Архів
Курси валют
Погода
-1°C
2°C -6°C
  • четвер
    -1°C -7°C
  • п'ятниця
    1°C -8°C
  • субота
    -1°C -1°C
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Все про декомунізацію: що вдалося зробити і чи було це доцільно

21:02, 16 травня 2016 52747 Читать новость на русском
Декомунізація
Декомунізація / 24 Канал

21 травня закінчується третій етап декомунізації, що почалася рік тому. 12 травня парламент проголосував за перейменування ще 223 населених пункти. Наскільки доцільною була декомунізація і які її результати, розбиралися журналісти сайту телеканалу "24".

Що підлягає перейменуванню?

Офіційна декомунізація в Україні почалася 21 травня 2015 роки після прийняття Верховною Радою відповідного пакету законів. Загалом, перейменування підлягають 987 населених пункти. З них – 32 міста. Плюс демонтаж усіх пам'ятників і символів комунізму.

Розлучитися раз і назавжди з радянським минулим давно пора було. Вулиці Леніна і пам'ятники йому ж в кожному місті і селі, Комсомольські, Дзержинські в кожній області – як ляпас всім тим, хто боровся за незалежність країни.

Після революції гідності назрів влучний момент, коли можна позбутися від усіх символів, що пов'язують Україну з радянським концтабором "братніх народів". Необхідно повернути собі історичну пам'ять про Голодомор, участь українців у Другій світовій війні. Але не так легко в найкоротші терміни змусити забути те, що вбивалися в голови десятки років. Розруха, як казав професор Преображенський, не в клозетах, а в головах.

Місто Комсомольск було майже в кожному районі

Як розповів виданню координатор громадського проекту “LIKБЕЗ. Історичний фронт” Кирило Галушко, історичний ландшафт країни повинен показувати, що епоха змінилася. 25 років незалежності призвели країну на певний вектор розвитку, і радянська спадщина має почати відходити в минуле.

З іншого боку, вважає він, такого роду зміни досить болючі.

Українське суспільство дуже сегментовано, і не завжди сприймає із захопленням декомунізацію. Десь це пройшло швидко і безболісно. Десь викликало бурхливі дискусії, десь неприйняття. У всіх регіонах є соціально-активна частина суспільства, яка впливає на такі процеси. Але рухатися треба,
– впевнений експерт.

Дійсно, декомунізація, зокрема, "ленінопад" і тотальне перейменування населених пунктів і вулиць викликало сильний громадський резонанс. Тим більше, що до перейменування влада часто підійшла занадто формально, не враховуючи особливості тієї чи іншої місцевості, історію краю.

Що зроблено?

Як повідомив сайту "24" керівник відділу аналізу регіональних особливостей та політики національних меншин Інституту національної пам'яті Богдан Короленко, до 11 травня було перейменовано лише третина населених пунктів – 327. Зокрема, Іллічівськ Одеської області перейменовано на Чорноморськ. Хоча в місті велася сильна кампанія про відмову від перейменування. Але після громадських слухань міськрада прийняла відповідне рішення і направив його до парламенту.

Перейменовані три міста Донецької області. Артемівську повернули історичну назву Бахмут. Вдалося змінити назву і Дзержинську Донецької області. Тепер це Торецьк. Назву Красного Лиману вирішили спростити. Тепер це місто Лиман.

Складніше виявилося зі зміною назв великих міст. Зокрема, Дніпропетровська та Кіровограда. Обидва міста названі в "честь" тих радянських діячів, які зробили все, щоб знищити Україну і її народ. Дніпропетровськ колись був Катеринославом. За часів СРСР був названий на честь радянського партійного і державного діяча Григорія Петровського. Кіровоград (раніше Єлисаветград) – члена Політбюро ЦК ВКП (б) Сергія Кірова, який ніколи в місті не був.

Як зазначив Короленко, у парламенті є дві постанови про перейменування, які підтримує Інститут і комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Дніпропетровськ пропонують назвати Дніпро – власне, його часто так і називають. Що стосується Кіровограда, то його спочатку пропонували перейменувати в Інгульськ. Але потім зупинилися на місті Кропивницький в честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького, який народився в Кіровоградській області.

Без вулиці Леніна за часів СРСР не обходилося жодне село

12 травня парламент перейменував ще 223 населених пункти та райони. Зокрема, міста Димитров і Котовськ перейменовані в Мирноград і Подольськ. У Чернігівській області Щорс в Сновськ. У Житомирській області Володарсько-Волинський район став Хорошевський. (Не зовсім ясно, чим попередня району назва не влаштувало місцеву владу).

Тим часом, у Сумах припинено декомунізацію через позов депутата міськради від "Опозиційного блоку" Юрія Перепека про визнання протиправним розпорядження мера про перейменування.

Що у Києві?

У столиці, яка повинна бути прикладом для всієї України, з декомунізацією спізнюються. Хоча треба зазначити, що де-факто цей процес почався в Києві 25 років тому і тривав всі ці роки. Як відомо, одним з перших перейменували в столиці станції метро. Зараз мало, хто пам'ятає, особливо молодь, що колись:

Контрактова площа була Червоною,
Оболонь – проспектом Корнійчука,
Майдан Незалежності – Площею жовтневої революції.

Непомітно були повернуті історичні назви і перейменовані багато центральних вулиць – Банкова, Грушевського, Інститутська, Городецького. Лише старожили ще іноді згадують, що це були вулиці Орджонікідзе, Жовтневої революції, Кірова, Карла Маркса.

Незважаючи на це, у Києві досі залишилося багато радянських назв, символів і пам'ятників. Але місцева влада не встигла вчасно завершити декомунізацію. З півтори сотні вулиць і площ до кінця лютого перейменували тільки шістдесят сім. І ті – на папері. Замінити таблички на будинках вистачило коштів. Демонтажу підлягає всього 105 об'єктів. Київрада пообіцяла доробити все за два місяці.

Нові назви не завжди викликають схвалення серед киян. З огляду на особливості українського менталітету, який ще міцно тримається за СРСР, підходити до нових назв треба з максимальною обережністю.

Як зазначила депутат Київради з фракції "Об'єднання" "Самопоміч" Людмила Березницька, чимало пропозицій більше схожі на механічну перефарбовування в інший колір. У той час, як декомунізація повинна стати демократичним інструментом відродження історії Києва та підвищення його статусу в світі.

Києву майже 2000 років, це місто з унікальним ландшафтом, де кожен пагорб мав своє ім'я. Географічна специфіка, міфологія місця, приналежність до певного ремесла – це вже готова карта міста, історію якого можна було б легко рахувати з табличок з назвами вулиць. Серед старих і нових вулиць не знайшлося місця для відомих на весь світ людей, життя яких було пов'язане з Києвом: Андріан Прахов, Микола Врубель, Вільгельм Котарбінський, Олександр Архипенко, Олександр Богомазов, Серж Лифар,
– вважає депутат.

Хто замість Ленінів

Намагаючись у найкоротші терміни провести декомунізацію по всій країні, влада в своєму стилі перетворила настільки серйозний процес на фарс. Завершуючи третій етап, 12 травня Верховна Рада перейменувала 76 населених пунктів на непідконтрольній Україні частині Донецької і Луганської областей. Загалом, 150 в Криму і на тимчасово окупованій території.

Напрошується закономірне питання: була необхідність саме зараз перейменовувати міста в Криму і в окупованому Донбасі? А як же громадська думка? Чи думка українців, які там проживають, враховувати не треба? Навіщо знову провокувати проросійськи налаштованих громадян, які проживають там?

Такий підхід лише посилить існуючі внутрішні протиріччя в українському суспільстві. Як вважає політолог Євген Магда, декомунізація зараз не на часі. За його словами, її треба проводити в умовах економічного зростання, оскільки зараз дуже ще сильний радянський вплив.

Також зовсім не було продумане питання щодо зміни меморіального ландшафту. Ленінів повалили, а що далі? Як зазначив Кирило Галушко, образ країни, міста або села пов'язаний з меморіальними місцями, які повинні відповідати духу часу.

Головним питанням, яке виникає: знімаючи з постаментів Іллічів, кого ми ставитемо замість них? Меморіальний ландшафт не може бути порожнім. Якщо ми змінюємо смислове навантаження місць пам'яті, треба давати нових героїв. Тут треба розібратися, хто заслуговує увічнення тепер, коли ми перекреслюємо період 70 річного комуністичного минулого. Хто заслуговує меморіалізації у Львівській області та в Харківській. Не можна на всіх пам'ятниках спорудити митрополита Шептицького, Шухевича і Бандеру,
– впевнений історик.

Постаменти від колишнього вождя тепер пусті

У той же час, як підкреслює Галушко, декомунізація – це складний динамічний процес, який в кожному місці відбувається по-своєму. З цим, вважає він, треба працювати, і за рік-два-три ситуацію не можна змінити радикально.

Але можна запустити процес, який у міру визрівання нової української ідентичності буде приймати більш прийнятні для всіх форми. Це можливість людям задуматися про історію свого краю. Це корисно і для зміцнення єдності країни і національної ідентичності,
– підкреслює експерт.

Можна сперечатися з приводу того, вдало чи ні обраний момент. Але одне ясно точно: Леніни в країні закінчуються, а життя кращим не стає. Представники влади підійшли до декомунізації занадто формально. Процес повинен був стати пусковим механізмом для зшивання суспільства і формування національної ідентичності. Замість цього з'явився ще один привід для розколу в суспільстві.

Читайте також: Головні міфи і правда про Другу світову війну

Джерело: 24 канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук