Україна стрімко втрачає людей. Мовиться не лише про міграційні процеси та втрати населення внаслідок повномасштабної війни з Росією. А й про співвідношення рівня народжуваності та рівня смертності: торік на 100 народжених припадало 288 померлих. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Нові хвилі міграції: чи реально зупинити відтік населення з України

Звісно, така сумна тенденція – справа не одного чи кількох років, ситуація погіршується вже багато років поспіль.

За даними Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, за 30 років населення України скоротилося на 20%: з 52,2 мільйона 1993 року до 42 мільйонів осіб 2022 року. Нині на підконтрольній території мешкають близько 31,5 мільйона осіб.

Ця ситуація суттєво ускладнює майбутні демографічні перспективи. Науковці вже порахували, що з такими темпами людських втрат і за умови того самого низького рівня народжуваності за 10 років у країні може залишитися 24 – 26 мільйонів людей.

Демографія тоді й зараз: як змінилося населення України під час війни та якою є народжуваність

Падіння рівня народжуваності – проблема, яка не вирішується вже багато років. Війна поглибила кризу, адже значна кількість мігрантів репродуктивного віку залишили країну, а чимало сімей вирішили дочекатися завершення активної фази війни, і лише потім розглядати питання щодо народження своєї першої або другої дитини.

Статистика, на жаль, невтішна. За даними "Опендатабот", 2025 року в Україні народилися 168 778 дітей. Проти довоєнного 2021 року минулого року рівень народжуваності впав у 1,6 раза. Щодо смертності, то за 2025 рік зафіксовано 485 296 смертей. До речі, рівень смертності минулого року також скоротився (на 2%). Це пояснюється загальним зменшенням населення внаслідок міграційних процесів, а ще, на жаль, втратою територій (жодних чітких та офіційних даних про окуповані регіони щодо населення немає).

В Інституті демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи оцінюють втрати населення з лютого 2022 року, коли розпочалося вторгнення Росії, на рівні 10 мільйонів осіб. Власне, це число охоплює і смертність, і міграцію, і втрати через окупацію.

Якщо 2021 року в Україні на одну жінку припадало в середньому 2,1 дитини, то 2025 року – 0,7. Так, після війни є ймовірність, що цей коефіцієнт зросте до 1,6, але, як вважають експерти у сфері демографії, це фактично межа. А, наприклад, на думку Елли Лібанової, щоб наступне покоління замістило покоління батьків, потрібно не нижче 2,15. Проте навіть завершення війни не гарантує бебі-буму, адже на збільшення рівня народжуваності впливає надто багато чинників, серед яких – економічна спроможність родин і комплексна підтримка сімей з боку держави.

Соціальна політика: виплати й пільги – лише базовий мінімум

На 2026 рік в уряді оголосили пріоритетами підтримку українських сімей та стимулювання народжуваності. Одним з головних документів став закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки сімей з дітьми та створення умов, що сприяють поєднанню материнства (батьківства) з професійною діяльністю". Мета – створення умов для підвищення рівня народжуваності.

Відповідно до згаданого закону, який набрав чинності з 1 січня 2026 року, держава надає:

  • допологову підтримку вагітним жінкам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (7 тисяч гривень на одну дитину щомісяця; 100% середньомісячного грошового забезпечення – для військовослужбовців, поліцейських та інших спецкатегорій);
  • одноразову виплату в розмірі 50 тисяч гривень одному з батьків дитини, опікуну (у разі встановлення опіки над дитиною);
  • матері або іншому законному представнику дитини (крім прийомних батьків, батьків-вихователів і представників закладів з покладеними на них функціями опікунів чи піклувальників), які фактично здійснюють догляд за дитиною, допомогу для догляду за дитиною до одного року (7 тисяч гривень на одну дитину щомісяця, а в разі призначення такої допомоги для догляду за дитиною з інвалідністю – 10 500 гривень);
  • допомогу для догляду за дитиною "єЯсла" матері або іншому законному представнику дитини, які фактично здійснювали догляд за дитиною та розпочали роботу в режимі повного робочого часу після досягнення дитиною одного року (8 тисяч гривень, а в разі призначення такої допомоги для догляду за дитиною з інвалідністю – 12 тисяч гривень).

Читайте також "Такого не було ніколи": в окупованому Маріуполі – шокуючі показники демографії

Потрібні комплексні зміни: як діяти державі в умовах демографічної кризи

Виплати від держави родинам, які вирішили народжувати, – це усталена практика держав, які намагаються стимулювати народжуваність.

Наприклад, у Польщі допомога жінкам, які народжують, передбачає оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами (20 – 37 тижнів з виплатою щомісяця 81,5 – 100% окладу), одноразову допомогу в розмірі 1000 злотих і щомісячну допомогу на виховання дитини. Окремо RKO передбачає виплату в сумі 12 тисяч злотих для другої та третьої (і наступної) дитини, а також нову програму для працівників – батьків дітей віком 1 – 3 роки, за якою вони мають отримувати 1500 злотих щомісяця для покриття витрат на догляд за дітьми.

Отже, аналізуючи нові виплати для українських батьків, можна цілком точно сказати, що новацій тут немає, а от у чому справді відстає Україна – це в сумах підтримки. Але питання стимулювання народжуваності в Україні під час війни не видається рівноцінним з тим самим питанням, що стоїть перед мирною Польщею. Адже нині в більшості сімей на першому плані питання безпеки, збереження родинних зв'язків.

Найближчим часом результати запровадження збільшення фінансування сімей у зв'язку з народженням дитини навряд чи будуть показовими. Але, безперечно, виплати й підтримка від держави важливі та є своєрідним базисом, що надається в межах ефективної соціальної політики.

І все ж державі варто продовжувати вивчати найкращі практики розвинених країн, щоб планомірно та чітко рухати соціальну політику в напрямку комплексної підтримки родин з дітьми. Експерти вказують на те, що важливим чинником впливу на плани родин народити може бути зниження витрат на догляд за дитиною.

У цьому сенсі важливим є якісне медичне забезпечення дітей, а також розширення можливостей дошкільних навчальних закладів, зокрема через відкриття ясельних груп для дітей від шести місяців. Така практика вже дуже успішно розвивається в європейських країнах та дозволяє обом батькам вийти на роботу.

Не менш важливим є і ефективний розвиток закладів середньої освіти, де варто збільшувати кількість класів продовженого дня, що також є вкрай важливою підтримкою батьків, які працюють.

Загалом реальними стимулами для збільшення рівня народжуваності саме в Україні буде реалізація комплексу, який містить головні складові: безпеку, економічне зростання та адекватний рівень зарплат, якісні медичні й освітні послуги для родин з дітьми, солідні соціальні виплати та допомогу держави сім'ям з дітьми.

Загальновизнаний коефіцієнт народжуваності в розвинених країнах для підтримки чисельності населення становить у середньому 2,1 дитини на одну жінку. Згідно зі звітом ООН про народжуваність, понад дві третини населення світу проживають у регіонах з рівнем народжуваності, що є нижчим за рівень відтворення населення.

В Україні демографічна ситуація стає все більш катастрофічною. Простих рішень не буде, проте комплексний якісний підхід держави, планомірні кроки після війни, спрямовані на допомогу молодим родинам, повноцінне усвідомлення проблеми та розробка дієвих заходів допоможуть за кілька років довести рівень народжуваності до потрібного країні мінімуму 1,6 дитини на жінку репродуктивного віку. Принаймні хочеться вірити, що світло в кінці демографічного тунелю є.