• укр
  • рус
Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
vkontakte @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Дивись онлайн онлайн
укр
Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

Kozak System: ми зможемо виступати в Росії лише коли вона поверне все вкрадене

Kozak System
Kozak System / Телеканал новин "24"

Учасники гурту Kozak System Іван Леньо і Володимир Шерстюк в інтерв’ю сайту Телеканалу новин "24" розповіли про новий альбом, вплив останніх подій на творчість гурту, громадянську позицію та політику.

Цієї весни гурт Kozak System випустив нову платівку "Живи і Люби", який минулого тижня презентували у Львові.

Новий альбом: як він створювався, що було головним при створенні, яка ваша основна думка в ньому?

Володимир Шерстюк: Створювався він приблизно рік. Це якраз були найважчі часи для нас. Під час Майдану ми не могли нормально працювати. І приблизно в березні 2014 ми почали вже щільно записувати пісні для цього альбому — деякі з них були ще ранішні, деякі писалися вже під впливом Майдану і подальших подій (наприклад пісня "Битим склом").

Я особисто у цьому альбомі хотів показати слухачеві нове звучання, відійти від стилю "Гайдамаків", який у нас був, ми зробили сучасне звучання, дуже довго працювали в студії над кожним звуком. І я, що взагалі рідко буває, залишився задоволеним нашою роботою. Я можу впевнено сказати, що я пишаюся цим альбомом, більше того – впевнений, що це вагоме слово у сучасній українській музиці.

Kozak System // Фото Наталії Стадник

Іван Леньо: Наш ідеальний слухач — це така людина, як ми. Можна навести наступну аналогію. Давайте уявимо собі, що ви вийшли в поле і навколо дуже багато квіток, ми, наприклад, мак. І ось запитання: кому більше подобається запах маку? Важко якось описати цю людину… Ми можемо сказати тільки наступне — кожен може вийти в те поле і понюхати купу різних квіток, у тому числі і мак. Головне, що у цьому розмаїтті ми пахнемо, у нас є свій аромат,тобто ми впізнавані. Але навряд чи ми зможемо визначити, хто на цей аромат прилетить.

Володимир: Це українська інтелігенція, це люди від двох до вісімдесяти років. На наших концертах бувають діти. Це для нас один з головних показників — діти щиро розуміють і нашу музику, і відчувають нашу вібрацію. Якщо нас слухають діти, то ми рухаємося у правильному напрямку.

Як ви сприймаєте події останнього року, як це відображається у вашій творчості. І чи легко вам дається написання більш оптимістичних пісень сьогодні?

Іван: В творчості кожного митця є місце для болю і кожен митець час від часу має згадувати історію. І враховуючи те, що історія постійно повторюється, і люди, ходячи по колу, постійно роблять одні і ті ж помилки, б’ють один одному голови, створюючи величезну кількість воєн, через це отримуємо мільйони жертв.

Так ось Сталін, який в свій час винищив величезну кількість людей, не залишився "байдужим" до кримських татар і в 1947-1948 році депортував з Криму близько 200 000 людей. Це була жахлива подія, під час якої загинуло близько 2 000 людей прямо під час дороги. І ми особливо ненавидимо таких тиранів, як Сталін, Гітлер, Путін, Янукович.

Зрозуміло, що ми на собі не відчули, що таке депортація, але ми добре відчули що таке обмеження свободи. Бо ми одними з перших в Україні виїжджали за кордон, ще тоді, коли ці кордони тільки починали відкривати, і ми бачили і відчували, як до українців ставляться іноземці, як непросто отримати візу, як важко взагалі куди-небудь виїхати бо всюди черги…

Ось це "українець-раб" нам настільки набридло і нас це настільки обурює, що ми ніколи не проходимо повз якусь можливість проявити свою громадянську позицію, проявити якусь солідарність з тими, кого пригнічують. І коли рік тому путінські війська вторглися в Крим і його вкрали, то абсолютно природно, що і Сашко Положинський, який є автором пісні, присвяченої подіям в Криму, і ми, і Ельвіра — зробили свій крок, сказали своє слово у цій справі і записали цю пісню.

Володимир: Іван дуже влучно сказав, що в творчості кожного митця є місце для болю. Це місце є, але ж воно не займає 100%. Ми по своїй природі люди дуже світлі і романтичні, ми любимо романтичні пісні, про подорожі, про кохання, взагалі про все, що турбує нормальну людину. І саме під час війни ця складова нормального життя не має ні в якому разі закінчуватися. Вона має відбиватися в нашій творчості, і ми це робимо. Не можна співати тільки про війну, бо тоді люди просто з глузду з’їдуть.

Та і не хочеться співати тільки про війну, бо ми природно налаштовуємо свої внутрішні локатори: ми не робимо нічого навмисне – пісні з’являються в залежності від того, хто і що нас оточує. До того ж, ми працюємо з найкращими українськими поетами сьогодення, вірші яких теж впливають на те, що ми робимо. Всі ці люди дуже різні, але всі вони є в певному сенсі нашими творчими братами і сестрами. До того ж це взаємовигідна співпраця – самі поети кайфують, коли чують свої тексти зі сцени і чують, що вони звучать навіть так, як сам автор і не міг подумати.

До речі текст пісні "Битим склом" був написаний за декілька років до подій в Криму і не мав жодного стосунку до півострова, але як справжній митець, він якимось внутрішнім оком це передбачив, а потім ми цей текст пропустили через себе. Що стосується романтичних текстів — то це Дмитро Лазуткин, Сергій Жадан. Вони просто "майстри спорту" з романтики. Що стосується філософських текстів — це, звичайно, Юрко Іздрик, наприклад, у пісні "Ми Боги". Так народжуються зовсім різні пісні.

Чи змішуєте громадянську позицію і творчість?

Володимир: Ми переконані, що творчість і громадянська позиція — це майже одне й те саме.

Кожен митець завжди в собі відбиває дійсність навколо нього. До того ж ми чомусь завжди відокремлюємо цю саму громадянську позицію в якусь окрему функцію, хоча дійсно європейська людина вважає цю громадянську позицію такою самою природною, як звичку пити каву зранку. Він не каже "у мене є громадянська позиція", але коли щось стається, він тут же виходить на акцію протесту. А наші люди звикли терпіти. Тих, хто не звик терпіти, у нас називають людьми з "активною громадянською позицією", хоча ця "активність" має бути природною.

Іван: Давайте не будемо називати політикою все, що нас оточує, і тоді буде зрозуміліше. Думаю, що всі усвідомлюють, що політика, це коли один кандидат з іншим сперечаються і змагаються у тому, щоби сподобатись більшій кількості електорату: вони ставлять дві сцени, вивішують свої портрети і дзвонять до якогось гурту з проханням підтримки за гроші. Так ось якщо ми погоджуємося грати за когось із них — це чиста політика. Все решта — не політика. Наприклад те, що який-небудь український музикант їде зараз в Росію грати концерт — це НЕ політика, це пі**растія, це сприяння злочину.

І якщо хтось має нахабство прикриватися тим, що він там заробляє гроші, частину з яких віддає на АТО, то це те ж саме, що бути наркодилером, і частину грошей від продажу наркотиків віддавати на реабілітацію наркозалежних.

Тобто все, окрім того випадку, який я навів — це наше з вами соціальне життя і його не буває іншого. Коли це все зміниться? Коли всі зрозуміють, про що я зараз говорю.

Іван Леньо // Фото Наталії Стадник

Володимир: Нас російські колеги останнім часом часто питають, чи зможемо ми коли-небудь знов поїхати з концертами до Росії. Звичайно зможемо! Зможемо тоді, коли Росія все вкрадене поверне, заплатить всі репарації, які мають бути заплачені — татарам, українцям і всім іншим, привселюдно вибачиться на якомусь сучасному Нюрнберзькому процесі, і тоді так само, як ми зараз в Німеччину їздимо, ми зможемо знов їздити до Росії.

Іван: Так само можна провести дуже доступну аналогію з цього питання, щоб всі розуміли, що таке патріотизм, як я його бачу.

От уявіть собі, що ви їдете десь по трасі, і на узбіччі стоїть два туалети. І один із них пофарбований в жовто-блакитний колір, а інший — в кольори прапора Росії. Тільки один туалет, що жовто-блакитний, такий загиджений, що в нього зайти навіть страшно. А ось другий — ідеальний. Так от нормальна людина піде у той, що чистий і у цьому випадку кольори, в який це помальовано, не мають ніякого значення. Давайте не перевертати з ніг на голову фундаментальні речі і не потрібно до всього приплітати такий псевдопатріотизм. Тобто патріотизм — це чистий туалет, викинутий в урну недопалок, повернутий загублений телефон тощо.

І у такому прикладі ми маємо крокувати до того, щоб у нас на узбіччі усі туалети були чисті, а не до того, щоб вони залишалися загиджені, але всі в національних кольорах.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

powered by lun.ua
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО 24 Радіо 24
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2015, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук