Проєкт 24 каналу та благодійного фонду "Рідні" розповість про позитивний досвід усиновлення 10 сімей – їх приклади надихають. Дивіться програму в ефірі телеканалу щопонеділка о 19:30. Про історію Ірини та Анатолія Шміліховських зі Львова – читайте далі.
Зверніть увагу В Україні 6 000 дітей чекають на усиновлення: які їхні шанси мати сім'ю
"Нам поставили діагноз – безпліддя"
Ірина Шміліховська завжди хотіла 4 дітей: 3-х народити самій, а наймолодшу чи наймолодшого – усиновити. Натомість її чоловік про усиновлення не думав взагалі.
Анатолій Шміліховський: Перших 10 років нашого сімейного життя ми були бездітні. Десь на 4 – 5 році нам поставили діагноз "безпліддя". Для мене усиновлення було неприємним з кілької причин. По-перше, як я зможу полюбити чужу дитину? В мене також були сумніви щодо генів. Ну і зрештою, десь моя чоловіча гідність була зачіплена: як так, я не можу мати свою дитину, то чому я візьму іншу?
Ірина та Анатолій Шміліховські протягом 10 років не мали дітей / Фото з сімейного архіву
"Є інший шлях до батьківства – "через сердечко"
Анатолій тривалий час прожив у Бразилії. Одного разу місцевий пастор запитав його про дітей та сім'ю. Він відповів: сім'я добре, а от дітей – немає. Тоді пастор поцікавився, чому вони з дружиною нікого не всиновлюють.
Анатолій Шміліховський: Я йому зразу відповів, що це не для нас. А він мені розказав, що має 4 дітей, 3 з них – усиновлених. І одна з його усиновлених доньок, коли пішла в перший клас, прийшла з уроків і каже: наша вчителька сказала намалювати вагітну маму і дітей в животику.
Ця дівчинка намалювала велике серце в мами. І внизу написала: моя мама "народила мене в сердечку". Тоді я десь і почав розуміти, що є вагітність з животика, а є інший шлях до батьківства – "через сердечко". Цей момент був переломним особисто для мене.
Ірина Шміліховська: Коли в нас з'явилася Златуня, всі дуже її полюбили. Вона була першою внучкою в одної з бабусь та у дідуся з іншої сторони. Тобто до того часу були тільки хлопці. В перший день, коли ми принесли Злату додому, напевно до 20 людей прийшли подивитися на неї. Поплакати з нами, потішитися, покупати її разом. Подруга моя взагалі вручну шила їй одяг.
"Коли у нас з'явилася Злата, її всі дуже полюбили" / Фото з сімейного архіву
Анатолій Шміліховський: Нас всі підтримали, впринципі, а якщо і були якісь критики – ну, це наше рішення. Коли ми це відкрили і показали, що впринципі не є нещасними, люди почали сприймати цю новину.
В Бразилії питання усиновлення дуже відкрите, просте. Суспільство значно відкритіше до цього. Я там побачив, що немає різниці між біологічними дітьми і усиновленими. Тобто, питання генів – це питання особистості дитини, просто їх треба приймати і не переживати про це.
Ірина Шміліховська: Атмосфера, в якій виховується дитина, має не менший вплив, ніж гени.
"Різниці між біологічними та усиновленими дітьми немає" / Фото з сімейного архіву
Анатолій Шміліховський: Через те, що вона народилася на 7 місяці, були величезні ризики, власне, щодо втрати зору та проблем з легенями.
Ірина Шміліховська: Мій тато кожен раз підходив і махав перед нею рукою. Я не розуміла, чому він так робить. Коли вона вже почала на це реагувати, то він видихнув. Бо думав, шо вона, напевно, незряча, адже народжена на дуже ранньому терміні. Але ми розуміли: навіть якщо будуть проблеми, ми вже від цієї дитини не відмовимся, немає ходу назад. Що ми там скажемо? Вибачте, ця дитина нам не підходить?
"Впродовж 10 місяців ми стали батьками двічі"
Зараз у пари двоє діток: Злата та Лука. Коли доньці було всього лише 5 тижнів, Ірина та Анатолій Шміліховські принесли її у церкву – на молитву. І саме той день лікарі їм ставлять днем зачаття сина.
Ірина Шміліховська: Ми взагалі дуже пізно дізналися про вагітність. Бо думали, що може відбуватися з моїм організмом. Я припускала, що це, можливо, осінь. Можливо, якісь гормональні зміни. Або через те, що з'явилася Злата, організм якось так реагує по-іншому зовсім.
Анатолій Шміліховський: Дружина мене покликала і показала тест, де було дві рисочки. Тест був найдешевший – за 17 гривень. Наступного дня ми купили два найдорожчі, які були в аптеці. Вони теж дали позитивний результат. Впродовж 10 місяців ми стали батьками двічі.
Про вагітність Ірина та Анатолій дізналися досить пізно / Фото з сімейного архіву
Сім'я Шміліховських / Фото з сімейного архіву
Злата та Лука Шміліховські / Фото з сімейного архіву
Ірина Шміліховська: Часто ті, хто не знають нашої історію, кажуть: от Златочка, вона на маму схожа.
Анатолій Шміліховський: Зараз ми маємо усиновлену дитинку і біологічну. Не те, що різниці немає... Навіть в певній мірі, коли я дивлюся на неї, то розумію, що вона моя. Просто шлях батьківства був іншим.
Від Злати не приховують, що її вдочерили
Ірина та Анатолій розуміють, що донька питатиме, як з'явилася на світ. Пара вирішила піти шляхом відкритості та прозорості: вони цього очікують та вірять, що по мірі дорослішання потрохи розповідатимуть Златі про все.
Ірина Шміліховська: Зі своєї сторони ми просто намагаємся дати стільки любові, щоб вона ніколи не пожаліла про те, що вона є в нас.
"Лука та Злата все роблять разом" / Фото з сімейного архіву
Злата та Лука Шміліховські / Фото з сімейного архіву
Анатолій Шміліховський: Я раніше думав, що це для особливих людей. Зараз вже так не думаю. Задам дуже просте питання: ви готові до народження вашої дитини? От наскільки можна бути готовим до народження вашої дитини? Просто дуже важлива мотивація вашого серця.
Бог нам дав ще другу вагітність. На 8 місяці, практично вже перед народженням, ми втратили нашу дівчинку, яка, до речі, народилася в той самий термін, коли і Златка. З тою самою вагою, ростом. Тобто одна дитинка пішла на небо, а друга – з неба прийшла.
"Питання усиновлення має бути у всіх на вустах"
Ірина Шміліховська: В нас сформований такий стереотип, що усиновлення не є нормальною практикою. Переважно в нас усиновлюють ті пари, які не мають своїх діток. Рідко, коли є навпаки. Можливо, через те, що суспільство це так сприймає. Коли чують, що Златочка усиновлена, одразу питають – а як, а не страшно?
Можливо, якщо б по-іншому на це реагували люди, було би простіше. І не так легко всиновити дитину. Якби сам механізм усиновлення був простішим, то в нас дитячі будинки були би пусті.
Анатолій Шміліховський: Я би ще третю проблему назвав. Ми живемо в культурі сорому. Питання усиновлення – це питання, яке має бути у всіх на вустах, про це треба говорити. У нас в народі говорять, мовляв, ми не виносимо наш бруд з нашої хати. А в ізраїльському суспільстві стоїть черга з батьків на усиновлення. Якщо ця дитина хвора, то ця черга вдесятеро більша.
Ірина та Анатолій Шміліховські з донькою Златою та сином Лукою / Фото з сімейного архіву
Анатолій Шміліховський: Всі люди, які не хочуть прийняти своїх дітей, не є погані. Чиясь, можливо, помилка стала благословінням для нас.Зрозумійте це! Ми би сказали таким жінкам: не робіть аборт. Я знаю статистику, для нас вона була страшна. За час незалежності України було 45 мільйонів абортів. Уявіть собі, ще одне населення України. Просто не робіть цього, жінки! Повірте, є пара, яка не має вагітності в животику, але вона могла би пройти через вагітність в сердечку для вашої дитини.
Зверніть увагу!
Консультацію щодо усиновлення ви можете отримати на сайті Ridni.org.ua або зателефонувавши на гарячу лінію благодійного фонду – 0800 300 484.
Благодійний фонд "Рідні" надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення. При потребі, юридичні партнери Фонду надають правову допомогу у процесі усиновлення. Фонд в жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не заміняє функцій держави у процесі усиновлення (удочеріння).