Сценарій, який неприйнятний для українців, але потрібний партнерам

Це досить нестандартний випадок, бо зазвичай інерційний сценарій і є найімовірнішим. Але коли діють потужні сили, що намагаються збити інерційний сценарій та перемкнутися на якийсь кращий, то інерційний сценарій втрачає ймовірність. Це якраз те, що нині маємо.

Читайте також Макрон і Шольц посварилися через Україну: у чому є плюс

Найбільш імовірним сценарієм я називав другий – сценарій заморожування війни, який минулого року видавався зовсім неможливим. Проти замороження війни були налаштовані й українське суспільство, і Владімір Путін, який собі обрав перший сценарій війни на виснаження.

Минуло три місяці, і нині у повітрі починає відчуватися запах другого сценарію. Він все ще видається неприйнятним для українського суспільства та для російського керівництва. Але він дуже потрібен Америці та Європі. Він потрібен європейській індустрії, щоб наростити оборонні спроможності. Він потрібен європейським лідерам, щоб підготувати свої суспільства до змін. Він потрібен Джо Байдену, щоб вийти на вибори миротворцем. Він потрібен Дональду Трампу, щоб критикувати Байдена за неспроможність та вирівняти провал, створений невдалою міжпартійною боротьбою. Він потрібен всім українським політикам, щоб провести вибори й перемогти (всі вони сподіваються на перемогу).

Але й два головних противники цього сценарію не можуть похвалитися непохитністю позиції. Українське суспільство в цілому не примирилося з категоричною необхідністю мобілізації. Політики затягують ухвалення закону, і ми не бачимо шаленого тиску суспільства з метою прискорити цей процес. Люди, які на фронті, не вічні й не залізні, але навіть голос мільйонів їхніх родичів не чути на тлі єдиного марафону.

Так само і Путін, хоч і продовжує агресивну риторику, але посилає досить змішані сигнали. Ми не знаємо, що з цього є маскуванням, а що справжнім, бо ми не знаємо реального стану російської економіки. Ми не знаємо, чи вважають у Кремлі, що час грає на них, чи на нас. Ми навіть самі не певні, на кого грає час.

Заморожування війни передбачає ще гарячішу фазу у майбутньому

За всім цим стоїть Китай. Хоч він і має стратегію власного виграшу при всіх варіантах продовження чи завершення війни, але ми не знаємо, чи не вважає виграш від перемир'я більшим. Дуже ймовірно, що так, бо в нього економічні проблеми, вирішенню яких війна не сприяє.

Зауважте Єдине, що може захистити бізнес: який орган влади потрібен Україні

Росія та Україна мають інтенсивно готуватися до цієї фази – Україна за допомогою Заходу, Росія – за допомогою Китаю. Але успішність української підготовки залежить від підсумків виборів – перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії й державних інституцій здатна відвернути другу фазу війни, а перемога популістів може призвести до слабкої підготовки та втрати української державності, що і є стратегічною метою Путіна.

Отже, дуже ймовірно, що найближчим часом нас із різних боків будуть схиляти до заморожування, замирення, перемир'я тощо.

То який сценарій потрібний українському суспільству?

Це означає, що українському суспільству терміново потрібен відкритий чесний діалог по трьох ключових питаннях.

1. Чи є прийнятним заморожування в умовах, коли, з одного боку, Україні бракує зброї, мобілізація гальмує, є шанс провести вибори, – а з іншого боку, Росія порушить перемир'я в будь-який момент, а в США до влади можуть прийти люди, налаштовані обеззброїти Україну та Європу. Іншими словами, все залежить від того, на кого працює час – на нас чи на ворогів.

2. Якщо відповідь на перше питання позитивна, тоді які червоні лінії не можна переступати за будь-яких умов? Очевидно, список червоних ліній передбачає неприпустимість:

  • будь-якої "демілітаризації", бо це запрошення до продовження агресії;
  • відмови від європейської та євроатлантичної інтеграції, бо це означатиме, що 10 років минули марно;
  • визнання зміни політичного статусу окупованих територій, бо це порушення Конституції.

Водночас на якісь поступки доведеться йти, і треба довго і якісно проговорити червоні лінії в суспільстві.

Цікаво Зима минула, а прогнозованих блекаутів не було: що це означає

3. Якщо відповідь на перше питання негативна, то що ми, як суспільство, мусимо робити, аби відмова від переговорів та продовження війни не перетворилися на спалювання життів та врешті на поразку, а вели нас до перемоги?

Розпочати цей суспільний діалог варто з обговорення того, що таке перемога і що таке поразка. Це не один біт інформації, не чорно-біла картинка: між перемогою й поразкою лежить широкий спектр, що охоплює часткові перемоги й поразки, неперемоги й непоразки. Що означають слова, які ми щодня використовуємо? Чи всі верстви суспільства їх розуміють однаково? Де межа між прийнятним і неприйнятним?

Ось про що ми маємо говорити найближчим часом.