Поки Трамп і Сі визначатимуть нові правила гри у світі, Кремль ловитиме момент

Як США та Китай формуватимуть нові підходи до співіснування?

Важлива деталь: Вашингтон змушений був погодитися з тим, що Дональду Трампу доведеться з'їздити до Пекіна і лише після цього Сі Цзіньпін відвідає американську столицю. Про це пише Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.

Читайте також Трамп проти міжнародного правосуддя: гіркі наслідки вже його чекають

У підході до реалізації концепції MAGA у зовнішній політиці з'являється перший виняток. Замість приїзду іноземного лідера "до Трампа на прийом" для розблокування співпраці, той сам змушений буде пройтися довгою червоною доріжкою до Сі, який очікує на віддалі. Але найголовніше – переговорний трек США – КНР починається. Причому за паритету сил. Цей момент ставить рамки для низки процесів на найближчі місяці. Поговоримо про них далі.

США утримаються від політики одностороннього тиску на Китай. Тобто мораторій на підвищені тарифи щодо китайських товарів буде в чергове продовжений. Країни не готові до торгової війни. При цьому Трамп отримав формальний привід ухвалити таке рішення, не виставляючи себе слабким – відбулася розмова і сторони домовилися зустрітися на форумі APEC 

Сказане вище не означає, що США зупинять свій тиск на партнерів з метою втягнення їх у торгівельне протистояння з Китаєм. Трампу необхідна "сильна позиція" та демонстрація здатності впливати на політику третіх держав. Але успіх такого підходу сумнівний – навіть для найближчих союзників США очевидно, що перші два раунди протистояння завершилися внічию, а то й з перевагою Китаю.

США активізують інтенсивність контактів зі своїми партнерами у Південно-Східній Азії, щоб сформувати сильну позицію перед особистою зустріччю Трампа та Сі. Причому, крім Південної Кореї та Японії, для США вкрай важливим стає трек діалогу з Філіппінами. Це єдина держава в Південнокитайському морі, яку Вашингтон може схилити до політики тісного партнерства навіть на шкоду контактам із КНР. 

Другий важливий для Вашингтона напрямок – В'єтнам. Позиція цієї країни може вплинути на успішність американської політики налагодження власної лінії політичного співробітництва в регіоні. 

Тайвань при цьому залишається просто тлом – до особистої зустрічі Трампа та Сі сторони утриматися від різких рухів на цьому напрямі. Однак це не заперечує підтримку (і навіть збільшення) інтенсивності візитів тайванських делегацій до держав з орбіти США. 

США та Китай формуватимуть нові підходи до співіснування. Тобто опція "відкату до стану 2024 року" стає вкрай малоймовірною.

Що це означає для України?

Для України це означає, що розмови про можливу зустріч Володимира Зеленського та Володимира Путіна відходять на другий план щонайменше на місяць. Трамп не зміг стати ключовим посередником у переговорах щодо заморожування війни, а тому наступний етап – спроба США та КНР виробити або спільне чи близьке бачення формату виходу з цієї кризи.

Тобто бойові дії відбуватимуться з тією самою інтенсивністю, або навіть більшою – Путін отримує півтора місяця для того, щоб створити видимість "перелому на фронті". Паралельно з цим збільшиться кількість провокацій/загроз для країн Балтії та, можливо, Румунії та Польщі.

Але навіть успішна розмова лідерів США та КНР на початку листопада не призведе до миттєвого миру в Україні. У кращому разі вона задасть початок новому, вже американо-китайському треку, з примусу сторін до переговорів. Це означатиме підготовчу роботу, низку багатосторонніх та двосторонніх треків, човникову дипломатію. Вихід на практичні контури переговорів буде не раніше січня 2026 року. Але це оптимістичний сценарій.

Насправді українське питання предметно обговорюватиметься вже під час візиту Трампа до КНР. Результати переговорів визначатимуть підхід Вашингтона та Пекіна до заморожування війни в Україні. Оскільки опція збереження відносин між США і Китаєм на рівні 2024 року малоймовірна, то зменшується ймовірність сценарію продовження війни в Україні без окресленої позиції Вашингтону і Пекіну.

Цікаво У Польщі нарешті заворушилися через страх перед Росією

Як Росія використовуватиме час на свою користь?

Росія спробує використати цей час для наступних дій.

Одержання переваги на фронті або підстав говорити про це. Саме тому для Росії важливим завданням буде перенесення бойових дій за межі Донецької області. Це дозволить говорити про "загрозу Запоріжжю та Дніпру".

Спроби знищити енергетичну інфраструктуру України. На відміну від 2023 року, однією з пріоритетних цілей стане газодобувна інфраструктура. Це важливо для Кремля відразу з двох причин: демонстрація нездатності України продовжувати війну та продовження треку Дмитрієва з питань спільного зі США продажу російського газу.

Спроб зберегти та розвинути переговорний трек із Вашингтоном (без прив'язки до українських питань). Зокрема, крім газу, активно розриватимуть питання Північного морського шляху. Тим більше, що перший регулярний маршрут у напрямку КНР – Нідерланди – Польща стартував 10 днів тому. 

Провокації та загрози дестабілізації східного флангу НАТО. Мовиться про держави Балтії, можливо, Румунію та Польщу. Тут завдання – демонстрація нездатності Альянсу забезпечити ефективний захист у разі можливого масштабування війни. 

Отримання контролю за політикою Молдови. Це стає вкрай важливим для Росії, оскільки, з одного боку, демонструє "успішність" російської політики та можливість розширення зони впливу Кремля. З іншого боку, створює ризики дестабілізації в ще одному регіоні. 

Ключовий момент – результати виборів, до яких залишається вже тиждень. А також можливості Маї Санду проводити політику зачистки російських груп впливу без прив'язки до питань електоральних кампаній. 

Збереження контролю за Білоруссю. Особливо на тлі активізації КНР та появи переговорного треку Мінськ – Вашингтон. Тут, враховуючи рівень впливу Росії, її політика будуватиметься на створенні розтяжок для Олександра Лукашенка, де більшість опцій передбачає збереження конфлікту Мінська з сусідами. А альтернатива – конфлікт із Кремлем та зменшення рівня підтримки. 

Однак тут Кремль має свої проблеми – політику США щодо розширення зони маневру для Лукашенка і апеляція Польщі до Китаю. Це може трансформуватися у рекомендації Пекіна Мінську щодо виходу зі спіралі конфлікту із Варшавою. За наявності деяких китайських гарантій "стримування" дій Москви (скоріше компенсації негативу від таких) це може бути ефективним. 

Хай там як, Білорусь поки що має шанс стати першою країною в регіоні, де США та КНР проводять політику, яка спрямована на подібні результати.

На цьому тлі для України актуальним завданням є створення власного "китайського" треку зовнішньої політики. Хоча б у форматі консультацій з питань війни та миру. В ідеалі поява за аналогією зі США "спецпосланця" Сі за українським напрямом. А також "флангова дипломатія" – активна робота з державами, у партнерстві з якими зацікавлена ​​КНР. Тим паче, що для частини таких держав посилення Росії у регіоні – один з найгірших сценаріїв. До таких держав можна зарахувати Туреччину та Азербайджан, Індію, Єгипет та Казахстан.

Перераховане вище дозволить, з одного боку, проводити більш ефективну комунікацію з Пекіном та формувати прийнятну для Києва позицію Китаю щодо замороження війни. Час є.