У будні дні дівчата приносили з собою прядіння, вишивання і готували придане. Згодом приєднувались хлопці – розповідали останні чутки у селі, підслухані історії на ярмарку, і чого гріха таїти – залицялись до дівчат.
У святкові дні було не до праці – молодь веселилась аж поки у селі не було чути півнів, тому такі вечорниці називали досвітками.
За приміщення для вечорниць домовлялись дівчата. Зазвичай це була хата самотньої вдови. Вона ще й стежила за дотриманням усіх звичаїв та традицій. За хату розплачувались хлібом, пшоном або полотном, але ніколи грошима. Українці казали: гроші тільки шинкар бере. А от хлопці за те, що дівчата пустили їх на вечорниці, приносили цукерки, горіхи чи яблука.
Кожна частина села, а іноді навіть й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть у хуторі їх мало бути дві, бо вважалось, що брат і сестра мають ходити різними шляхами.
Читайте також: Українські традиції святкування Дня святого Миколая
Між іншим, якщо дівчата відвідували вечорниці тільки у своєму селі і переважно в тій самі хаті, то хлопцям дозволялося відвідувати усі вечорниці свого села, а також сусідніх.
Одруженим на вечорниці зась – вони вже мали свою пару, тож тепер була черга тих, хто досі перебував в пошуку. Єдине виключення до старших чоловіків, як вміли цікаво розповідати небелиці.
У 18 століття духівництво сказало: досить цим вечорницям. Мовляв, цим молодь тільки накликає неврожаї хліба і засухи. Та викорінити традицію ніхто не міг. Коли довкола лежить сніг, а в повітрі відчувається дух свята, всидіти вдома просто неможливо.