Постанову підписав Сталін. Дарма що пропаганда створювала образ друга дітей і засипала населення плакатами, які зображали вождя поруч з усміхненою дітворою. Поплатитись юним життям можна було через крадіжку, нанесення тілесних ран, убивство або спробу вбивства. При цьому самого слова "розстріл" у пресі не вказали, залишили лише загальне формулювання.
В НКВС, мабуть, виникли дискусії, що вважати "усіма мірами" щодо 12-річних дітей, бо вже 26-го квітня на засіданні політбюро детальніше розтлумачили закон. При цьому особам, котрі підбурювали чи змушували неповнолітніх до участі в спекуляції, проституції і бродяжництві, загрожувало лише ув'язнення від 5 років.
Для країни 12-річні дітьми не вважались. У цьому віці вони офіційно ставали придатними до роботи й наповнювали трудові резерви підприємств та майстерень. А оскільки — вже не діти, то вочевидь і кримінальна відповідальність була такою ж, як і в повнолітніх.
Такими жорсткими методами Сталін намагався втримати ганебну статистику дитячої безпритульності, а відтак і злочинності — два показники, які стали прямим наслідком внутрішньої політики — примусова колективізація, голод 32-33-х років і масові репресії з виселенням у ГУЛАГ.
Після квітневої постанови всі заклади для малолітніх безпритульних та злочинців перейшли від народних комісаріатів до НКВС-івців.