• укр
  • рус
Архів
Курси валют
+12°
+22° +22°
  • завтра
    +22° / +14°
  • п’ятниця
    +22° / +14°
  • субота
    +22° / +14°
youtube @24
Loading...
google @24
vkontakte @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Дивись онлайн онлайн
укр
Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

Кіборг відверто про останні дні аеропорту, героїзм і повернення у соціум

Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

Відверта розмова з кіборгом, який пережив пекло і зараз пробує повернутися до звичайного життя. В інтерв'ю сайту "24" він розповів про те, коли захисників ДАП варто було відводити, як проявлявся героїзм бійців в охопленому вогнем терміналі і що допомагає повертатися з війни додому.

Cайт "24" починає новий проект Кіборги. Повернення. Він присвячений українським воїнам, які у важких боях захищали Донецький аеропорт, а зараз повертаються до мирного життя.

Боєць 93-й механізованої бригади Євген Ковтун, коректувальник на новому терміналі Донецького аеропорту був одним з тих, хто бачив останні дні ДАПу, пережив кілька підривів на терміналі і після багатоденних важких боїв разом з товаришами зумів прорватися на українську територію. Він досі не має жодної державної нагороди.

У Донецький аеропорт потрапив вже на стадії фінальних боїв за нього. 6 січня ми заїхали у термінал. Знали, що буде "зелений коридор". Посадили нас в "Урали", визначили, яка колона піде на вишку, яка — на термінал. Все якось на нервах відбувалося. Нашу колону вороги зупинили на мосту. Нас висадили, перерахували, обшукали. Вони віддавали команди — вишикувалися, відкрили речмішки. У нас предмети якісь намагалися відбирати. Це було огидно і принизливо. Нібито, війна йде, хлопці наші днями загинули, а тепер ті, хто їх вбивав, мені віддають накази, лізуть у мої речі.

Десь з 10 січня зрозуміли, що це вже не "сєпари", а спеціально підготовлені люди. Зовсім інший натиск був, діяли грамотно, як штурмові групи. Близько 14 січня почули, що вони вже у підвалах. Взаємодії були вже на такому рівні, що вони чули нас, а ми — їх. Інформаційна війна між собою теж відбувалася. У підвалах, було більше кавказького народу, на поверхах говір був інший. Тобто, вони не однією групою діяли. Тоді ж ішли важкі бої за поверхи. Нас відсікли від сходів — вороги просто стіни провалили. Частково їм вдалося розірвати нашу оборону. Хоча ми прорвалися, встигли всіх звідти вивести і знищити зброю, яку не могли забрати. Ми довго трималися. Хотіли сходову клітку підірвати, але трохи не встигли. До 17-18 січня ми могли ще якось триматися. Бої йшли з перемінним успіхом.

Терміналу з біленькими стінами, як іноді на відео показують, я вже не застав. Побут був важким. Спати доводилося на підлозі, біля стіни, у яку ворог стріляє. Головне — лягти нижче, ніж кулі пролітають. Зігрітися — теж було проблемою. Перший час у нас ще вода була у рідкому вигляді, ми з собою бутлі привезли, але вони швидко розійшлися. Залишилися тільки пляшки, які позамерзали ще до нашого приїзду. Так ми лід ножем довбали і в казанку ставили топити. Чай там дорогий був, за чашку теплої води попотіти доводилося. Продукти були. Але їсти особливо не хотілося. Організм весь час в такому стресі був, що швидко щось ковтали, просто тому, що треба.

Після другого підриву я провалився вдало. Плита перекриття впала трохи навскоси, я по ній скотився у підвал. Так, мене завалило. На той момент у мене були перебиті три ребра, була температура, осколки якісь дрібні. Больові відчуття були постійно. Але я вже не реагував. Ну, два ребра поламано — значить два, три — значить три. Втома була така, що передати складно. Просто від безсилля свідомість кілька разів втрачав. Не було ані сил, ані бажань. Було все одно. Думав, що це вже фініш. Ми розуміли, що допомоги можемо і не дочекатися. До цього моменту і так кожен прорив десантників до заблокованого терміналу був дуже важким і кривавим, а тепер зв'язок втрачений, підриви почалися, кого вже рятувати?

Я виключився. Мене товариш розтормошив, який поруч лежав (у нього теж нога була пошкоджена) і сказав: "Будемо пробиватися". Я спочатку не зрозумів навіть, хто буде пробиватися і куди? Але якось все одно прийняв рішення, що, добре вже, будемо пробиватися на метеостанцію. Там парапет такий стояв, заввишки трохи вище коліна. Але подолати його я вже не міг. Цей парапет для багатьох хлопців перешкодою був — настільки всі було побиті і знесилені. Ми з товаришем вирішили, що спочатку він мене через цей парапет перекине, а потім я його витягну. Так і перелізли.

Просто так через злітну смугу пройти було дуже важко. Але нам хтось там згори допоміг. Туман різко опустився. Потепліло. Дощик почав накрапати. Стелі, пробиті і замерзлі, відтанули, з них вода потекла. Вітер піднявся. А там метал, сміття, згоріла техніка різна всюди була, шматки металу на проводах бовталися. Цей шум і дозволив нам пройти. Ми ж не сильно під ноги дивилися, коли виходили. Якщо б нас почули — то всього один кулемет нас усіх поклав би.

Коли виходили, з нами в основному всі поранені були. Зброї як такої не було. Не у всіх вона залишилася. У когось вона вже була пошкодженою. Хтось її вже просто не міг нести. Я по дорозі відстав, сил не було. Думав, що полежу, відпочину, а потім по слідах своїх знайду. Але вирішив взяти себе в руки, дійти і потім вже хлопців попросити перепочити. Перерахувались, вже коли пройшли злітну смугу, за парканом. Поки ми пробивалися, втратили двох хлопців. Одного з них знайшли потім, коли пошукову групу відправили. Другий потрапив у полон, як раз той, який мене тормошив.

Нас зустрів чоловік з метеовишки. Мене тоді хлопці вже просто за бронежилет потягли по цій багнюці, як мішок — сам піднятися з кювету на дорогу не міг. Коли дійшли до вишки — це було щось! Перше, за що схопилися — вода. Ми, напевно, цілу вантажівку води могли випити! І всі родичам одразу зателефонували. Але найбільше задоволення було — зняти з себе мокрий одяг, лягти на саморобне ліжко, біля буржуйки, і пару годин поспати у теплі. Це був рай! У той момент здавалося, що кращого бути просто не може!

О четвертій ранку нас підняли, посадили на БТР і вивезли. Уже у Водяному зустрічала "швидка", нас перевантажили і відвезли в госпіталь. Нас відмили, відпоїли чаєм. Їсти ми не могли вже. Пити — могли, а ось від їжі відвикли. Бутерброд один на трьох їли. Після цього я вже по госпіталях поїхав лікуватися.

Чи варто було утримувати Донецький аеропорт? Для наших людей це був символ непереможності і стійкості наших воїнів. Так, його потрібно було утримувати. Але до певного моменту. Аеропорт втратив своє значення, коли впала вишка. Він свою місію виконав. Він дуже довго стримував ворога. Поки була вишка — знищувалися їхня техніка, вогневі точки, втрат у ворога було набагато більше. Але коли вишка впала — потрібно було приймати рішення і організовано відходити. Але, у нас ще з часів Януковича все бояться президенту погану новину принести.

Позивний "Пузо" як з'явився? Я ще з "гражданки" дуже люблю пиво. Ось хлопці мене жартома "Пузо" називали. Коли ми в Піски вже заїхали, я пішов за дровами, приїхав офіцер і почав позивні записувати, ось вони мені "Пузо" за любов до пива і причепили. Але, у підсумку, війна у мене любов до пива не відбила.

Я зараз намагаюся не думати про те, чи закінчилася для мене війна. Коли ти залишаєшся там, то сім'я залишається сама тут, їй на щось треба жити. Треба відновити сили і поповнити запаси. Не можна так: півроку відпочити, а потім знову йти... З іншого боку, більшість зараз не хоче йти на фронт просто тому, що незрозуміло для чого. Ми стоїмо в обороні. Просто сидіти і ловити міни, тому, що у когось мінські угоди, хтось там транші отримає, кредитування... Думаю, що хлопцям, які тут на Лісовому кладовищі — їм та їхнім родинам вже все одно, що хтось отримає транші. Вони вже віддали найкраще і найцінніше, що у них було.

Коли повертаєшся, не бачиш, що щось змінилося. Чесно кажучи, я думав, що пробки вранці будуть меншими. Нам всі говорять, що долар втричі виріс, ціни ростуть, з роботою проблеми. А коли бачиш кортежі з дорогих машин, значить у нас в країні ще не все так погано.

Хотілося би більше підтримки для хлопців. Навіть не для тих, хто живий залишився. Багато залишилися інвалідами. У багатьох залишилися діти. Дуже сумно, коли бачиш, що дитина чекає тата, а він не приходить. І не прийде вже. Таких дітей держава просто на руках повинна носити, вони не повинні ні в чому бідувати. А за фактом — там не дали, там обдурили, там бюрократична машина. Якось воно все не так йде, як повинно бути.

Завжди вважав, що не можна на війну відпускати тих, у кого немає сім'ї. Бо не стало людини — рід втрачено. Коли є сім'я, повертатися легше. Мені близькі дуже допомогли морально відновитися. Сім'я затягує у вир турбот, постійно перебуваєш в якомусь русі. Просто часу немає сидіти і думати: "Як все погано, знову нас зрадили, знову обрали дебілів..." Якщо так сидіти і плакати — тебе просто роз'їсть зсередини.

Багатьом хлопцям, які до війни були фахівцями своєї справи, добре заробляли, зараз важко повернутися у соціум. Не тому що вони не можуть знайти себе по роботі або по зарплаті. Вони не можуть знайти себе по життю. Вони віддали у певний момент все, не отримавши нічого натомість. Це велика проблема. Думаю, вона ще підніметься.

Багато що при поверненні залежить від того, як людина себе налаштовувала, коли йшла на війну. Мені було якось фіолетово, що я буду, наприклад, за газ менше платити з цим УБД. Землю обіцяли? Зрозуміло було, що її отримають не армійці, а якісь, наприклад, батальйони МВС або наближені. Ми воювали за чесність і за те, щоб щось змінити. Я розумів, що якщо повернуся — буду намагатися жити так, як і жив, не вимагаючи якихось привілеїв. Але буду знати, що спробував щось змінити взяв зброю у руки, спробував захистити сім'ю, отримав бойовий досвід. А дехто вважає, що раз їх проводжали як героїв, зустрічали з квітами, то їм всі винні. Хоча, за фактом, ніхто нічого не винен. Але якщо себе настроюєш спочатку, що ти кращий за інших — то так, повертатися важко.

Намагаюся взагалі форму зараз не одягати. Дуже-дуже рідко це буває. Навіть не те, що в ній некомфортно, хоча, зараз у формі себе відчуваєш, звісно, не так, як було до мінських угод. Просто, якщо дотримуватися букви закону, то там написано що солдат у запас відправляють без права носіння військової форми. Одягати форму на правах ветерана? Так війна ще не закінчена.

Вважаю, що потрібно більше робити передач і сюжетів про тих, хто вже не розповість про свої подвиги. Для нас найбільша нагорода, що ми живі повернулися. Справжні герої — це ті, хто загинув. Особливо в аеропорту. Коли я заїжджав в аеропорт, мої хлопці з 93-ї вже тиждень на той момент були там. Через шість днів вони їхали, їх термін закінчувався, після чого я від бригади повинен був залишитися один. У день, коли вони повинні були виїхати, я перед відходом на пост з усіма своїми попрощався, бо, в принципі, вже все зрозуміло було. Коли повернувся – виявив, що троє з них сидять на місці і п'ють чай. Запитав у них, чому вони не виїхали і чи при своєму вони розумі, тому що термінал у вогні вже був. Один мені відповів: "Знаєш, Женя, ми вирішили, що ми або вийдемо всі, або не вийде ніхто". Ці троє загинули на 22-й день безперервних боїв за аеропорт. Вони протрималися до кінця. "Остапа" (Владислава Остапенко, — "24") — зняв снайпер 18 січня. Йому близько п'ятдесяти було. Дорослий мужик. Ще два героя загинули під завалами. Одному, "Якуту" (Андрій Купріянов, — "24") було, на вигляд більше 30, а "Бороді" (Олександр Олефір, — "24")¸ який перший вирішив залишатися, було 23. Я вважаю, що віддавши свій борг, відвоювавши свій термін, залишитися разом з малознайомою людиною просто тому, що "всі або ніхто", свідомо йдучи на смерть — це героїзм. Але чомусь у нас і ці герої можуть посмертно отримати орден "За мужність" нарівні з тими нацгвардійцями, біля яких під Радою граната вибухнула. Якось занадто все це зрівняно.

Джерело: "24" канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

powered by lun.ua
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО 24 Радіо 24
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2015, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук