Зіткнення США та Китаю: чи далеко до "Третьої світової"

Про Китай вже давно говорять як про головного суперника США, який будує світовий проєкт і не має наміру відмовлятись від глобальних амбіцій.  Хтось бачить у Китаї комуністичну загрозу, а хтось – світле майбутнє. Після пандемії, коли міжнародні конфлікти загострились, у людей виник страх перед Третьою світовою війною, яка нібито відбуватиметься в Азії між американським та китайськими політичним блоками. 

Читайте також Якщо Захід буде дружити з Росією, Україна розвернеться на Схід, – Арестович

Підігрівають ситуацію китайські воєнні маневри навколо Тайваню та погрози союзникам Сполучених Штатів. Джо Байден же також не має наміру йти на компроміс та вводить проти Пекіну нові санкції, чим викликає ще більший китайський антагонізм.

Наскільки близько країни до гарячої фази конфлікту, що буде з Тайванем та де місце України в цьому глобальному протистоянні, пояснює в інтерв'ю 24 каналу історик-міжнародник, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Макар Таран.

Китаєзнавець Макар Таран / фото –  фейсбук дослідника 

Головна мета Китаю – контроль над Тайванем

Існує думка, що контроль над Тайванем – це головний ключ до побудови Китаю як глобальної держави. Дехто впевнений, що воєнна окупація острову – це питання часу для влади Сі Цзіньпіна. Чи можливий такий сценарій?

Воєнна операція проти Тайваню – це останній сценарій. Всі розуміють, що воєнна операція може значною мірою завадити досягти Китаю тих завдань, які він перед собою поставив.

Воєнні засоби залишаються інструментом тиску, однак Китаю зараз важливіше продемонструвати конструктивність та привабливість своєї моделі. В тому числі показати, що Китай вміє вирішувати конфлікти дипломатичним шляхом.

Китаю зараз важливіше накопичувати вплив. Його мета – поставити Тайвань у таке становище, що краще піти на переговори та поступки.

Китай планує силою анексувати Тайвань:

Якими методами Пекін повертатиме Тайвань у свою орбіту впливу?

Ставку робитимуть на все, зокрема і на розкол серед тайванського бізнесу та політичних еліт.

Контроль над Тайванем – невід'ємна частина формування образу глобального китайського успіху, острів вплетений в усі плани на майбутнє. 

Сюди можна віднести: історичний реванш, – фактичне завершення громадянської війни і остаточне об'єднання Китаю, і контроль над стратегічними морськими торговельними шляхами, і доступ до деяких технологій критичного значення для Китаю, зокрема напівпровідників та мікрочіпів.

Чого Китаю не вдалося – так це ізолювати Тайвань від зовнішнього світу. Всі чомусь чекають воєнний сценарій, однак забувають, що він активує відповідь Сполучених Штатів та Японії, яка має свої сентименти щодо Тайваню.

Демократичний Тайвань ідеологічно заважає Китаю?

Тайвань є значним подразником для Китаю з точки зору альтернативності. Тайванці своїм прикладом показують, що демократичний устрій працює на китайському суспільстві, і з ним можна бути успішним.

Тут настільки багато інтересів ідеологічних, психологічних, економічних, технологічних, що Тайвань для Китаю – це реально цінний приз. Але навряд чи Пекін буде пришвидшувати події. Навіть Мао на зустрічі к Кісінджером свого часу сказав, що ця ситуація може продовжуватись ще сто років, і нічого в цьому страшного немає. Спосіб і час кооптації Тайваню – це і є певним чином мірило успішності китайської модернізації та відповідної зовнішньополітичної стратегії.

До теми Пекло для комуністів та приклад Майдану: революціонер з Гонконгу відверто розповів про протести

В цьому контексті треба розуміти, що Тайвань у нинішньому невизначеному стані потрібен Пекіну для гри зі Сполученими Штатами. Саме існування цього конфлікту – це образ для ідеологічного обгрунтування воєнної модернізації та розбудови сильної армії.

Існує думка, що США можуть плавати навколо Тайваню, підтримувати його владу та проводити там воєнні навчання, але у випадку загострення ситуації вони не зможуть нанести удар Китаю. Чи будуть штати захищати острів у випадку агресії Пекіну?

Ситуація цікава для нас. Всі думають, що прийдуть американські війська та будуть захищати нас від росіян.

До теми Геополітична загроза: глобальні амбіції Китаю стали головним викликом для Заходу

Я можу сказати, що у випадку воєнного сценарію американські війська не з'являться на острові, бо для Китаю це означатиме пряму інтервенцію США у внутрішні справи Китаю і принаймні в пропагандистському форматі Пекін одержить політичне виправдання для максимальної мобілізації всіх ресурсів для "знищення інтервентів та їхніх посіпак".

Але Тайвань має зі США цікавий документ, який Україні теж вартувало б взяти на озброєння. Мова про "Закон про відносини з Тайванем". Цей документ визначає діапазон дій Сполучених Штатів у випадку економічної, воєнної або соціальної загрози Тайваню.

Закон не вказує, що США мають летіти на винищувачах та захищати Тайвань. Там написано, що американці вживатимуть всіх доступних засобів, щоб допомогти Тайваню. Швидше за все це буде допомога технікою, розрив морської блокади спільно з Японією тощо.

Тайвань купує зброї в США щороку вдвічі більше, ніж Штати поставили в Україну з 2014 року. Дії самих штатів залишаться опосередкованими, а можливий збройний конфлікт ляже на плечі тайванської армії.

Щойно Китай зіб'є американський літак – одразу прилетить з іншого боку

Зараз є багато панікерів, які у найближчі 5 –  10 років чекають на третю світову війну між Китаєм та Сполученими Штатами. Як вам такі прогнози, враховуючи економічну та соціальну взаємозалежність обох країн?

Китай точно не буде запускати ракети в бік Лос-Анджелесу, де навчаються дуже багато дітей членів політбюро. Широкомасштабної війни з використанням усіх видів зброї не буде, це – фантастика.

Важливо Адміністрація Байдена повторює помилку Трампа, – експерт про позицію США щодо кіберзагроз

Але є війна прихована, яка триває в усіх сферах життя. Це і війна долару з юанем, війна проектів глобального розвитку, війна за доступ до країн ЄС.

Я б коротко назвав американсько-китайські відносини періодом прагматичних відносин в діапазоні контрольованих конфліктів та обмеження співробітництва.

Можливо десь справа дійде до локального зіткнення, але ніхто цього не хоче. Зараз йде позиційна війна за ринки, доступ до технологій, за рекламу глобальних проектів, контакти з політичними елітами, формування міжнародних клубів підтримки тощо.

Тобто до гарячої фази конфлікту ще дуже далеко?

Так. Максимум – це якийсь локальний конфлікт у Південнокитайському морі.

Під локальним конфліктом ви маєте на увазі війну чужими руками та підтримку збройних протистоянь в країнах регіону?

Зрозуміло, що пряме воєнне зіткнення веде до ланцюгової реакції. Тільки Китай зіб'є американський літак – одразу прилетить з іншого боку, і буде створена ситуація, коли ніхто не захоче програвати. Зараз Китай вичавлює США з Південнокитайського моря, а американці намагаються заручитись там підтримкою союзників. З іншого боку силу нарощує Японія, яка за 20 років збудувала такий флот, який навіть в чомусь випереджає американський.

Чи спалахне якийсь серйозний конфлікт?

Я не думаю. Всі країни Південно-східної Азії поводять себе двояко. З одного боку Китай – головний економічний партнер. З іншого – безпековий пакет лежить у Вашингтоні. Вони так балансують ситуацію і не хочуть, щоб їх ставили перед вибором.

Коли Китай почав наближатись за економічними показниками до Штатів, почалась політика стримування Китаю, яка розгорнулась за Обами, продовжилась за Трампа і Байдена. За яких умов Сполучені Штати припинять конфронтацію з Китаєм і напруження між цими країнами піде на спад?

Поки існує Комуністична партія, поки Пекін не піде на поступки (на які він ніколи не піде), поки США намагатиметься зберегти ліберально-демократичний порядок у світі, навряд буде поліпшення.

Важливо Домовились про безвіз: Зеленський провів першу телефонну розмову з главою Китаю Сі Цзіньпіном

Зараз йде боротьба двох сценаріїв майбутнього. Це китайський "Один пояс – один шлях" і консервативний американський сценарій. Це є глобальною проєкцією своєрідної боротьби двох окремих цивілізаційно-історичних ідентичностей – американської (західної) та альтернативної (китайської).

Обидві країни вважають, що вони є носіями універсалістських цінностей. На відміну від Росії, яка не пропонує майбутнє та розвиток, ці країни вважають, що роблять світ краще.

Чи можна сказати, що Китай поступово завертає на свій бік країни ЄС та вириває їх з орбіти США, пропонуючи більш вигідне економічне співробітництво?

Китай сформує у Європейському Союзі блок своїх партнерів. Китай є ключовим фактором розмивання і без того слабкої європейської стратегічної солідарності.

В ЄС незабаром виникне група китаєфільських країн, які вважатимуть, що відносини з Китаєм – це елемент підвищення власної суб'єктності. Ці країни вважають, що сильні країни ЄС роблять недостатньо для допомоги європейським сусідам і прагнутимуть збалансувати це фактором Китаю.

Наприклад, президент Угорщини Орбан у своєму інтерв'ю казав, що китайський досвід не суперечить європейському, а навпаки – доповнює його.

Доля України в американсько-китайському протистоянні

Як ви оцінюєте історію з націоналізацією компанії "Мотор Січ", яку ми не дали продати китайцям?

В цілому поведінку української влади можна зрозуміти, підстави націоналізувати "Мотор Січ" були. Але крім цього РНБО ввела санкції проти великих китайських бізнесменів. Навіщо?

До теми Завод розбрату: чому Україна вирішила націоналізувати "Мотор Січ"

Ці інвестори давно сидять в Україні, з ними ми мали б працювати та спрямовувати інвестиції на потрібні для нас речі. З нашого боку це виглядає дуже різким та необдуманим кроком.

Теорії змови: Як Китай підштовхує Росію до війни з Україною:

За моєю інформацією, для "Мотор Січі" знайшли американського інвестора, але коли зняли з посади Данилюка, всі про це якось забули. Знаю, що намагались підключити турків, однак ніхто цим не зацікавився.

У підсумку ми можемо втратити це підприємство як явище, а наші інженери просто перекочують в Китай й використовуватимуть там ті ж технології. На що, зокрема, звертав увагу Данилюк в своєму інтерв'ю.

Ця історія – демонстрація нашої нездатності стратегічно працювати з інвестиціями та обходити гострі кути.

Коли ми інтегрувались в економіку Росії, ми все більше бачили російських каналів та російського політичного наративу. Чи маємо ми боятись такого ж китайського комуністичного ідеологічного впливу після поглиблення економічної співпраці?

Якщо ми говоримо про ідеї жорсткої влади, то у нас білорусофілів та лукашенкофілів набагато більше, ніж фанатів Сі Цзіньпіна.

Насправді ж в Україні ідея сильної централізованої вертикалі не приживалась і ніколи не приживеться. Ми недолюблюємо центральну владу, ми завжди були периферією імперій, і ці імперії пригнічували нас.

Китайські наративи про підвищену дисципліну в нашій країні – не актуальні. У нас агресивна реклама президента викличе тільки фотожаби.

Як ви оцінюєте нещодавні заяви Арахамії, де він прямо висловлює свої симпатії до методів Сі Цзіньпіна? Чи варто вже боятись?

Я повністю підтримую, коли наші топові політики дякують Китаєві за допомогу чи вітають з державними, традиційними-історичними святами. Це необхідно і китайська сторона такі речі дуже поважає, вони створюють чудовий психологічний клімат для політичних комунікацій.

Дивні дива Арахамія заявив, що "Слузі народу" треба переймати досвід Компартії Китаю

Але фактично висловлювати підтримку так званого "китайському досвіду" чи пафосно вітати зі століттям утворення КПК – це вже надзвичайно сильні реверанси в бік КНР, непотрібні і навіть деструктивні, враховуючи нашу стратегічну вразливість, і, зрештою, українську історичну й політичну традицію, де поняття "комуністична партія" аж ніяк не асоціюється з тими цінностями України, які ми повинні культивувати зараз.

Якщо Арахамія, таким чином висловлював якоюсь мірою заздрість політичним можливостям, ефективності КПК, то це теж виглядає занадто примітивно.

Комуністична партія Китаю – продукт виключно китайської історії, а не якогось міжнародного комуністичного інтернаціонально руху.

Китай шантажував Україну вакцинами від COVID-19:

Наскільки ці заяви взагалі доречні, враховуючи наш курс на Захід та теплі відносини із США? Або це з нашого боку такий шантаж перед зустріччю з Байденом?

Навряд це цілеспрямований осмислений шантаж, радше – відсутність розуміння міжнародно-політичного контексту, стихійність, породжені відсутністю чіткого консенсусу щодо того, які пріоритети у відносинах із США та КНР, як ці пріоритети співвідносяться і відповідно як їх потрібно комунікувати.

А чи бачите ви загрозу в інформаційних операціях, які проводить Китай разом із Росією проти України, як це було минулого року, коли ОПЗЖ, Китай та Росія розслідували діяльність американських лабораторій в Україні, де нібито міг бути розроблений коронавірус?

Є російськомовна служба китайського глобального телебачення. Я дивився, схема подачі подій в Україні дуже схожа на російські федеральні телеканали.

Зараз найбільш негативний імідж Китаю в Україні робить їхнє телебачення, яке дублює російські наративи. Але чи багато в нас дивляться його?

Можна в цьому контексті позитивно згадати Міжнародне радіо Китаю, яке намагається бути культурним містком між нашими народами.

То як після цього нам ставитись до китайців? Як до друга нашого ворога чи як до потенційного стратегічного партнера?

Світ більшою мірою не чорно-білий, а складається з відтінків. Я переконаний що ми маємо сповна використати той потенціал співробітництва з Китаєм, який китайська сторона нам пропонує. Проте обов'язково треба враховувати наші інтереси розвитку та безпеки.

До теми Як візит Кіссинджера до Китаю 50 років тому змінив світову політику

Економічно Китай вже є стратегічним партнером для нас, але з точки зору торгівлі та інвестицій.

Коли Китай лише починали реформувати, США, Японія і Тайвань для нього теж були стратегічними партнерами, проте Пекін чітко позначив вже модні зараз "червоні лінії", де це партнерство не повинне завдавати шкоди тим безпековим критеріям, які країна визначила.