Однією з тих, хто побував там і дивом вибрався з полону, є волонтерка з Маріуполя Анна Ворошева. Про допомогу маріупольцям, життя в Оленівській колонії та новини з Маріуполя вона розповіла 24 каналу.

Зверніть увагу Деблокада захисників Маріуполя: військовий розповів, що побачив у бункері "Азовсталі"

Анна допомагала людям евакуюватися з перших днів повномасштабної війни

На початку повномасштабного вторгнення Анна разом з однодумцями допомагала маріупольцям виїжджати з міста на безпечніші, підконтрольні Україні території. За її словами, мешканці міста майже одразу зіштовхнулися з проблематичністю, ба більше – неможливістю евакуації. Вони не мали інформації щодо того, як виїхати, яким коридором чи яким шляхом можливо це зробити.

Тим часом унаслідок вибухів щодня меншало автомобілів та закінчувалося пальне, яке використовували для всього. У результаті більшість маріупольців не мали на чому виїжджати – у них не було або автівки, або бензину, або й того, й іншого.

"Ми, як і багато активних громадян, перебуваючи у пошуках самовивозу, долучали людей, садили до себе в машини, шукали інші машини, по кілька разів поверталися із Запоріжжя, щоб завезти бензин у Маріуполь та інші міста, де були воєнні дії", – розповіла жінка.

Очікувано, що така діяльність дуже не подобалася людям, які стояли на блокпостах у зоні бойових дій та представлялися військовими маріонеткового квазіугрупування на тимчасово окупованій території Донецької області. Люди на блокпостах траплялися різні, тож це виливалося в абсолютно різні історії.

Як волонтери потрапили у полон

За словами волонтерки, ще 26 березня вона разом зі своєю командою на 2 автобусах та позашляховику заїхала у Нікольське – селище міського типу у Маріупольському районі. На тамтешньому блокпості їх близько 3 годин обшукували та відпустили, але вже наступного дня проходження блокпоста закінчилося жахіттям.

Наступного ж дня на Мелекінському блокпосту точно такі ж люди, в такій самій формі нас зупинили, затримали, вилучили все, що було в машині, – ліки, бензин, засоби дитячої гігієни, і ми потрапили в КПЗ (камера попереднього ув'язнення – 24 канал) райвідділку, у клітку,
– поділилася вона.

Повернутися на волю Анна змогла аж у липні. Після КПЗ вона потрапила до Оленівської колонії, де й організували концтабір для сотень українців. Як розповіла жінка, перше, що усіх вражало там, – це абсолютне недотримання навіть тих законів, які вигадали на цій території.

До теми Побили майже до смерті, катували та тримали в ямі: жахлива історія полону українського таксиста

Так, за приписом окупантів Анну та інших волонтерів мали затримати на 30 днів. За цей час загарбники мали з'ясувати, що вони не мають жодного стосунку до військових та відпустити.

"Замість цього усі протоколи переписувалися, у них вказували нову дату, новий факт затримання. На другий термін, коли нам приписали наступні 30 днів, ми зрозуміли, що це може відбуватися нескінченно", – пригадала вона.

Як утримують полонених українців в Оленівській колонії

У концтаборі всі були українцями. Умови утримання полонених там, звісно ж, не відповідають жодним нормам міжнародного права. Анна розповіла, що їм забороняли ходити в туалет, а в колонії постійно лунала сирена та дзвони – шум був присутній цілодобово, неможливо було навіть спати.

Крім того, полонених обмежували у питній воді, її виділяли лише по 150 – 200 мілілітрів на людину. Не було й жодних медикаментів, навіть елементарних.

"Коли траплялися серцеві напади, а це відбувалося дуже часто, то рятував лише один флакон "Корвалолу", який був один на 700 – 800 полонених. З його допомогою могли врятувати 1 – 2 людей", – розповіла волонтерка.

У колонії з полонених знущалися й фізично. Особливо потерпали чоловіки. Їх били та піддавали тортурам. "Процедура" побиття чоловіків при прибутті до колонії була чи не обов'язковою, Анна назвала це "пропискою" у концтаборі. Били їх також, коли комусь щось не подобалося.

Важливо Їм не дозволяють спати, – батько полоненого захисника "Азовсталі"

Крім того, під час оглядів чоловіків змушували годинами сидіти у певній позі – навпочіпки, із закладеними за голову руками При цьому потрібно було весь час дивитися вниз. Якщо хтось не витримував сидіння у такій позі стільки, скільки було потрібно, його знову били.

Усе це було жахливо, це постійні крики з коридору тюремного, благання про допомогу. Це не припинялося дуже довго,
– пригадує Анна.

До жінок фізичну силу не застосовували. Але деяких з них ставили "у розтяжку". Їм потрібно було приймати наступну позу – руки вивернуті долонями до стін, а ноги – у півшпагаті. Далі ноги постійно розбивали, щоб збільшувалася відстань між ступнями. Так карали за непокору – до прикладу, коли вони не хотіли співати російський гімн або ж наступати на український прапор.

Волонтерка пригадала, що ситуація з тортурами та жахливими умовами почала більш-менш покращуватися після появи у колонії людей із полку захисників Маріуполя та тих, хто разом з ними виходив з "Азовсталі".

Волонтерка з Маріуполя розповіла про полон в окупантів та життя в концтаборі: дивіться відео


Також Анна розповіла, що росіяни проводили допити, намагаючись вивідати інформацію про українських військових та інші дані. До прикладу, у неї був допит щодо того, кого вона знає з полку захисників Маріуполя, де вони перебували, в якій школі.

"Їм не приходило до голови, що, живучи мирним життям, люди могли взагалі не знати цього. А навіть якщо знали, то з чого вони взяли, що їм цю інформацію дадуть?", – каже волонтерка.

Нерідко допити проводили з тортурами та побиттям.

Ми бачили лише як чоловіків, особливо з якимось високим військовим званням, виводили та повертали вже побитими, або виводили, ми чули, як його б'ють, і потім заводять до камери. Через 15 – 20 хвилин після побиття приходив слідчий і забирав його на допит – так їх нібито готували до допиту, до потрібної "кондиції",
– розповіла вона.

Як їй вдалося вибратися з Оленівки

Анна пояснила, що її звільнення з колонії – це колективне зусилля. Над цим працювала влада України, команда нардепки Ірини Геращенко та, звісно ж, родичі полонених. Саме вони створювали медіашум, поширювали новини та кричали про допомогу, аби їх витягнули.

"Ми не мали жодного стосунку до воєнних дій, ми такі ж мирні громадяни і постраждалі мешканці цієї території. Ми вибиралися з-під авіаударів, і рятували інших людей. Ми доставляли гуманітарний груз, ми просто допомагали людям врятуватися та уникнути смерті", – каже вона.

Волонтерка пригадала, що коли вона покидала колонію, там залишалося ще дуже багато людей. Здебільшого це – колишні та нинішні військові, ЗСУ, Нацгвардія, захисники Маріуполя. Загалом їх там близько 2000 – 2500. Крім того, там залишилося і кілька цивільних, зокрема й волонтерів, та колишні співробітники поліції.

Більше Коли він повернеться, спершу будуть сльози, а не відчуття щастя, – дружина захисника Маріуполя

Після того, як Анна повернулася на підконтрольну Україні територію держава та громадські організації сприяли тому, щоб вона отримала допомогу у вигляді їжі та фінансів.

Жінка подала заяву до поліції. Їй допомогли знайти юриста, який супроводжуватиме її, допоможе правильно оформити документи, аби подати у різноманітні інстанції.

Що їй відомо про ситуацію в Маріуполі

Анна продовжує підтримувати зв'язок з людьми, які досі залишаються у Маріуполі.

Перші питання, які отримуєш від маріупольців, які там залишилися – це: "За нами йдуть? Нас заберуть? Ви до нас йдете? Де ви?",
– зізналася жінка.

За останньою інформацією, яку вона має, ситуація у місті дуже важка. Люди не мають грошей та навіть води. Зараз вони намагаються якось законсервувати вціліле майно. Вони розуміють, що взимку, з настанням холодів прийде наступний етап епідеміологічної та гуманітарної катастрофи.

Крім того, там посилюється режим окупантів. Говорять про те, що місто закривають і цими днями проводитимуть рейди, аби розшукати людей, які ще не з'явилися на фільтрацію, та військових.

До теми – скільки українських полонених утримує росія: дивіться відео