Люди гинули кожну секунду, – казахстанець, що приїхав на війну в Україну і отримав орден

Журналісти сайту 24 каналу поспілкувалися про це з громадянином Казахстану Дюсембiном Жасуланом (позивний "Джаз"), який отримав орден "За мужність" у російсько-українській війні. Про боротьбу всіх пострадянських народів, імперіалізм росії, знищення націй, найважчі бої в російсько-українській війні – читайте в ексклюзивному інтерв'ю.

Актуально Розвідка з неба вдень та вночі: які супердрони допоможуть знищити окупантів в Україні

Громадянин Казахстану Дюсембiн Жасулан захищав Україну у складі підрозділу зенітно-ракетного артилерійського дивізіону з грудня 2021 року, тепер він служить у складі полку "Азов". 

Шлях на війну

Коли ви почали воювати в російсько-українській війні?

У вересні 2021 року я ухвалив тверде рішення підписати контракт зі Збройними Силами України. У грудні я вже потрапив на нульову позицію в Новотроїцьке Донецької області. З того часу я вже зіштовхнувся з окупантами та їх агресією. Але відповідати нам тоді ще не було можна, бо це вважалося провокаціє рф.

Повномасштабна війна почалася для всіх 24 лютого, для нас – 17 лютого. Щоб легко прорвати кордони, росіяни почили обстрілювати "Градами" і мінами блокпости та наші украпленні позиції. 24 лютого вони просто зайшли, для них це було на кшталт легкої прогулянки. Знову ж таки, вони нас знищували, а нам не можна було давати відповідь, бо Україна не хотіла вестися на провокації.

Боєць Дюсембiн Жасулан, позивний "Джаз" / Фото надане українським захисником

"Я пробився і потрапив у найелітніші війська"

Що вас мотивувало стати на захист України?

Ще у Казахстані я був жертвою впливу пропаганди. Є свідомий патріотизм, а є наївний. У 2011 році, коли люди у столиці платили кошти, щоб не йти в армію, я почав навпаки просити взяти мене. У військкоматі всі були здивовані. Адже навіть за законом я мав право не служити, бо я є єдиним годувальником у родині.

Я пробився і потрапив у найелітніші війська – єдину бригаду морської піхоти у Казахстані. Я прослужив на Каспійському морі рік з честю та гідністю. Я багато для себе тоді засвоїв і вже тоді розумів, що, мабуть, повернуся до "життя військової форми".

Але служба у Казастані мене не вражала. З 2015 року я приїжджав до України і все більше закохувався у цю прекрасну країну. Одного разу я зробив вибір: якщо їй буде загрожувати небезпека, то я готовий пожертвувати життям, щоб зробити внесок у майбутнє цієї держави.

"Казахстан побудований на такій системі, що ти завжди будеш рабом"

Чому служба у Казахстані не вражала?

Колись я почав розуміти, що у мене немає майбутнього у Казахстані. Я почав відчувати, що я на своїй землі, але не там, де мені потрібно бути. Я відчував, що не можу вільно дихати, що постійно на мене давить щось морально. У тому місці, де я служив, мені як хорошому військовому пропонували залишитися за контрактом.

Але вже тоді я зрозумів, що Казахстан побудований на такій системі, що ти завжди будеш рабом, у якого немає ніякої свободи. І якщо ти захочеш її, то ти або безслідно зникнеш, як це часто у нас буває, або тебе просто посадять. І в мене був вибір – почати боротьбу за свободу там та безслідно зникнути, або прожити заради чогось великого та продовжувати вдихати запах свободи.

"У мене був вибір – почати боротьбу за свободу там та безслідно зникнути" / Фото Аліни Туришин, 24 канал

У 2014 році я вперше почав чути щось про Україну. До цього я ніколи не цікавився нею, мені було все одно. Знав з географії, що є росія, білорусь, Україна та інші слов'янські країни. З боку рф була сильна пропаганда, яка постійно говорила, що ми всі брати-слов'яни. Коли я дивився новини про події Революції Гідності, то бачив спотворену версію.

"У 2015 році, я, мабуть, вперше почав думати вільно"

У Казахстані дуже великий вплив російських ЗМІ. Саме тому кількість "ватників" зараз там також не маленька. Я дивився ці медіа і складалося враження, що в Україні дуже жахливе життя, що там система збудована ще гірше, ніж у Казахстані, що там жорстокі люди.

Я сам народився у регіоні, де всі розмовляють російською мовою. І я принципово не хотів розмовляти казахською мовою. Так вважалося і було так прийнято, якщо ти розмовляєш рідною мовою, то ти "колгоспник". І тоді під дією пропаганди, я думав: "Як в Україні можуть забороняти розмовляти російською мовою?"

Як тільки закінчився Майдан – я придбав квиток і вирішив подивитися, що це за країна особисто. Прилетів та закохався в неї. Я зрозумів, що я був жертвою пропаганди, що мене обдурили і дуже жорстоко. І тоді, у 2015 році, я, мабуть, вперше почав думати вільно.

"Я готовий пожертвувати життям, щоб зробити внесок у майбутнє цієї держави" / Фото Аліни Туришин, 24 канал

"Все своє існування росія страждала шовінізмом та духом імперіалізму"

Які спільні проблеми ви б могли назвати для всіх пострадянських країн через вплив росії?

Єдина головна проблема, яку я бачу, – принцип "моя хата з краю", коли байдуже, що відбувається у країні та у твого сусіда, аби тільки в тебе все було добре. Коли багато хто не хоче бачити правду.

росія – це не лише країна-агресор чи терорист. Все своє існування вона страждала шовінізмом та духом імперіалізму. Хоча вони переписали свою історію і вся країна побудована на відібраних землях. Кубань та Бєлгород – колишні землі України, Астрахань, Омськ, Оренбург – колишні землі Казахстану, є колишні землі Японії, Грузії і так далі.

Ця країна настільки зненавиділа весь світ, розуміючи, що розумні люди вважають фейком її та її історію, що вирішила задати тон та переписати її.

На мою думку, росіяни добре попрацювали в Україні, щоб розділити їх на "західних" та "східних". Така сама робота спецслужб була проведена і в Казахстані. Так, ми були жертвами. Але, якщо ми і надалі будемо жити за принципом "моя хата з краю", то ця війна нічого не змінить. Є поняття "чемодан – вокзал – росія". Треба позбавити громадянства всіх, хто підтримує "русскій мір".

"росія – це не лише країна-агресор чи терорист" / Фото надане бійцем

У Казахстані я, мабуть, став одним з головних кураторів "антиватників". Після розпаду СРСР, у країні, де я народився, за кількістю найбільшою нацією є казахи, другою – росіяни, третьою – українці. І дійсно там (у Казахстані – 24 канал) є одиниці росіян, які люблять культуру цієї держави та вважають себе казахами. Більшість з них мають дух імперіалізму. Вони вважають, що це ми приїжджі на своїй землі.

Якщо прислухатися до цих нездорових людей, то це хвороба цілої держави та всіх імперіалістів за межами росії. Вони говорять, що Ленін створив Україну, що це фейкова держава. медведєв заявляє, що Казахстан – це штучна держава.  Зараз все на межі. Русофобія притаманна зараз всьому світу і я вважаю, що це нормально після всього, що вони витворяють.

Як змінилися настрої у населення та політика Казахстану після вторгнення росії в Україну?

Навіть до повномасштабної війни з Україною у нас почався певний рух. Було таке, що російський депутат дозволяв собі сказати, що "ми одного разу повернемо Казахстан". Хтось з російських політиків говорив, що "Північний Казахстан – споконвічно земля рф", хтось говорив, що за те, що ми запроваджуємо казахську мову – на нас підуть війною. 

Такі цитати накопичувалися і люди морально почали віддалятися від росії, хоча раніше вважали її братською країною. Це вплив сильної пропаганди, що росія – великий брат. Після вторгнення рф в Україну, 90% справжніх казахів почали "топити" за Україну, вони волонтерять, постять важливі новини. І "ватників" у Казахстані це злить і вони намагаються з цим боротися по-своєму.

"Русофобія притаманна зараз всьому світу" / Фото Аліни Туришин, 24 канал

Що стосується нашого президента, то я взагалі не вважаю його нашим лідером. Це фейковий президент, якого народ не обирав. Умови були такими, що поки Назарбаєв відійшов від влади, Токаєв мав очолювати владу. А потім зробили псевдовибори та знищували конкурентів. І ця людина, яка у січні розстрілювала свій народ, називала людей терористами, запросила російську армію для того, щоб вбивати казахів.

А потім він заявляє, що не визнає так звані квазіреспубліки в Україні й деякі українці від нього фанатіють через це. Це обурює, бо це був лише хороший маркетинговий хід. Адже його дружина – громадянка росії, а його діти проводять свій час у рф.

Розкажіть про 24 лютого. Яким цей день був для вас?

У нас розділилися люди на два табори. Одні вірили в те, що ніякого нападу не буде, що це все – провокації. Але коли розвідки Британії, США почали зливати у мережу фото з великою кількістю російської техніки, тоді я і мої побратим почали розуміти, що щось не так.

Були і скептики серед нас, які вважали, що це просто фейк і ніякої війни не буде. Коли 17 лютого полетіли перші міни, ми намагалися сприйняти це як звичайну ситуацію, яка була останні два роки. Але темп обстрілів ріс. І коли біля села Новотроїцьке один з батальйонів почав зазнавати великих втрат ще до 24 лютого, то ми вже почали розуміти, що путін нападе.

"З 90 людей вижило 26. Але наказ ми виконали"

Який бій для вас був найважчим?

Є багато моментів, які будуть спливати після війни. Був момент, коли ми тримали кругову оборону довкола Волновахи. росіяни прорвали її з одного боку. Ворог зайшов всередину, а у нас всі сили були розраховані на окраїни міста. Ми закріпилися, але окупанти почали руйнувати нас зсередини й це був колосальний крах. Тому треба було відступати.

Люди гинули кожну секунду і якщо б вчасно не було ухвалено рішення, то ми б втратили ще більше. У нас був єдиний коридор, який постійно прострілювали росіяни. По нас стріляли з шести мінометних гармат. Коли ми перебігали залізничну дорогу – там сидів кулеметник, який також нас розстрілював, як у тирі. Було дуже багато втрат.

Втомлені та виснажені ми закріпилися у селі Волноваха, розуміючи, що через день – два до нас прийдуть росіяни з танками та БМП. У нас були дві одноразові американські РПГ та автомати, більше нічого.

Силою духу ми виконали наказ і нас з кінцями розбили у селі Володимирівка, але далі ми не дали їм пройти. Мені дали під командування 90 людей. У селі був міст, у якому дірка. Тому техніка на колесах не могла пройти, а будь-яка гусенична – могла. Я пройшовся по своїй половині села, яку ми зайняли і знайшов автомобіль "КрАЗ". Я підбіг до своїх солдатів і знайшов того, хто може водити. Ми загнали його так, щоб ні один танк, ні один БМП не зміг посунути цю техінку. Наше завдання полягало в тому, щоб ворог не зайшов у село через цей міст.

Але, враховуючи, що по нас били здалеку, з 90 людей вижило 26. Але наказ ми виконали. Бій був страшний. Тоді ми побачили, що попереду йде "м'ясо" з псевдореспублік.

А за ними, в тилу, ховалися кадировці. Ці люди в чорному розстрілювали своїх, хто намагався втекти з поля бою. У всіх боях ми мали перевагу, поки не закінчилося озброєння при виході з Волновахи. У нас не було допомоги. І незрозуміло, хто віддав наказ у Володимирівці зустрічати з одними автоматами росіян та кадировців з їх технікою.

Маєте на увазі, що важкого озброєння не було?

У нас нічого не було. Залишилися дві американські одноразові труби й автомати. Ми зайняли головну дорогу. Техніка не могла пройти, але БМП-2 працювала по нас на відстані. У той день я отримав поранення середньої важкості та потрапив у госпіталь з трьома осколками. А багатьох побратимів тоді поклало. Ми виконали наказ "кулаком проти танка".

"Люди в чорному розстрілювали своїх, хто намагався втекти з поля бою" / Фото надане українським захисником

Як проходила ваша реабілітація?

Найстрашніше – це не осколки, а гостра контузія. Я не давав контролював далі свою поведінку. Мені навіть згадувати було страшно про це. З правого вуха біля двох днів текла кров. Із зіницею ока також щось було не так. Постійний шум у вухах супроводжував мене близько тижня. Коли я потрапив у шпиталь, то там робили акцент на руку, де осколок увійшов прямо у кістку. При будь-якому русі я втрачав свідомість від шокового болю.

Потім я відчув у себе в голові якусь гулю. Коли лікарі почали детально перевіряти, то знайшли там ще два осколки. Спочатку вони думали, що це просто все рвані рани, бо в мене було посічене все лице. Реабілітацію я пройшов швидко – за 11 днів, бо я рвався у бій. Я повернувся у бій та продовжив війну.

Важливо Ціль путіна, "скринька Пандори" та закінчення війни в Україні: інтерв'ю з главою МЗС Естонії

"Юридично я зараз не захищений"

Чи можете ви повернутися у Казахстан? Вам нічого там не загрожує через те, що ви воюєте проти росії?

Народ Казахстану задумався, чи воюють казахи на стороні України. Тому що з боку росії почали з'являтися ролики, де казахи масово їдуть у російській формі воювати за рф. Вони виросли при владі путіна, тому вони виросли зазомбованими. Так сталося, що опозиціонер Назарбаєва почав постити мої ролики. Я став з'являтися в мережі і казахи начали підтримувати ідею, що я борюся на боці правди.

Це все набирало оберти й, звісно, спецслужби Казахстану й влада не змогли промовчати. Враховуючи той факт, що я завжди був опозиціонером. І на офіційному сайті одного з відомств опублікували, що відкрили кримінальну справу на громадянина Казахстану, який бере участь у російсько-українській війні. Після цього всі новинні медіа почали публікувати мої фото. Однак, вони не можуть відкрити кримінальну справу, поки я не буду особисто там.

У Казахстані мене чекають та шукають. За неофіційною інформацією, яку я дізнався, дорога мені до Посольства Казахстану в Українi не схвалюється, бо тут є люди, які працюють над тим, щоб повернути мене туди. Мені загрожує десять років ув'язнення. Юридично я зараз не захищений.

Українському захиснику Дюсембiну Жасулану загрожує десять років ув'язнення у Казахстані за участь у російсько-українській війні / Фото Аліни Туришин, 24 канал

Ви плануєте отримати громадянство України?

Однозначно. Для цього треба свідома відмова від громадянства Казахстану, до чого я вже прийшов. Я вже доказав кров'ю і тілом, що я присягнув Україні. Також є свої юридичні моменти.

Коли почалася війна, ми всі намагалися зберегти найважливіше. Я возив з собою пакет всіх документів. Але техніку, де вони були, підірвали. І все згоріло на війні. Щоб запустити процес отримання громадянства України, мені треба мій закордонний паспорт. А для цього мені треба звернутися у Посольство Казахстану в Україні.

"Україна стане доказом того, що можна добитися величі, борючись за свободу"

Що для вас означає свобода?

Це вже філософське питання. Живучи у системі Казахстану, нам, мабуть, не всім дозволено думати по-філософськи. Бо це наштовхує на те, що починаєш ставити питання. Для мене свобода – це коли у мене є право вибору у всьому. Риба гниє з голови, і система робить так, що ти мусиш працювати, як білка у колесі. Для мене свобода – це хотіти жити кожен день. Я зараз на війні, і якщо навіть моє життя обірветься, то я буду знати, що люди можуть собі дозволити дихати вільно.

На вашу думку, після перемоги України зміниться ситуація у Казахстані?

Я думаю, що ситуація зміниться у всіх колишніх республіках СРСР. Коли у 2020 році народ Білорусі намагався боротися за демократію, там був "путінський почерк", коли людей розстрілювали як м'ясо. Так само було в січні 2022 року в Казахстані і у 2014 році на Майдані в Україні. Це і є обмеження свободи та вплив росії на всі ці народи.

Нам головне – вже розірвати цю імперію, яка ніколи не буде давати вільно дихати ні українцям, ні казахам, ні білорусам. Перемога України буде яскравим прикладом для всього світу. У Європі на всьому континенті вона стане найсильнішою державою. Україна стане доказом того, що можна добитися величі, борючись за свободу.

А казахи дуже ментально схожі до українців. Тому першими, хто з кінцями буде рвати зв'язки з росією, стане саме Казахстан.

Також цікаво – путіну відчайдушно необхідне припинення вогню: дивіться відео