Як розповіла жінка, у Харкові волонтери допомогли їм сісти на потяг до Львова. Далі вони перетнули кордон із Польщею. І вже звідти потрапили до Франції.
Зверніть увагу Анастасія Тиха врятувала з охопленого вогнем Ірпеня 15 собак: зворушлива історія активістки
Кіт Степан був одним із перших, хто відчув жахи війни
Війна до Харкова прийшла у перший день російського наступу – 24 лютого. Кіт Степан разом із господаркою мешкав на Північній Салтівці. А цей район від рук окупантів постраждав чи не найбільше.
24 лютого рано-вранці ми були вдома та спокійно спали. О 5 ранку пролунав якийсь вибух і я крізь сон навіть не зрозуміла, що це було. Через якийсь час, приблизно через пів години, пролунали наступні вибухи, затремтіли вікна. Я схопилася та зрозуміла, що відбувається щось жахливе! До нашого дому прийшла війна,
– пригадує жінка.
За її словами, у перший день війни були найжорстокіші руйнування. В сусідні будинки щодня потрапляли снаряди, і ті горіли на їхніх очах.
Кіт Степан жив на Сталтівці, яка постраждала чи не найбільше від рук окупантів / Фото з інстаграму кота Степана
"Наш будинок якимось дивом все минало рівно тиждень. На восьмий день постраждав і він – у балкон сусідів прилетів снаряд. Пожежі не було, слава Богу. У двох-трьох десятках квартир висипалися всі шибки. Так само два снаряди впали у нас у дворі перед будинком", – пригадує господарка Степана.
Жінка додає, що дві ночі вони сиділи у підвалі. Тиждень не було світла – щоб зарядити телефон, їй доводилося ходити в сусідній під'їзд у підвал. Потім вдалося виїхати.
Будинок кота Степана також постраждав: господарці з твариною довелося ховатися в підвалі / Фото з інстаграму кота Степана
Тривожна поїздка з рідного міста
Господарка Степана продовжує, що харківські волонтери допомогли та вивезли їх на залізничний вокзал. І вони сіли на потяг поїзда Харків – Львів. Дісталися туди аж за 20 годин.
"Потім пішли до кордону з Польщею. На кордоні ми стояли у пішій черзі, людей було дуже багато – приблизно 4 – 5 тисяч. Ми пройшли кордон через 9 годин", – зазначає вона.
Кіт Степан з Харкова дістався Львова, а звідти транзитом через Польщу опинився у Франції / Фото з інстаграму кота Степана
В Польщі до них надійшла пропозиція про допомогу від Всесвітньої асоціації інфлюенсерів із Монако. Ті й допомогли дістатися Франції, "щоб почекати той самий день, коли зможемо повернутися додому".
З нами зараз все гаразд. Ми дуже переживаємо за наших рідних в Україні та намагатимемося допомагати нашій країні звідси всім, що в наших силах,
– підсумовує господарка Степана.
До теми Кіт Степан показав своїй мільйонній аудиторії, як Росія бомбить мирне населення
Що відомо про кота Степана: дивіться відео 24 каналу
Повний текст публікації господарки кота Степана
24 лютого рано-вранці ми були вдома та спокійно спали. О 5-й ранку пролунав якийсь вибух, і я крізь сон навіть не зрозуміла, що це було. Через якийсь час, приблизно через пів години, пролунали наступні вибухи, затремтіли вікна, я схопилася та зрозуміла, що відбувається щось жахливе! Наступ і обстріл Харкова (особливо район Північна Салтівка, де ми живемо). Ми усвідомили, що до нашого дому прийшла війна. У перший день війни були найжорстокіші руйнування. В сусідні будинки щодня потрапляли снаряди, будинки горіли на наших очах. Наш будинок якимось дивом залишався неушкодженим рівно тиждень, на восьмий день постраждав і наш будинок, у балкон сусідів прилетів снаряд, пожежі не було, слава Богу. У двох-трьох десятках квартир висипалися всі шибки. Так само два снаряди впали в нас у дворі перед будинком. Дві ночі ми сиділи у підвалі. Тиждень сиділи без світла. Щоб зарядити телефон, ми ходили в сусідній під'їзд у підвал. Потім нам удалося виїхати. Харківські волонтери допомогли та вивезли нас на залізничний вокзал. Ми сіли на потяг Харків – Львів (через 20 годину ми дісталися Львова). Потім пішли до кордону з Польщею. На кордоні ми стояли у пішій черзі, людей було дуже багато (4 – 5 тисяч). Ми пройшли кордон через 9 годин. Потрапивши до Польщі, до нас надійшла пропозиція про допомогу від Всесвітньої Асоціації Інфлюенсерів з Монако, які допомогли нам дістатися Франції, щоб почекати той самий день, коли ми зможемо повернутися додому. З нами зараз все гаразд. Ми дуже переживаємо за наших рідних в Україні та намагатимемося допомагати нашій країні звідси всім, що в наших силах.