Як пісні стають бойовим маршем на фронті?

До повномасштабного вторгнення ми часто сприймали музику як розвагу, як фон для життя. Але війна змінила все. Вона повернула пісню в її первинне значення – як зброю, як інструмент пам'яті, як спосіб тримати себе і своїх близьких. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Потрапили у тренди: 10 найпопулярніших пісень, які слухають українці

Від перших днів вторгнення українська культура стала важливим фронтом. Вона підтримує, надихає, пояснює світові, хто ми є. І так, вона допомагає Збройним Силам України. Не лише благодійними концертами чи збором коштів. Своєю силою і змістом.

Багато митців пішли до лав ЗСУ. Хтось змінив сцену на окопи, хтось студію на волонтерський штаб. І навіть там вони знаходять спосіб співати. Приклад, який знає весь світ, – Андрій Хливнюк і "Червона калина".

Пісня, що народилася понад сто років тому, знову стала бойовим маршем. Я бачив, як під неї йшли в бій мої побратими. І я сам йшов.

Ми отримали цілу хвилю пісень, які неможливо слухати байдуже. "Маніфест", "Червона калина", "В мене немає дому" – вони вже стали маркерами часу. Це музика, яка проживає з нами події. Це ті мелодії, які ми будемо чути через 10 – 20 років і повертатися у цей час, із його болем, гідністю і незламністю.

Яким голосом ми маємо звучати?

Але є важливий момент, про який не можна мовчати. Я проти "байрактарщини" і "шароварщини" у музиці. Проти спекуляцій на війні, проти того, щоб робити з трагедії дешеву естраду. Пісня про війну повинна бути чесною. Вона має виростати з досвіду, з відчуття, з правди, а не з бажання "зайти в тренди". Бо ми зараз платимо надто високу ціну за кожне слово.

Водночас військові пісні, написані щиро, залишаться в нашій пам'яті назавжди. Їх співатимуть діти, які виростуть у вільній Україні. Їх знатимуть підлітки, які зараз дорослішають швидше, ніж мали б. Їх пам'ятатимуть герої, які захищають країну сьогодні. Це вже частина нашого культурного коду.

Моральна відповідальність виконавців зараз неймовірно велика. Ми повинні розуміти, що музика – не завжди лише емоція, це меседж, який почує світ. Кожен рядок або підсилює нас, або знецінює. І кожен артист має відповісти собі: яким голосом я хочу говорити зі своєю країною зараз?

Українська пісня під час війни – це не втеча від реальності, це її віддзеркалення. Це спосіб зафіксувати правду, передати її тим, хто буде після нас. І водночас це опора, що допомагає жити сьогодні. Бо пісня це завжди про любов. Навіть коли вона про втрату.

Сьогодні музика є частиною культурного спротиву. І поки вона звучить – ми існуємо.