Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Я назад не здам, – боєць Олександр про передову і безповоротну перемогу

      700
      Боєць Олександр Галушко / Фонд "Повернись живим"

      24-річного капітана Олександра Глушка старші за нього побратими по-простому, але з повагою називають "Васильович".

      Він веде нас траншеями по позиції, яка всього за тисячу метрів від ворога.  Він – один із тих молодих офіцерів, який через війну достроково випустився з Академії сухопутних військ та одразу потрапив на фронт. Ще коли навчався, розповідає Сашко, не думав, що доведеться воювати.

      Читайте також: Як люди тікають з "ЛНР" на територію України: дивіться відео

      Ми стали першим достроковим випуском, мали закінчити Академію у червні 2015 року, але через війну випуск відбувся у лютому, і ми одразу потрапили на Донбас. Моєю першою точкою було Кримське на Луганщині. Я прийшов молодим лейтенантом, ще нічого не вмів, не бачив. Було страшнувато, але з часом звик. Потім вже були 29-й блокпост, Попасна, Торецьк...

      Зараз Олександр – командир однієї з механізованих рот 24-ї ОМБр та виконує обов'язки у Донецькій області. Найстрашніше, пригадує, було в Попасній у 2016 році.

      Ми займали висоту і по нам постійно працювала ворожа артилерія. За півроку у нас на тому напрямку було троє загиблих та 26 поранених. Це зараз, коли я пригадую ті часи, боюся. В мене прикриття у бліндажі було дуже тоненьке, але тоді я не думав, що зі мною може щось статися – ми бігали, відстрілювалися, воювали... Від ворожих "прильотів" у нас були воронки діаметром у п'ять метрів, людина в них легко ставала у повний зріст.

      Зараз наймолодшому бійцю у роті Олександра 18 років, найстаршому – 57. Офіцер каже: кожному з них намагається підібрати роботу виходячи з його фізичних можливостей.

      "Молоді копають, носять, старшим даємо легшу роботу, але знаємо, що вони у разі чого завжди можуть прикрити. Я потрапив на фронт, коли ще були мобілізовані. З ними, чесно кажучи, було важко працювати. Це зараз я вже можу керувати боєм, маю певний авторитет серед підлеглих. Як вдалося? Просто треба бути людиною, вміти спілкуватися, до кожного знайти свій підхід".

      Олександр родом з Вінницької області. Він – єдиний військовий зі своєї родини. Коли близькі дізналися, що він їде на схід, то переживали й просили залишитися вдома. Та Сашко би так не зміг.

      Назад не здам! Я давав присягу, маю військовий обов'язок. Коли потрапив на війну, то батько сказав, що не буде сидіти вдома – підписав контракт на один рік й теж пішов служити. Був в артилерії, в Маріуполі.

      Як і всім нам, Сашкові хочеться, щоб швидше закінчилася війна та перестали гинути люди.

      Я мрію, щоб Україна зайняла свої історичні кордони, щоб Крим та Донбас знову стали українськими. І, якщо буде багато таких, як мої побратими, то ми точно разом переможемо.

      Такі, як Олександр, відвойовують для України вільне від окупанта майбутнє, а ми маємо стати їм надійним тилом. Допомогти наблизити перемогу можна тут.

      Читайте також: "Поки терпіння і сил вистачить, будемо воювати": про війну і так зване перемир'я

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук