На думку експертів, таким чином Москва хоче максимізувати співпрацю з військово-промисловим комплексом Білорусі та залучити білоруських спеціалістів до роботи на російську оборонку. Чого прагне Володимир Путін, на які поступки готовий Олександр Лукашенко та як це вплине на Україну – читайте у матеріалі 24 каналу.
Читайте Росія здатна до масштабної війни та готується до цього, – аналітик
Відеорозмова Лукашенка та Путіна
Президент Росії Володимир Путін зв'язався по відео з тимчасово окупованого Севастополя із самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенко. Під час засідання Вищої державної ради так званої "союзної держави" Олександр Лукашенко підписав указ "Про основні напрями реалізації положень договору про створення союзної держави на 2021-2023 роки" (очільник РФ підписав цей документ раніше).
"Плацдарм" для поглинання Білорусі Росією
Угода передбачає 28 програм, які стануть "плацдармом" для поглинання Російською Федерацією Білорусі. Спершу зазначалося, що Путін мав прибути до білоруської столиці на "історичну подію". Однак приїхав він до анексованого Криму, де в Севастополі проходили заходи до так званого Дня національної єдності РФ.
У відповідь на це, зазначив експерт, Москва опублікувала дані у Всеросійському центрі вивчення суспільної думки (ВЦІОМ) (провладний соціологічний центр – 24 канал) про те, що Лукашенко не користується популярністю на відміну від того, що "говорять Соловйов та інші пропагандисти".
Рейтинг показав, що найкраще білоруси ставляться до опозиціонерів: Марії Колесникової, Віктора Бабарико та Світлани Тихановської. 65% громадян Білорусі виступили за діалог влади з опозицією.
Він показав, що в Лукашенка рейтинг біля 25%, а в Тихановської – значно вищий. Також інтерв'ю з Тихановською на "Ехо Москви" підкинуло "дров" у цю конспірологію. Можливо, це було випадково в ці дні, але сталося так, що атмосфера була така доволі скандальна. Тому явно Путін вирішив не їхати, а зробити все на дистанції, щоб трохи опустити в цьому сенсі Лукашенка. Тим більше, що останній його крок був, що він зробив все це з Севастополя.
Віталій Циганков
Ведучий програми "Розмова" на "БелСат", а також аналітичних програм на "Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода"
Від Єльцина до Путіна
Угода про "союзну державу" була підписана Олександром Лукашенко і Борисом Єльциним ще 8 грудня 1999 року. Вона передбачає створення парламенту "союзної держави", вищої державної ради та ради міністрів. Крім того, потрібна уніфікація законодавства та створення єдиної судової системи.
Що завадило планам Росії та Білорусі
На шляху до такої інтеграції було чимало перепон. Зокрема, підвищення цін на газ у Росії та суперечки щодо імпорту молочної білоруської продукції в сусідню державу. Інтеграцію відклали до 2010 року. Після цього знову були суперечки про постачання газу з Російської Федерації. Відновити переговорний процес вдалося у 2019 році.13 грудня 2018 року прем'єр-міністр Російської Федерації Дмитро Медведєв, виступаючи на засіданні Ради міністрів Союзної держави Білорусі та Росії, запропонував два шляхи інтеграції:
- "Консервативний" – передбачав залишити все як є, без підвищення рівня інтеграції до тих меж, які були встановлені у договорі від 8 грудня 1999 року.
- "Передовий" – зробити єдиний податок, тарифну та цінову політику, єдиний емісійний центр, єдину митницю, рахувальну палату.
"Ультиматум Медведєва"
Білоруські ЗМІ назвали пропозиції Дмитра Медведєва фактичним "ультиматумом". У відповідь на це Олександр Лукашенко висловив думку, що Кремль хоче інкорпорувати Білорусь до складу Росії під приводом "глибокої інтеграції".
Ще тоді, у 2018 році, білоруський аналітик Олександр Класковський писав, що "фігурують екзотичні версії, що шляхом створення єдиної держави, Путін хоче забезпечити собі правління після 2024 року. Якщо такий сценарій і є, то навряд чи він основний".
Паралельно в Кремлі накопичувалося роздратування через "виляння білоруського союзника в годину цієї маніхейської битви". Тож "ультиматумом Медведєва" хочуть убити двох зайців, додав аналітик.
Лукашенко "дав згоду"
Ще в лютому 2020 року Лукашенко різко розкритикував Москву за умови інтеграції. Однак його політика змінилася після серпневих протестів того ж року. І вже у квітні 2021-го посол Білорусі в Росії Володимир Семашко заявив, що підписання "дорожніх карт" інтеграції може відбутися у вересні-жовтні. Правда їх кількість дещо зменшилася – з 31 на 28.
Інтеграційний декрет Союзної держави Лукашенко підписав 4 листопада. Про 28 союзних програм повідомляється лише загалом – подробиці їх реалізації наразі невідомі.
Що передбачають "союзні" програми
Відомо, що йдеться про інтеграцію валютних систем, загальні принципи стягування непрямих податків, єдині підходи щодо пенсійної тематики та питань соціального забезпечення, боротьбу з тероризмом, взаємний доступ до держзакупівель та держзамовлень. Загальною також стане макроекономічна політика. Дві країни планують інтегрувати платіжні системи та гармонізувати грошово-кредитну політику, сформувати спільні ринки нафти та газу тощо.Інтереси Кремля у військовому напрямку
Очільники двох держав ухвалили й концепцію міграційної політики та затвердили військову доктрину. Під час засідання Лукашенко зазначив, що Білорусь та Росія планують посилювати регіональне угруповання військ, яке вже є надійним щитом.
Аналітик "Українського інституту майбутнього" Ігар Тишкевич зазначив, що на даному етапі можна аналізувати певні інтереси Російської Федерації, тому що Москва спробує все ж таки втягнути Білорусь у формат, коли на території Республіки будуть російські бази, чого поки не дуже хоче Мінськ.
На думку Тишкевича, Росія хоче залучити білоруських спеціалістів в роботу / Фото Міжнародного центру перспективних досліджень
Також Кремль хоче максимізувати співпрацю військово-промислового комплексу Білорусі з російським. Тим самим фактично повернути до стану 2013 року, коли білоруська оборонка фактично була підрядником для російської. Але ця ситуація змінилася до 2019 року.
У 2013 році 80% експорту військової білоруської продукції, в першу чергу нової, приходилося на Російську Федерацію. Це були не фінальні вироби, а певні складові частини російських комплексів, які Москва пропонувала, в тому числі на зовнішніх ринках. Однак у 2019 році на долю Росії припадало лише 26% військового експорту Республіки Білорусь.
Ігар Тишкевич
Аналітик "Українського інституту майбутнього"
Для Росії, пояснив експерт, звісно, це неприпустима ситуація. Тому другий напрям – це співпраця саме військово-промислових комплексів та максимальна залученість білоруських спеціалістів у роботу на російську оборонку.
Багато років Білорусь намагалася зберігати залишки незалежності від Москви через продаж зброї, але за минулий рік у рейтингу найбільших світових продавців озброєнь країна опустилася на 26-те місце.
Актуально Путін намагається замінити Лукашенка, – Клімкін
Москва чекає конкретні кроки
Журналіст телеканалу "БелСат" Віталій Циганков зазначив, що говорити щось конкретно про "дорожні карти" дуже важко, але очевидно, що воєнно-стратегічні, геополітичні питання для Москви є найголовнішими.
Оцінювати "дорожні карти" треба досить спокійно. Вони радикально нічого не змінять, в тому числі в економіці та у воєнній сфері. Але це є черговим кроком для залежності Мінська від Кремля. У воєнній сфері більше розмов триває про якісь конкретні речі, а не про якісь програми. Зокрема, про навчально-бойовий центр біля міста Гродно, який фактично офіційний Мінськ не бажає називати базою, але фактично чим, як не базою він з себе являє,
– уточнив експерт.
За його словами, на випадок воєнних дій, за всіма підписаними документами та у рамках так званої "союзної держави", білоруська армія становить, умовно кажучи, західну групу військ і разом з російською армією є одним організмом.
Тому в цьому випадку підписання якихось абстрактних документів нічого не змінює, а змінюють такі маленькі кроки по збільшенню, в тому числі воєнної залежності Мінська від Москви,
– додав він.
Але з іншого боку, за словами Циганкова, деякі спеціалісти активно обговорювали пересування російських військ не тільки біля українського кордону, але й біля білоруського. Це показує "стратегічний тренд, коли Росія не повністю довіряє Білорусі. Адже вона все ж розміщає свої війська біля білоруського кордону після 2014 року доволі активно".
Експерти впевнені, що Росія не дуже довіряє Білорусі / Фото dialog
Тим самим, дублюючи ті функції, які могла б виконувати білоруська армія, як союзник. Однак, вочевидь, Москва не повністю довіряє тій самій білоруській армії, білоруському політичному керівництву, оскільки свій рубіж для оборони або нападу встановлює біля білоруських кордонів. Це те, чого раніше не було,
– наголосив Віталій Циганков.
"Я – весь ваш"
У ході заходу підписання "дорожніх карт", що відбувся у форматі відеозв'язку, Лукашенко "поскаржився", що російський колега "все обіцяв, обіцяв, що з собою візьме до Криму", але сьогодні не запросив туди.
Не проґавте Білорусь в регіоні: як Путін будує свою історичну спадщину
Віталій Циганков розповів, що зараз багато хто обговорює, чи можна цю заяву Лукашенка вважати визнанням окупованого Криму російським.
Слова Лукашенка, коли він каже: "Чому ви мене не запросили?" після того, коли вже і так очевидно, що його не запросили, – це така "селянська хитрість" Лукашенка, намагання викрутитися з ситуації, намагання сказати, що "я – весь ваш". Зрозуміло, що він би не казав би таке за тиждень до події, адже Путін би його запросив би у Севастополь і що б Лукашенко зробив би?
– додав аналітик.
Віталій Циганков / Фото з фейсбуку експерта
З іншого боку, за останні роки та місяці не можна вважати, що Мінськ залишився на тій же позиції, яка була з 2014 року. За словами журналіста, все змінилося, зокрема, після серпня 2020 року. Білорусь завжди голосувала проти резолюцій ООН щодо Криму й була на боці Росії. Також Лукашенко говорив про економічне співробітництво з окупованим півостровом.
Цими маленькими кроками він відкуплявся від Росії, такою риторикою, що він ледь не приїхати туди хоче. Він вважає, що говорячи це на публіку, він відбивається від очевидно-наполегливих прохань Москви – зробити кінцевий формальний юридичний крок щодо повного визнання Криму російською територією,
– пояснив Циганков.
Однак він впевнений, що цей крок Лукашенко робити не хоче. Навіть, коли вперше тільки з'явилися такі висловлювання, то самопроголошений президент твердо заявляв, що цього не зробить, тому "нове загравання Лукашенка про Крим" з юридичної точки зору ні до чого не приведе.
В цьому сенсі однозначного юридичного визнання Криму російським не відбулося. Це така ерозія. Лукашенко, як може, так і відбивається від наполегливих наполягань Москви, щоб він поставив кінцеву крапку. Він вивертається і говорить смішні речі – все, аби не робити останній крок, що від нього відкрито потребують навіть військові у своїх публікаціях.
– додав він.
Олександр Лукашенко не йде на такий крок щодо тимчасово окупованого Криму через співпрацю з Україною, в тому числі економічну. Крім того, він сподівається ще на "гру із Заходом". Тому розуміє, що ставити крапку у "кримському питанні" для нього зараз не на часі.