Кожна дискусія про ліміти на участь в азартних іграх майже завжди починається з емоцій – "зробити жорсткіше", "обмежити сильніше". Це зрозуміла реакція, коли мовиться про ризики залежності та реальні людські трагедії. Але емоція – поганий радник у регуляторній політиці. Бо азарт не зникає разом із жорстким формулюванням у нормативному акті. Він лише змінює форму і місце. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми 5 років без ключового інструменту: в Україні нарешті з'явився держмоніторинг азартних ігор
Навіщо державі ліміти
Ліміти на гру – це обмеження часу і коштів, які гравець може витратити в межах ліцензованого сегменту. Вони потрібні, щоб людина залишалася в контрольованому середовищі. Там, де держава може бачити процес і реагувати, якщо гра перестає бути безпечною.
Важливо розуміти: ліміти не працюють як "стоп-кран". Вони не припиняють азартну поведінку автоматично і не лікують залежність. Їхнє завдання – втрутитися на етапі, коли ризик ще можна зменшити, не виштовхуючи гравця за межі легального ринку.
Саме тут проходить ключова межа між ефективним регулюванням і популізмом. Надмірна жорсткість може створити ілюзію контролю, але на практиці часто дає протилежний ефект – стимулює пошук альтернатив без жодних обмежень. А в українських реаліях така альтернатива давно існує.
Куди веде надмірна жорсткість
Український гральний ринок сьогодні – це не "чисте поле". За даними досліджень KANTAR, Gradus і Factum, нелегальна частка індустрії становить від 39 до 53%. Тобто, майже половина гри відбувається поза межами державного контролю – без лімітів, захисту прав гравця і сплати податків.
Співвідношення легального та нелегального ринків грального бізнесу / Графік надала авторка
Опитування показують ще одну ключову деталь: близько третини користувачів легальних онлайн-казино мають акаунти у нелегальних сервісах. Причина проста – у тіні немає жодних обмежень. Сюди ж додайте "формально вигідніші" умови щодо виплат і виграшів на нелегальних платформах, зокрема через відсутність оподаткування. Тому, коли легальний сегмент стає надто "вузьким", частина гравців просто змінює майданчик, а не поведінку.
Для людей з ігровою залежністю ця логіка працює ще жорсткіше: ліміти не виконують для них стримувальної функції й лише пришвидшують перехід у тінь. Відтак, видавати їх за панацею від лудоманії – ні що інше, як цинічна маніпуляція.
Окремо слід говорити про безпековий вимір. Значна частина нелегальних казино має російське походження. Активні гравці, які переносять туди свої кошти, стають більш уразливими до фінансового тиску, шахрайства чи вербування. Тому питання лімітів – це не лише про соціальний захист чи бюджетні надходження. Це також питання національної безпеки.
Як формувалася логіка лімітів
До 2025 року в Україні не існувало жодних фінансових чи часових лімітів на участь в азартних іграх. Ухвалений Наказ Мінцифри №207 запровадив ці інструменти вперше – окремо для онлайн-сегменту та наземних гральних закладів.
Рішення щодо лімітів ми не ухвалювали інтуїтивно. За основу взяли дослідження поведінки гравців від Центру відповідальної гри. У ньому було виокремлено три портрети: безпроблемного, проблемного і патологічного гравця.
Наш фокус – проблемний гравець. Це людина, яка ще не має залежності, але вже перебуває у зоні підвищеного ризику. За результатами дослідження, такий гравець грає щонайменше тричі на тиждень мінімум по шість годин і витрачає близько 25% свого доходу за одну ігрову сесію. Логіка лімітів полягала у тому, щоб зробити неможливим одночасне досягнення всіх цих параметрів.
Частка витрат гравців на легальному і нелегальному ринках / Графік надала авторка
Чому важливий комплексний підхід
У дискусії про ліміти неможливо ігнорувати економічний вимір. З 2020 року азартні ігри є легальним сектором в Україні, що сплачує податки. Посилення лімітів, за розрахунками фахівців, призвело б до щорічних втрат бюджету на рівні 3 – 4 мільярдів гривень.
Європейський досвід це лише підтверджує. У Нідерландах після запровадження жорстких лімітів гравці не припинили грати – вони масово перейшли на нелегальні платформи, що призвело до падіння валового доходу легальних організаторів азартних ігор більше ніж на 25% у першому півріччі 2025-го.
Це прямий сигнал: боротьба з лудоманією не працює, якщо вона одночасно послаблює легальний сектор і підживлює нелегальний.
"Лімітний" ефект
Тож, ліміти – це не про обмеження заради обмеження. Це про баланс між захистом гравця і збереженням контрольованого, легального ринку. У практичному вимірі це означає, що ефективність лімітів слід оцінювати не за формальним рівнем обмежень, а за їхнім впливом на поведінку гравців і перерозподіл гри між легальним і нелегальним сегментом.
Саме тому рішення у цій сфері не можуть бути статичними. Вони потребують постійного аналізу і готовності до коригування – щоб механізми захисту не втрачали зв'язок із реальним станом галузі й не створювали додаткових стимулів для тінізації.
Наприкінці додам, що ліміти не є і не можуть бути самостійним інструментом боротьби з ігровою залежністю. Ми розглядаємо їх як один з елементів комплексної політики – і вже заклали її нормативну основу:
ухвалили вимоги щодо протидії лудоманії на рівні урядової постанови,
затвердили принципи відповідальної гри,
запровадили механізми відшкодування витрат на азартну гру.
Зараз – у процесі формування державної стратегії протидії лудоманії, що задасть довгострокову рамку для всієї політики у цій сфері.
Але врахуйте, усі ці інструменти працюють виключно в межах легального ринку – там, де держава може втручатися й обмежувати ризики. Тому паралельно працюємо над звуженням нелегального ринку: співпрацюємо з Бюро економічної безпеки щодо припинення діяльності "фізичних" казино та вибудовуємо діалог із Нацбанком щодо платіжних каналів, які використовує тіньовий ринок – роль НБУ у боротьбі з незаконними казино детально аналізувала тут.