Анкара відвертає увагу
Рівно місяць тому держсекретар США Ентоні Блінкен провів переговори з міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом. Тоді, як відомо, американський високопосадовець подякував турецькому колезі за лідерство республіки в чорноморській зерновій ініціативі та наголосив на нагальній потребі протидіяти негуманному використанню Кремлем продовольства як зброї війни.
Читайте також Нас чекає місяць запеклих боїв і перехід до головної мети контрнаступу
І ось 4 вересня під час зустрічі президента Туреччини Реджепа Ердогана та очільника Кремля Владіміра Путіна у Сочі домовленостей, які б дозволили Україні безпечно експортувати сільськогосподарську продукцію через Чорне море, досягнуто не було. Вже за два дні, 6 вересня, до Києва прибув з візитом Ентоні Блінкен.
На перший погляд, може здатися, що ці події не пов'язані між собою. Однак зв'язок все ж може бути, і чималий. Адже Путін виставив умови рівнозначні шантажу – що відродження "зернової ініціативи" буде можливим за умови виконання всіх домовленостей щодо російського експорту.
Зі слів Ердогана, це включення російського сільськогосподарського банку до системи SWIFT, а також необхідність страхування суден, які використовуються для перевезення товарів в європейські або інші порти. Зрозуміло, що це нереальні вимоги, особливо у ситуації, коли російська агресія проти України все ще триває.
Вочевидь, ситуація поставила турецького керманича в доволі незручне становище. Оскільки уряд в Анкарі намагається переконати міжнародну спільноту, що його нібито добрі відносини з Росією дозволяють йому виступати посередником у російсько-українській війні. Та й, власне, ініціатором підписання зернової угоди була саме Туреччина, що значно підвищило її статус на міжнародній арені.
До теми Путін хоче створити нову систему залежностей у світі: на що ставить агресор
Утім усе це радше є димовою завісою й не варто розцінювати зусилля Анкари як "жести доброї волі". Вірогідно, турецька влада воліє своїми діями приховати тісні економічні зв'язки з Москвою і відвернути увагу від неприєднання до санкцій Заходу проти Росії.
У Вашингтоні все добре розуміють. Однак зацікавленість в покращенні двосторонніх відносин, відновленні чорноморського зернового коридору, наданні Анкарою "зеленого світла" Швеції на вступ до НАТО, а також у розв'язанні за допомогою Анкари багатьох інших важливих питань змушує США закривати очі на геополітичну розтяжку Ердогана.
Чому Блінкен прибув до Києва
Утім турецький лідер не зміг у Сочі достукатися до Путіна. Це означає, що повноцінного функціонування ініціативи поки не побачимо, а значить і деескалації російсько-української війни не слід наразі очікувати. Та й, власне, сам Ердоган після переговорів з Путіним про це зазначив, повідомивши, що "на горизонті немає жодної обнадійливої перспективи миру".
Цікаво Зброя не допомагає: у Росії шукають пояснення, чому не змогли зламати українців в окупації
Попри це, відновлення зернової угоди все ж може відбутися. На те можуть бути різні причини, зокрема майбутні міжнародні заходи та зустрічі, де це питання так чи інакше підійматиметься. Не виключено, що саме це, серед іншого, мав на увазі президент Туреччини, коли заявляв, що у питанні відновлення зернової угоди сподівається на "хороший результат".
Хай там як, все виглядає так, що Кремль вирішив остаточно налаштувати проти себе все більше і більше держав, навіть тих, кого ще вчора можна було назвати партнерськими. Тому й ставить важкі до прийняття вимоги, вкотре доводячи, що російська політика і пошук компромісів – діаметрально протилежні речі.
Повертаючись до візиту Блінкена до Києва, можна припустити, що розуміння зазначених обставин змушують США надалі допомагати Україні. Недарма під час зустрічі з главою МЗС Дмитром Кулебою американський держсекретар заявив, що його країна подбає про те, щоб Україна зараз і в довгостроковій перспективі мала необхідну допомогу. Доказом цього може слугувати новий пакет на суму понад 1 мільярд доларів.
Україні ж залишається вести боротьбу до повної перемоги над агресором. Адже саме так вона зможе як вберегти свою незалежність, так і мати змогу зайняти набагато вагомішу роль у світовій політиці, аніж це було раніше. Саме тому, усвідомлюючи зазначене й бажаючи цьому завадити, Путін значно підвищує ставки, вдаючи, що ніхто і ніщо в міжнародних відносинах йому не указ.