Я воюю за людей, які стали мені родиною, — юнак з Луганщини потай від батьків боронить Україну

27 червня 2022, 19:00

Ростислав народився і виріс в Алчевську, що на Луганщині. Фактично все своє свідоме життя він провів у російській окупації. Однак пропаганда не змогла знищити його бажання захищати Україну і свій дім.

Журналістам 24 каналу у межах проєкту "Інтерв'ю24" вдалося поспілкуватися з юнаком, якому в 19 років довелося взяти зброю до рук. Задля безпеки його рідних, які залишилися в окупації, ми не вказуємо його прізвище.

Важливо Три фільтрації, дорога до Європи через Росію та загублений кіт: розмова з дівчиною з Маріуполя

Дитинство і юність минули в російській окупації

Ростик народився в Алчевську у звичайній українській родині. Місто є великим промисловим центром, де ще до 2014 року виготовлялася чверть промислової продукції Луганської області. Основу промислової могутності міста складали Алчевський металургійний комбінат та Алчевський коксохімічний завод.

Останні 8 років герой інтерв'ю займався танцями. Після школи він переїхав до Києва, де вступив у ВНЗ. Однак навчання, як зізнався Ростик, було радше прикриттям для батьків. Адже саме у танцях він відчуває своє покликання та справу життя.

Він прагне, аби після перемоги й повернення окупованих територій під контроль України, він прославив Алчевськ, з якого походять чимало відомих людей.

Скільки років вам було, коли почалася окупація Луганщини Росією?

Мені було 11 років. Тоді я не усвідомлював, що відбувається. Прийшли якісь "дяді з автоматами". Нічого не зрозуміло, але цікаво. Вдома ми це не обговорювали. Вони (батьки – 24 канал) не знали, як правильно подати цю інформацію, щоб пояснити дитині, що відбувається. Я був звичайною дитиною і батьки хотіли відгородити мене від цього. До того ж в 11 років я не замислювався про це. Лише через певний час я зрозумів, що відбулося у 2014 році. І для себе визначив: хто правий, а хто – ні.

Чи маєте чи друзів або знайомих з проросійськими поглядами?

У 2014 році жодних дискусій з моїми друзями, ясна річ (через вік – 24 канал), не було. На жаль, весь час ми були аполітичними. Повноцінні розбіжності почалися відносно нещодавно. Але це не були близькі мені люди. На щастя, друзі та рідні мають таку ж точку зору, що і я.

До деяких людей приходить усвідомлення того, що Росія нам не друг, після того, як в їхній будинок "прилітає" ворожий снаряд. Після цього частина людей змінюють свою думку і погляди. Чи відбулися такі зміни у людей з Алчевська?

Тих людей, які там залишилися, дуже змінила ситуація з мобілізацією. Через те, що у багатьох людей примусово забрали рідних на війну. Тож навіть якщо ви нейтральні, коли у вас забирають рідних, думка змінюється.

Більше про це Викрадають, кидають у підвал і катують: росіяни на Луганщині проводять мобілізаційні рейди

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, ви були у Києві? Пам'ятаєте той ранок?

Так. Це був тригер, який повернув мене у 2014 – 2015 роки, коли ти прокидаєшся від вибухів.

Що відомо про обстріли Алчевська

Від початку війни на Донбасі у 2014 році активних бойових дій в Алчевську не було. Місцеві мешканці сподівалися, що проросійські бойовики та місцеві сепаратисти не чіпатимуть місто, адже там був розташований металургійний комбінат, половина його належить російському власнику. Їхні сподівання виявилися марними. У серпні у місто було декілька "прильотів". І як наслідок – зруйновані будинки, жертви та паніка та термінова евакуація людей. Вони намагалися виїхати бодай кудись.

Мої думки були не райдужні, я уявляв, що все буде набагато гірше. Я написав мамі, що люблю її, бо розумів, що може зникнути зв'язок, інтернет і я зможу з нею більше зв'язатися. Після цього прийшло усвідомлення ситуації і я пішов на службу. Мої батьки прихильники думки: "де ми народилися, там ми й маємо бути". Тому вони так і не виїхали з Алчевська. Це їхній вибір. До того ж там дуже добре вже 8 років працює проросійська пропаганда.

Чому російська пропаганда не змогла промити мізки

Ваша історія, зокрема цим і унікальна. Адже фактично все своє свідоме життя, період формування особистості ви прожили під окупацією. Чому, попри шалений вплив російської пропаганди, ви вирішили боротися за Україну?

Я почав вивчати корінь того, що відбулося. Шукати істину. Ми з друзями починали ставити собі питання і шукати відповіді. Зараз люди говорять фактами, але не вивчають причину їх виникнення. У нас забрали Крим, почалася війна на Донбасі. Всі казали, що це відбулося, але ніхто не казав, чому так сталося. Проблема населення Сходу у тому, що вони говорять фактами, але не розуміють і не розбираються у причинно-наслідкових зв'язках.

Рішення піти до тероборони з'явилося одразу ж

Коли ви ухвалили рішення піти до тероборони?

З перших днів. Я налаштовував усіх своїх знайомих на те, що я можу піти воювати. Ми з другом спершу волонтерили, а потім вступили до тероборони. Ми були готові до всього. Я знав, що я йду воювати за людей, які стали мені у Києві другою родиною.

Перші дні, як і у всіх, був страх, нерозуміння ситуації, багато інформації, яка не завжди була правдивою. Моя бригада перебувала у Києві. На лівобережній його частині. На щастя, нам неабияк пощастило з інструктором. Все, що я знаю зараз у військовій справі, це його школа. Це відомий військовий, який одним перших в Україні отримав сертифікат від НАТО. Ми брали участь у бойових виїздах, зокрема й у тоді ще окупований Ірпінь.

Як на це відреагували батьки?

Вони не знали. Як і не знають про те, що я пішов у ЗСУ. Я потрохи готую маму до цієї інформації. Зрештою, я таки поставлю її перед фактом. По-іншому наразі ніяк.

Чи мали ви все необхідне спорядження? Зброю, броніки?

З цим, на жаль, були проблеми. Я через знайомих збирав гроші на бронежилет. Багато хто недооцінює такі збори, кидаючись фразами: "вам мали видати це". Але, як показує досвід, ніхто нікому нічого не винен.

Цікаво Народний Bayraktar: українці за 3 доби назбирали для ЗСУ 600 мільйонів гривень

Зброя була. Але хочу пояснити, що у нас була не класична у розумінні цього слова ТрО. Ми були добровольчим батальйоном, який забезпечувався всім необхідним завдяки волонтерам.

Як ви опинилися у ЗСУ?

Після того, як бойові дії у Києві та області завершилися, нас (тероборону – 24 канал) почали опускати на другий план. Були питання: а що ми робимо, чого чекаємо. Після цього я зі своїми товаришами по службі написали рапорти та пішли до ЗСУ.

" Інтерв'ю 24" – проєкт на сайті 24 каналу про найважливіші теми. Розмови, які змінюють країну на краще.
Авторка проєкту – заступниця головної редакторки сайту Анастасія Зазуляк.

Потрапити у ЗСУ дуже важко, тож боятися повісток не варто

Зараз у суспільстві є легка істерія щодо вручення повісток. Що ви про це скажете?

Хочу вам сказати, що зараз потрапити у Збройні Сили дуже важко, навіть якщо ви маєте велике бажання, але ви:

не служили,
і вам менше за 27 років.

Людям, які бояться повісток, хочу сказати: мета повістки – поставити людину на облік. Аби у Міноборони знали, який резерв має країна. І за потреби вже мобілізовувати чоловіків.

Вам 19 років. Як же тоді ви змогли потрапити у Збройні Сили?

Завдяки побратимам. Грубо кажучи, мені пощастило.

Чи є зараз потреба у спорядженні? Чи досі доводиться збирати на броніки?

На жаль, доводиться. Ви маєте самі розуміти, зараз така ситуація, що багато бійців, зокрема на Сході, потребують тих самих бронежилетів. Тому якщо буде вибір: укомплектувати якусь бригаду у Києві чи надіслати найнеобхідніше на Схід. Вибір, я думаю, очевидний.

Зараз тих бійців, яких відправляють на передову, їх укомплектовують. Я хочу сказати, що зараз більше відчувається підтримка західних партнерів. Те, що ми отримуємо, надходить хорошої якості. Однак є питання логістики та часу, коли ми це отримуємо.

Зараз ви перебуваєте у військовій частині. Що далі? Чи знаєте ви, куди вас відправлять?

Я приблизно уявляю, куди нас відправлять. Але скажу так: це буде місце, де ми потрібні. Тому немає сенсу сподіватися, що це буде якесь конкретне місто. Ми будемо там, де ми потрібні.

Чи зможе Україна повернути Донбас і Крим

Є багато розмов, зокрема й анонімних військових джерел у НАТО, про те, що Україні під силу звільнити і Крим, і Донбас. Що ви про це думаєте?

Я не думаю, я в цьому впевнений. Рано чи пізно це неодмінно станеться. Питання лише у тому, коли. На жаль, через логістику це питання трохи затягується. Але коли це питання вирішать, звільнення окупованих територій станеться найближчим часом. Я вам це гарантую.

Ресурс українців на межі – як вони можуть допомогти

Це дуже приємно чути. Але наразі є розуміння того, що ця війна швидко не закінчиться. На цьому фоні чимало українців, так би мовити, втомилися від війни. До того ж у людей закінчується фінансовий ресурс. Як ще можна допомогти армії, якщо не фінансово?

У будь-якому випадку, це дійсно так. Але слід розуміти, що не буває "маленької допомоги" і якщо кожен пожертвує бодай по 2 гривні, вийде велика сума.

Життя зупинилося чи триває: як бути тим, хто "втомився" від війни

Наше суспільство поділилося на тих, хто намагається продовжити жити та тих, для кого життя зупинилося. І дуже важко сказати, хто з них правий. Кожен має право на емоції. Однак важко спостерігати за тим, як люди безперестанку засуджують один одного. Одним не подобаються історії в інстаграмі із ранковою кавою, а іншим – постійне репощення новин. Скажіть: як військового вас не зачіпає, що люди продовжують жити, поки інші вмирають? Що ви скажете тим, хто "втомився" від війни?

Особисто у мене не було відчуття "втоми" від війни. Для мене війна – це 24 на 7. Але інколи потрібно видихати, потрібно відпочивати, але знати межу. Мене особисто не зачіпає те, що люди намагаються жити. Ми для цього і воюємо, щоб інші жили. Але все це має бути в міру. Паралельно з відпочинком потрібно допомагати ЗСУ.

Дякую, Ростику, мені, як й іншим українцям, спокійно від того, що нас захищають такі люди, як ви. Бережіть себе, будь ласка. І швидкої перемоги нам! Дякую.