За місяць війни чоловіку доводилося бачити жорстокі вбивства цивільних, зґвалтування дитини, поховання людей біля будинків. Детально про місяць жахливої війни в Україні він розповів ексклюзивно сайту 24 каналу.
Читайте "На мене дивилися ці оченята", – як вчитель фізкультури став командиром спецпідрозділу в Києві
Казахстанець, який врятував понад сто людей з окупованих територій
Костянтин Кястутисович народився у Казахстані. Через правозахисну діяльність, якою там займався, та тиск три роки тому змушений був залишити рідну країну. Чоловік попросив політичного притулку в України та поселився у Бучі.
Низка міст під Києвом, серед яких також Ірпінь, Ворзель та Гостомель, з початком повномасштабного вторгнення Росії до України стали ключовими в протистоянні українських захисників з російськими окупантами. Будинок, в якому проживав чоловік, був зруйнований.
Зараз він мешкає у квартирі друга в Києві, куди перебрався зовсім недавно. І рівно два дні потому, у його попереднє тимчасове місце проживання влучила ракета. Чоловік розповів, що з Бучі виїхав в одному трико, а все, що зараз є на ньому, принесли та купили ті українці, яких він врятував. На стіні квартири розвішані записки людей, їхні прохання, мобільні телефони, карти, списки тих, кого вдалося вивезти.
Записки людей / Фото Аліни Туришин, 24 канал
1 квітня стало відомо, що у Ворзелі підняли український прапор. Саме туди, проїжджаючи російські блокпости, чоловік привозив гуманітарну допомогу та рятував людей, які опинилися без газу, світла, їжу та зв'язку на тривалий термін.
Як все починалося: висадка десанту, пограбовані магазини
24 лютого зранку Костянтин прокинувся від вибухів. Перше, що спало на думку – це салюти, у когось ювілей. Підійшовши до панорамних вікон, які виходять прямо на Гостомель, чоловік побачив величезну кількість вертольотів, з яких відбувається висадка російського десанту. Саме він намагався захопити місцевий аеродром.
Це як картинку бачиш, а мозок твій не може прийняти. Неспівставні речі. Не вірилося, що те, що ти бачиш, – правда. Це було 24 лютого рано-вранці. Потім було захоплення житлових кварталів. Вони почали займати позиції, почалася стрільба. Російські війська знищували всю інфраструктуру, яка там була. Там же нічого немає (військових об'єктів – 24 канал), ані в Бучі, ані у Ворзелі. Там же виключно житлові квартали та масиви,
– сказав він.
Буквально наступного дня у Бучі російські війська пограбували великі супермаркети. За словами чоловіка, окупанти не просто заходили та брали, вони заїжджали туди на бойових машинах. Також почали виносити побутову техніку та коштовності з ювелірних магазинів.
Я не міг повірити, що це солдати. Хіба солдат, який прийшов на війну, буде займатися пограбуванням магазинів? Це не вкладалося в моїй свідомості, а тут я побачив зовсім інше,
– додав чоловік.
Костянтин Кястутисович / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Чоловік розповів, що російська армія, займаючи певну територію, тут же починає її розграбовувати. Все, що забирали, вантажили у свою воєнну техніку, а старші командири відправляли все по Варшавському шосе в Білорусь.
Перші врятовані люди
"До мене кілька разів зателефонували та запитали, чи маю я можливість евакуювати людей із Вишгородського напрямку. Я насправді не знав всієї картинки, яка відбувалася, та не розумів. Я погодився, бо йшлося про дітей", – сказав чоловік.
Як громадянин іншої країни, він сподівався, що російські війська його пропустять. Костянтин пригадав, як знайшов родину, яка ховалася у човні, та, повертаючись в місто, територія вже була окупована.
Вони почали перевіряти мої документи. Я говорив, що я казахстанець, тут живу, працюю і поїхав за родиною. Особливого контролю як такого не було. Вони просто дивилися, чи військовий та чи маю зброю. Документи тих людей, яких я врятував, ми просто викинули. Я сказав, що будинок зруйнований і я везу свою вагітну жінку та дітей у Київ, щоб виїхати з цієї країни. Так я виїхав. Це була моя перша врятована родина,
– розповів він.
Порятунок родини Покладів
Першими, кого вдалося вивезти Костянтину Кястутисовичу з окупованого Ворзеля, була родина відомого українського композитора, лавреата Шевченківської премії, Героя України Ігоря Поклада. Чоловік дізнався, що вони перебувають у підвалі та ніхто не може їх звідти забрати.
Я написав пост: "Помоліться, я їду у Ворзель". Я приїхав і вже стояли російські блокпости. Я сказав, що я громадянин Казахстану, що я за старожилами, які перебувають у підвалі без їжі. Вони подивилися, посміялися з мене, перевірили повністю, забрали мої телефони, розбили їх. Сказали, що в них такий наказ,
– пригадав він.
Виїжджаючи з Києва, Костянтин взяв із собою листок паперу, де намалював всі вулиці та маршрути. Їдучи по них, приїхав на вулицю Композиторів, знайшов будинок, переліз через паркан і довго ходив довкола нього.
Все було закрито і тихо. Люди були у підвалі. Я почав гучно стукати у всі вікна. Мені відкрила дружина Ігоря – Світлана. Вони швидко зібралися, взяли все необхідне і ми всі сіли у машину,
– пригадав Костянтин.
Родина Покладів у Ворзелі / Фото з особистого архіву Світлани Поклад:
Світлана Поклад звернулася до Костянтина та сказала, що є багато людей, які хочуть, щоб їхніх родичів вивезли з Ворзеля. Так почався гуманітарний конвой. Щоденно Світлані приходило понад тисяча повідомлень з проханнями допомогти тим чи іншим людям. Світлана почала збирати кошти на гуманітарну допомогу і закуповувати їжу та ліки.
Ми не працюємо ні від якого фонду. Зараз вже є понад сотня людей, яких нам вдалося врятувати. І ці люди, яких ми вивезли, долучилися до нашого конвою. Щоденно нам виходить зібрати одну-дві машини гуманітарної допомоги. Виходить, що сам Ворзель собі й допомагає,
– сказав чоловік.
Костянтин Кястутисович та Ігор Поклад / Фото з особистого архіву Світлани Поклад
Чоловік розповів, що всі проживають ціле життя, коли проїжджають російські блокпости. У людей від страху настільки сковує тіло, що вони не можуть ні говорити, ні вийти з машини. Росіяни оглядають авто, а жінок та чоловіків роздягають та дивляться, чи немає у них татуювань. Особливо цікавляться військовими татуюваннями. Дітей вони також промацують та знімають з них верхній одяг. Телефони, які знаходять, забирають або розбивають.
Мати стікала кров'ю на очах дитини, яку зґвалтували
У Ворзелі був район, де була основна концентрація сил росіян. Там стояло озброєння і проживали окупанти. Звідти надходило багато прохань про допомогу, бо людей не випускали навіть на евакуацію. Костянтин зазначив, що мешканців там тримали, як живий щит – жінок, дітей, стариків. Люди жили без їжі, тому він вирішив відвезти їм гуманітарну допомогу.
Я під'їхав і виклав із багажника продукти. У цей момент у багажник заповзла дівчинка. Я не бачив її навіть. Я побачив, коли вже від'їхав, що у мене між сидіннями лежить дитина, яка притислася. Коли я побачив її погляд, вона просто сказала: "Врятуйте мене". Я тоді такий страх пережив, бо розумів, що щось не так і її можуть шукати,
– пригадав чоловік.
"Мешканців там тримали, як живий жит" / Фото Аліни Туришин, 24 канал
За словами Кястутисовича, 15-річна дівчинка лежала на низу автомобіля до українського блокпоста та не підіймалася. Згодом вона розповіла, що її зґвалтували та з неї знущалися. На її очах вбили 14-річного хлопчика, а матір, яку підстрелили та яка два дні стікала кров'ю, – померла. Сама дівчинка просиділа у підвалі десять днів.
Коли вона розказала мені всю цю історію, то я дві доби не спав. Я не поїхав на другий день у Ворзель, я просто плакав. Я не міг уявити, що у 21 столітті таке можуть творити люди. Це були 20-річні хлопці, росіяни, які з неї знущалися. Вони пили, ґвалтували її, знімали це на телефон. Вони фактично показували на ній всю ненависть до України, на цій 15-річній дівчинці,
– зауважив чоловік.
Наразі дівчинку відправили у Латвію, де вона проходить реабілітацію.
Чоловік розповів, що плакав два дні, бо не вірив, що таке може бути у 21 столітті / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Вбиті цивільні
Громадянин Казахстану став свідком кількох жорстоких вбивств цивільних людей росіянами. Зокрема, під час третьої поїздки у Ворзель, біля санаторію "Україна", він побачив як два хлопці хотіли вийти з селища. Не доходячи до блокпоста, російські військові розстріляли їх. У цей момент чоловік їхав на машині та побачив це.
Серед звірств, які я бачив, це вбивство науковця-фізика, який їхав з білими прапорами на машині. Люди на свій страх та ризик намагалися виїхати. Я не знаю, яким принципом вони (окупанти – 24 канал) керувалися. Це була недорога машина,
– зазначив він.
Російські війська вчиняють злочини, які не підлягають логіці, додав він. Вони вбивають літніх людей, які проживають на якійсь дорозі, людей, які вийшли за водою чи дровами.
Інколи мені здається, що вони це роблять заради якоїсь своєї розваги. По-іншому, я не можу це пояснити. І цих виродків не могло виховати здорове суспільство. Всі люди, яких вдалося вивезти за цей час, плакали, коли бачили український прапор,
– наголосив Костянтин.
Всі, кого вдалося вивезти, плакали на українському блокпості / Фото Аліни Туришин, 24 канал
За словами Кястутисовича, доїжджаючи до українського блокпоста, люди, які сидять у машині, завжди плачуть. Адже розуміють, що повернулися додому.
Правила окупантів: білі пов'язки, "комендатура" та підняті руки
З приходом російських десантників у Ворзелі створили "комендатуру". Люди не мали права залишати свою домівку, окрім як з 9:00 до 12:00 години дня. Всі, хто переміщався, мали бути з білими пов'язками на ногах та руках. Це правило було обов'язковим.
У Ворзелі я бачив як 60-річний чоловік йшов із дровами біля залізничної дороги. Їхала бойова машина і з великокаліберного по ньому просто відкрили вогонь. Хоч у нього були пов'язки на руках,
– розповів чоловік.
Були й інші встановлені правила. Зокрема, коли мешканці переміщалися вулицями, а на зустріч їхала бойова машина, то люди мали підіймати руки. Якщо вони цього не робили, то по них відкривали вогонь. Російська армія зобов'язала всіх жителів Ворзеля на своїх воротах писати таблички та оновлювати їх щоденно. Тобто, людина мала російською мовою написати, скільки в цьому будинку проживає людей та якого числа була повішена ця табличка.
Чоловік розповів, що окупанти встановили правила у Ворзелі для мешканців / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Якщо хтось не виконував ці правила, то йому загрожувала смерть. Також людям не можна було пересуватися в зонах, де стояли штаби й техніка окупантів. Якщо мешканці навіть сиділи по домівках, то їм не можна було вийти. Заборонено також було користуватися мобільним телефоном взагалі. Якщо його знаходили, то власника могли вбити.
У людей залишилися колодязі. Там просто катастрофа. Там помирають люди від спраги та від голоду. І в людей тваринний страх, вони бояться виходити. За моїми рахунками, там залишилося близько двох тисяч людей та понад сто дітей. Люди розповідали, як до них вночі вривалися п'яні орки та забирали все, що їм сподобається та тих, хто сподобається,
– розповів Костянтин.
Деяких людей спочатку дозволяли хоронити біля будинків, у дворах. Згодом, й це заборонили.
"Там помирають люди від спраги та від голоду" / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Чоловік розповів, що провідував і 7-річну Катерину Мартиненко, яку вдалося врятувати. Дівчинка отримала осколкове поранення голови, а її батьки та молодший брат загинули від обстрілів російських окупантів. Історія з нею – особлива історія, додав він.
Коли ми приїхали, то в неї залишалося на три хвилини кисню. Це все було як уві сні, ці півтори години, які ми провели на блокпості, як на неї наводили зброю та казали, що "ми зараз її вб'ємо і тобі не треба буде нікуди їхати". Це не якісь там "вагнерівці", які бачили смерть, це строковики. Вони посміялися, постріляли під ноги, говорили: "Наскільки ти хоробрий, наскільки сміливий",
– пригадав Костянтин.
Чоловік врятував 7-річну дівчинку з Бучі / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Зараз дівчина вже одужала, її забрала рідна бабуся. Костянтин розповів, що йому зателефонував лікар та попросив приїхати. Катерина Мартиненко обійняла його і сказала, що він – її хрещений батько.
До теми Моліться, я за нею їду, – як уродженець Казахстану рятує українців від окупації та смерті
"Ці люди були готові померти за мене"
Мешканці Ворзеля відривали картонки та просили привезти ліки. Одна з останніх поїздок Кястутисовича ледь не обернулася його викраденням. Костянтин розповів, що росіяни приїхали на бойовій машині та заявили, що в них є інформація, що Зоряна, яка була з чоловіком, є співробітницею СБУ.
Вони хотіли заарештувати її та забрати автомобіль. Я підійшов, а вони кажуть: "Тримайте дистанцію, не підходьте, бо по-іншому проти вас буде застосована зброя". Я їм кажу: "Ви не розумієте, що ця людина – просто вчителька? В неї вдома паралізована мати. І якщо ви зараз її заберете, то там буде смерть". А вони кажуть: "У нас наказ",
– пригадав він.
Мешканці Ворзеля передавали записки з проханнями / Фото Аліни Туришин, 24 канал:
Від'їжджаючи в машині, в цей момент люди почали бігти з дворів. Навіть ті, які сиділи в нашому авто на евакуацію, також стали. За словами чоловіка, вони сказали: "Вам прийдеться вбити нас, щоб забрати цих людей, бо вони рятують наші життя вже цілий місяць".
Росіяни забрали машину і поїхали. А ми, всі разом, забившись в одну машину, поїхали. Ці люди були готові померти за мене. Я не маю права туди не їхати. Я сказав оркам, що я приїду знову, що їм прийдеться мене вбити, але на моє місце прийдуть інші. Я завжди казав, що я не народився в Україні, але я люблю Україну. Зараз я можу сміливо сказати, що я народився в Україні й постійно народжуюсь, коли їжджу у Ворзель,
– розповів він.
За словами чоловіка, у Ворзелі у нього тепер найрідніші люди. Вони вдень і вночі печуть хліб, ріжуть його та роздають.
"Вона дістала батон і розломила його навпіл"
Костянтин пригадав як другий день після повномасштабного вторгнення Росії пішов у магазин. Там була довга черга. Перед ним було ще чотири людини, які хотіли купити хліб, але він закінчився. Його зупинила жінка. Вона дістала батон і розломила його навпіл.
У цей момент відбулося щось важливе. Я сказав, що я просто не маю права звідси їхати. Люди, які абсолютно незнайомі один з одним, готові останнє віддати тобі. До війни було багато партій, в одній родині могли підтримувати різних лідерів. Але зараз я бачу одну велику партію – народ України,
– сказав він.
"Я бачу одну велику родину – народ" / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Звісно, є страх. Він присутній, коли як їду туди та коли падають бомби. Але ще більше є страх за те, що моя смерть буде дурною, що моє життя нікому не допоможе. Краще намагатися щось робити, рятувати та померти, ніж нічого не робити, десь сидіти та ховатися. Я завжди кажу, що в житті неможливо змінити дві речі – дату народження та дату смерті, а все інше – можна. Я багато разів за цю війну бачив смерть, вона проходила поруч зі мною. Але я просто знаю, що є Бог,
– зізнався рятівник.
На його думку, якщо зараз Росію не зупинять, то завтра весь світ втратить свободу. Російські війська використовують фосфорні та касетні бомби.
Їм абсолютно без різниці, що знищувати. Коли я переїхав у Бучу, то насолоджувався красою, бо це гарне містечко, де ростуть квіти. І ці люди прийшли й все знесли з лиця землі й продовжують це робити,
– розповів він.
Звичайна територіальна оборона, чоловіки, які вчора ростили дітей та будували будинки, зараз воюють за своє місто. І в них немає іншого виходу. Так, там залишилися стіни від цих будинків, але це їхні стіни. Вони знають, що ось це його будинок і вони помруть за нього. Це українці і в цьому їхня сила, додав він.
Байден заявив, що є дані, що Путін самоізолювався й покарав деяких радників: дивіться відео