Андрій Грицайчук з Рівненської області на передовій разом із побратимами потрапив під атаку ворожої авіації. Невдовзі дружині повідомили, що він не вижив. Проте згодом виявилось, що її коханий перебуває у лікарні.

Дивіться також Громада на Хмельниччині зустрічатиме на щиті батька двох дітей: загинув боєць Сергій Іванюк

Дружина Ольга Грицайчук розповідає, що її мати, коли дізналася звістку про смерть сина, знепритомніла. Згорьована родина вже готувалася до похорону, як через 5 днів пролунав дзвінок: важкопоранений Андрій перебуває у лікарні й головне, що живий.

Що відомо про захисника Андрія Грицайчука

Коли почалася повномасштабна війна, Андрій Грицайчук був на заробітках у Литві. Тоді у Рівному лунали потужні вибухи й вагітна Оля з двома дітьми спершу поїхала до нього. Проте чоловік за кордоном сидіти не міг, тож вони разом вирішили повернутися до рідного села, де Андрію вручили повістку. Попри те, що він батько трьох дітей, пішов служити.

У мене немає такого поняття, щоб за дітей ховатися, їх навпаки потрібно захищати, щоб вони цього не бачили,
– сказав Андрій.

Так чоловік став штурмовиком і його групу скерували у Луганську область. Там їх атакувала ворожа авіація і після удару багато хлопців загинуло. Невдовзі до будинку Грицайчуків приїхали з трагічною звісткою і вбита горем родина готувалась до похорону, коли через 5 днів на свято Благовіщення пролунав дзвінок: "ваш чоловік лежить тяжко поранений, без свідомості в Києві в лікарні".

Тоді Ольга не могла повірити щастю й одразу поїхала до чоловіка. За словами військового, з 30 чоловіків, які потрапили під обстріл, живими залишилися лише двоє й він один серед них.

Один з осколків досі в голові: у якому стані захисник

Андрій кілька місяців відновлює здоров'я після поранень у різних шпиталях країни. Один з осколків і досі сидить в голові, а витягати його небезпечно. Терапевт Андрія Юрій Макарець розповів, що у чоловіка порушений руховий центр, проте Андрій таки став на ноги й наразі проходить реабілітацію у шпиталі на рідній Рівненщині.

Медики розповіли, що пацієнт має чергове надважливе завдання – подолати 300 метрів без допомоги палиці.

Коли Андрій дізнався про свою "загибель", то був приголомшений. Як його помилково поховали він з'ясовувати не хоче і прагне лише якнайшвидшої реабілітації. Найбільша втіха для чоловіка, коли з лікарні його відпускають на кілька днів додому.