Політична нестабільність в Білорусі, Лівані та Хабаровську демонструє один і той же виклик для Путіна: вони порушують статус-кво у тих частинах світу, що важливі для виживання його режиму. І він не збирається просто сидіти та спостерігати за цим. Про це пише Анна Борщевська, старша наукова співробітниця Вашингтонського Інституту, яка спеціалізується на зовнішній політиці Росії. 24 канал переклав статтю The Hill.

Загроза стабільності: чому протести лякають Путіна

Антипутінський протест у Хабаровську / Фото NYT

У Хабаровську, місту на Далекому Сході Росії, десятки тисячі людей з липня виходять на вулиці через арешт губернатора Сергія Фургала за підозрою у вбивстві. Місцеві закликали Путіна піти у відставку та підтримували чиновника. Хоч Фургал і не є про-західним демократом, він наголову розбив кандидата з Кремля на виборах у 2018 році. Путін вбачає у кожній поразці "своїх" особистий виклик і звичайно, не міг це так залишити.

Читайте ще Арктичне літо Путіна: як зміна клімату підриває імперські плани Кремля

Великі тріщини

Хабаровськ не зламає систему, але сприятиме її повільній ерозії. Виступи проти Путіна там показують не лише зростаюче народне невдоволення, але й нездатність держави надати щось краще, ніж анти-західні наративи. Якщо вони не працюють, завжди можна увімкнути придушення, як відповідь на вимоги змін. Особливо якщо інших методів не лишиться.

Білорусь після сфальсифікованих виборів намагається скинути свого диктатора Олександра Лукашенко,який при владі вже 26 років. Підрахунок голосів показує, що він міг програти волевиявлення, але ЦВК проголосила його переможцем з 80% набраних голосів (скоріш за все, їх набагато менше – 24).

Коли лідерка опозиції Світлана Тіхановська відкинула результати, люди почали виходити на вулиці. Режим відповів жорстокими побиттями, затриманнями, арештами та катуваннями. Кілька людей загинуло, 7000 опинилися за гратами.

Втім, крім армії у Путіна є кілька інших способів отримати лояльного до себе лідера у Мінську. Неважливо, хто це буде, якщо він зможе контролювати його або її.

Іншого виходу він не бачить: ЄС не визнав вибори, країни накладають персональні санкції на Лукашенко та його найближче оточення. Скоріш за все, цих кроків буде недостатньо, щоб стримати Путіна навіть після заклику Майка Помпео про міжнародне розслідування виборів у Білорусі.

Невідомо, чи пов'язаня остання спроба отруїти "Новачком" чергового опозиціонера – на цей раз самого Олексія Навального – з описаними подіями. Але вже всі знають точно, що Кремль має історію ліквідації тих, хто найбільше загрожує його правлінню. За останні роки, Навальний досяг такого рівня. Кремль завжди боїться голосу, який може надихнути інших виступати проти.

Росія та Ліван: ближче, ніж здається

Зв'язок Путіна з Бейрутом довести складніше. Вибух стався черкез корупцуію та некомпетентінсть місцевої влади. В уряді, що вже пішов у відставку, домінувала парамілітарна організація "Хезболла". Ліванцям нічого не залишалося як вимагати фундаментально змінити систему. Але вона не планує здаватися без бою ні в Лівані, ні в Москві, ні в Хабаровську.

Страх Путіна можна прослідкувати через кілька визначних подій: падіння Радянського Союзу, першого Майдану, Кедрової революції у Лівані (2005 рік за вивід військ Сирії – 24), та Арабської Весни у 2011 році. Особливо після краху Каддафі та Мубарака і початку війни в Сирії. Саме Сирія дозволила Путіну тоді підняти міжнародну вагу РФ в регіоні та на Заході.

Взаємопов'язані відносини

Ліван має пряме відношення до ролі, яку РФ грає у Сирії, підтримуючи президента Башара Асада. Бо "Хезболла" – союзник Ірану, який у свою чергу має альянс з Москвою. Кремль – на відміну від інших країн – ніколи не визнавав "Хезболлу" терористами, тож підтримував уряд Хасана Діаба. До того ж, банки Лівану – вікно у світ для Асада та його родини, де відмивалися "криваві" сирійські гроші.

Більше про ситуацію Ліван був на межі колапсу: чому вибух у Бейруті – це лише частина страшної історії

Тепер, щоправда, робити це буде значно складніше. По-перше, як відзначалося вище, уряд пішов у відставку. Багато хто підозрює "Хезболлу" у вибуху в порту, їх член був визнаний винним у вбивстві колишнього прем'єра Рафіка Харірі.

В Лівані та Бейруті вимагають змін у статусі-кво, який збагачує корумповані еліти, які дають Путіну більше влади та стабільності. Тим часом режим продовжує атакувати критиків, користуючись безкарністю.

Французські друзі: Макрон продовжує співпрацю

Емануель Макрон у Бейруті / Фото The Economist

У той час як американські чиновники та експерти у останній статті закликають не проводити нове "перезавантаження" з Росією, Франція продовжує це робити без зупинки вже протягом року (щоправда, без конкретних результатів – 24). Так, Макрон взяв під контроль ситуацію в Лівані, але це необов'язково погані новини для Путіна. Про це вони вже розмовляли.

Без лідерства США, вважає Борщевська, Макрон не зможе просунутись далі косметичних реформ. Вже колишній посол РФ у Лівані Олександр Засипкін також заявив, що РФ не потерпить "втручання у суверенітет Лівану". Це незважаючи на заклики до президента Францїі під час візиту "повернути Ліван під французський мандат" (Ліван та Сирія були під ним з 1920 по 1946 роки – 24).

Актуально Перед виборами: чому США потрібна нова зовнішня політика

РФ, звичайно, ніколи не визнає, що це насправді "Хезболла", Іран та режим Асада –ось хто реально постійно применшує ліванську незалежність та продукує регіональну нестабільність. Адміністрація Трампа лише починає говорити про Навального, а мовчання самого лідера США лише посилить його колегу в Москві.

Якщо Білий Дім не почне грати більш активну роль, підтримуючи бажання ліванців та білорусів, їх страждання від бойових куль та нітрату аммонія виявляться марними.