Як російські політтехнологи роками вивчали Україну при різних політиках

У формуванні іміджу і політичної стратегії Леоніду Кучмі допомагали російські політтехнологи Дмітрій Куліков, Тімофєй Сєргєйцев та Іскандер Валітов. Цю команду технологів привіз в Україну у 1998 році зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук, коли готував свою виборчу кампанію до Верховної Ради.

Читайте також Шановні політики, якщо ви не зупинитеся – ми втратимо все

Команда "Діми і Тіми"

На початку двохтисячних я вже знав про те, що на території України працюють російські технологи. До них зверталися політики, телеканали, видання, олігархи та бізнесмени. Свого часу у мене була можливість спостерігати за методами їхньої роботи. Це було справді, даруйте за тавтологію, технологічно та ефективно, хоча часто аморально і брудно.

Команда "Діми і Тіми" – так їх називали – це був просто топ. Вони допомогли Кучмі написати нетривіальну для українського книжкового простору книгу – "Україна не Росія".

Якщо поставити себе на місце якогось керівника зовнішньої розвідки Московії або й президента, то книжка має вигляд серйозних історичних претензій та делікатного натяку, що Росія Україні винна на тисячу років вперед. Головне – у книжці не було звичної меншовартості.

Ця нечувана зухвалість ще й була надрукована у самому серці Білокам'яної та ще й президентом, одна з основних функцій якого – реалізація зовнішньої політики країни.

Тоді Кучмі потрібно було обійти комуніста Петра Симоненка, який мав надзвичайно високу підтримку серед населення, яке було розчароване повільними темпами розвитку країни і феєричними проявами корупції на тлі не надто високого загального рівня життя. Яскравим і вирішальним нововведенням команди технологів, яке було покликане прибрати мури непорозуміння між президентом Кучмою і народом, стало вуличне телебачення.

Вони закупили 50 мобільних телевізійних комплексів, які дозволяли організувати телемости між людьми на вулиці та президентом. Та телевізійний комплекс складався не лише з техніки. Сєргєйцев сам підбирав до них ведучих, які мали не просто спілкуватися і модерувати розмову, він навчив їх особливого мислення та умінню вмикатися в проблему. Вуличне телебачення помітно піднесло підтримку президента Кучми серед виборців.

Чим насправді займалися російські політтехнологи в Україні

Цей факт, скажу відверто, підкинув сумнівів чи на той час технологи формували підвалини для поневолення України або навпаки чесно відпрацьовували гроші за піар? Щоб відповісти собі на це питання, довелося провести аналіз робіт і виступів Сєргєйцева. Висновок виявився для мене трохи несподіваним: група московських технологів залучених у найделікатніший процес боротьби за владу одночасно ще й вивчала Україну, як вивчала підприємство чи виборчий округ.

Отримавши доступ до перших осіб і конфіденційної інформації, вони аналізували цінності, інтереси, сильні та слабкі сторони як влади, так і народу, аналізували проблематику. Книжка Кучми, видана у Москві, могла стати їхнім звітом по проблемі, яку вони звуть "Україна".

По суті, відповіддю на кількасотрічне питання, яке ставили собі російські керманичі і яке на початку 90-х ще підлітком я почув з екрана від хриплого з важкого бодуна Бориса Єльцина. Той на зустрічі з силовиками і урядом повільно вичавив із себе: "Ми зібралися тут для того, щоб вирішити, що нам робити з Україною?". Книжка Кучми показала глибину проблеми для Росії з огляду на її імперські апетити.

Цікаво Що на кону виборів у Сербії та чим загрожують реваншистські настрої?

Для того, щоб краще усвідомити ефективність роботи російських політтехнологів в Україні, я наведу ще один приклад, який знаю в деталях. Але без імен. Це той випадок, коли, як журналіст, не повинен розкривати джерела. Двохтисячні роки, вибори до Верховної ради. Одна з південних областей. У кандидата, який має влитися в інформаційний кулак парламентської більшості, катастрофічний обвал підтримки виборців. До голосування менш як місяць. Дзвінок до Києва – і йому на допомогу керівництво партії відправляє групу московських технологів.

Протягом 2 днів вони їздять по виборчому округу, збирають дані, виокремлюють проблемні питання, вивчають погляди, вподобання, навіть які є продукти в магазинах. Потім 2 дні на ігрове моделювання. На п'ятий день кандидату видали чіткі установки про що і як говорити на зустрічах із виборцями. Головне без самодіяльності – чітко за розписаним планом. У день виборів позначку навпроти його прізвища поставили дві третини виборців по округу.

Як ви сприймаєте ідею, що є спосіб змусити вас думати, що ви самі прийняли рішення, а насправді ж – це рішення вам навіяне? І при правильно побудованій стратегії презентації кандидата, шансів, що ви ухвалите рішення не на його користь, небагато.

Один з методів російських експертів – дестабілізація суспільства

Після успіху в проведенні виборчих кампаній 1998 – 1999 років і вже згаданої допомоги у написанні та виданні доволі провокативної у взаєминах між Києвом і Москвою книжки, Сєргєйцев взяв участь у ще двох президентських кампаніях. У 2004 році він грав на боці Віктора Януковича. Тоді чи не вперше методологія виявилась безсилою проти активного суспільства.

Я не беруся стверджувати, чи було частиною технології тиск на медіа через адмінресурс? Чи отруєння кандидата Ющенка було способом спотворити його зовнішність, або це була якась самодіяльність? Чи були виборчі каруселі, вкидання бюлетенів і втручання в електронну виборчу систему частиною плану під гаслом "в бою всяк спосіб згодиться", або це була частина власної партійної діяльності?

Зауважте Надії на краще нема: яке майбутнє чекає Росію

Стверджувати можна одне – московські політтехнологи знали, що цей ресурс буде залучений. А коли проросійський кандидат не пройшов – увімкнули механізм дестабілізації суспільства. Наприклад, медіапростір підірвала створена технологами фейкова мапа, на якій команда Ющенка начебто поділила українське населення на три сорти:

• перший сорт – західні області,
• другий сорт – центр,
• а третій сорт – східні області, зокрема Донбас.

Якщо на Заході та в Центрі люди крутили пальцем біля скроні, то на Донбасі ґрунт виявився сприятливим, а ця брехня проросла у вигляді масового обурення. Далі почали розігрувати мовну карту, яка ще більше посилила штучний розкол в українському суспільстві. У той момент запобіг кровопролиттю і розвитку сценарію 2014 року президент Кучма, який не допустив розгону Помаранчевого майдану, а навпаки наказав відвести загони міліції.

Невдачі російських політтехнологів

Після часткового фіаско на президентських виборах у команді Януковича, Сєргєйцев мав ще один великий політичний проєкт, який завалив остаточно – президентська кампанія Арсенія Яценюка. Багато хто пам'ятає ці смугасті плакати, через які поширилась в народі фраза "кандидат кольору хакі" та її перифрази. Справедливо буде сказати, що над іміджем Яценюка працювали не лише російські технологи, а й українські, які пройшли школу "вуличного телебачення".

Наступного разу технолог з'явиться в Україні у 2012 році з художнім фільмом "Матч", який спотворював історичні факти та створював вкрай непристойний образ українців. В основі сюжету поклали міфологізоване футбольне змагання між командою німецького Люфтваффе та збірною командою київських футболістів. Сєргєйцев виступив продюсером фільму. Кінострічка через 2 роки була заборонена до показу в Україні.

Насправді через кіно і телебачення московська пропаганда провадила колосальний вплив на українського глядача. Обсяг цей був настільки великий, що йому також варто приділити окрему розмову.

Україну вивчали під лупою

Та, щоб замкнути логічне коло, потрібно сказати, у чому полягає сила методології російських технологів. Об'єкт, над яким вони працюють – це прокладання газової труби чи сусідня держава, на яку вирішили напасти – підпадає під всебічну оцінку з погляду різних наук і знань. Я практично переконаний, що під час підготовки до агресії Україна, перетворена на предмет вивчення, розглядалася і кліматологом, і спелеологом, і економістом, і етнографом та культурологом, і інженерами гідроспоруд, і логістами, і освітянами, і виробничими технологами, і енергетиками, і знавцями міжнародних взаємин, і істориками, і математиками, і фізиками, і біологами тощо.

Ці системи знань використовувались для пошуку слабких місць та розробки способів, як завдати максимальної шкоди й зломити волю до боротьби.

Коли у вас виникало відчуття, що ворог наче обклав з усіх боків – це наслідок такого підходу. Це і є ефект застосування методологічного підходу.