокрема в контексті українських інтересів.
Що це значить для Росії? Остаточний провал політики щодо Вірменії й висока ймовірність витіснення з регіону.
Відтепер єдина можливість – це ініціювати прихід до влади лояльних до себе сил, які поставлять під сумнів досягнуті при посередництві США домовленості. Це може відбутись влітку 2026 року – або шляхом виборів, або через державний переворот.
Яке значення угоди для її підписантів? Вірменський прем'єр пішов на непросте рішення, яке викликатиме суперечливі оцінки у суспільстві.
Якщо в глобальному плані залучення США для витіснення Росії – це правильний крок. На тактичному рівні – всередині країни – суспільство негативно сприйматиме визнання азербайджанського контролю над втраченими Вірменією територіями.
Водночас Алієв та Ердоган отримають достатньо політичних й економічних дивідендів для визнання загального успіху.
Також відкривається нова історична сторінка у відносинах Єревану з традиційними опонентами.
Які ризики для України?
З одного боку, залучення США до врегулювання конфлікту між Вірменією й Азербайджаном – це позитивний крок. Будь-яка політична поразка Росії – на користь Україні. Крім того, Київ також може активізувати контакти з Баку, Єреваном і Анкарою щодо включення українських інтересів у нові логістичні маршрути.
Проте є певний прихований ризик. Ключове, щоб в Адміністрації Трампа не вважали, що кейс Вірменії та Азербайджану може бути повторений у ситуації з російською агресію проти України. На фоні успіхів у першому, не виключно, що американський президент спробує ініціювати щось подібне для закінчення війни Росії проти України. До прикладу, зі спонуканням Києва до територіальних поступок чи залучення американських комерційних інтересів у відновленні транзиту російських енергоносіїв через українську ГТС.
Українська дипломатія і наші партнери змушені чітко донести до Трампа категоричну відмінність двох кейсів.