Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Кожем'яка: Одна із запорук успіху – широта світогляду

Костянтин Кожем'яка
Костянтин Кожем'яка / 24 Канал

Власник фамільної друкарні HUSS, президент фонду ArtHuss Костянтин Кожем'яка вважає сучасну українську культуру "запобіжником" в сьогоднішній боротьбі за нашу самоідентифікацію.

В інтерв'ю сайту "24" він розповів про взаємозв'язок бізнесу та культурних процесів і про те, що буде запорукою успішності для кожної соціально активної людини.

За Вашим висловлюванням, Ви обрали своєю сферою відповідальності культуру. Як зародилася ця думка, який шлях пройдено і що вийшло зробити?

Дуже багато залежить від життєвих установок, які людина ставить перед собою. Є люди, які обмежуються речами на кшталт особистого успіху. У кожного своє уявлення про особистий успіх. Я належу до тієї категорії людей, для яких самореалізація – це не тільки багато роботи, грошей, доданої вартості. Завжди хотілося в тій справі, якою займаюся, крім усього іншого, бачити соціальну значимість. Але на кожному життєвому етапі в силу обставин цілі змінювалися і змінювалося уявлення про те, якою ж вона має бути – ця сама соціальна місія. Так, коли я був курсантом військового училища, повідомили про введення військ в Афганістан, то я написав рапорт добровольцем туди піти. Згодом прийшло розуміння, що це – "піар-кампанія" ЦК Компартії і командування Збройних сил, але це був мій щирий вчинок і, як-то кажуть, слова з пісні не викинеш. Видно, щось таке батьки заклали в моєму вихованні.

У бізнесі я вже більше 20 років, і найчастіше щось робилося спонтанно. Хтось прийшов просити щось купити для дитячого будинку. Дав або купив – і що далі відбувається, незрозуміло.

У поліграфії нашими клієнтами в більшості випадків є художники, колекціонери, галеристи, ті, хто формує культурний ландшафт України у сфері сучасного мистецтва. І з прагматичних міркувань на певному етапі розвитку бренду постало завдання просувати його по-новому. Були досягнуті певні результати, якісно змінилася клієнтська база, і тому маркетингові сценарії поведінки та інформаційної реклами, які добре працювали, перестали задовольняти. Були запрошені фахівці брендингового агентства, які проаналізували поточну ситуацію бренду і сказали, що нам потрібно переходити до репутаційного менеджменту. У цьому сенсі потрібно було придумати, яке із постійних джерел контенту могло б вирішити це завдання, щоб воно правильно сприймалося нашою цільовою аудиторією і відповідало позиціонуванню бренду і філософії компанії. І довго думати нам не довелося, оскільки все на поверхні – з художниками працюємо, чим не постійне джерело комунікативного контенту: виставки, проекти, арт-видання. І коли вже береш участь у друці альбомів, арт-видань, книг, коли приходить клієнт-художник, колекціонер або галерист, то дивишся вже не тільки і не стільки на поліграфічну продукцію, але починаєш вже виникати в саму суть, про що вони малюють, які вкладають смисли, ідеї.

Звичайно, це суб'єктивно: комусь може подобатися подорожувати, комусь – музика. А мене випадок звів із сучасним українським мистецтвом. Спочатку я був далеким від мистецтва взагалі і сучасного зокрема, у міру того, як почав знайомитися з конкретними художниками, вникати, що і чому він намалював, наступила та магія, коли ти починаєш розуміти: ось перед тобою людина, цікава, змістовна, багатогранна, а як ті думки трансформуються у візуальні образи в її роботах. Ця магія розуміння внутрішньої психології, світогляду, естетики включає вже інші почуття і це вже не залишає байдужим. А це значить – з'являється ставлення, виховується смак. Це процес еволюційний, не одноразовий. Якщо спочатку я вдавався виключно до досвіду експертів, яким довіряв, то сьогодні у мене вже є своя думка. У якихось випадках вже можу сказати, що не хочу до чогось мати стосунок, у зв'язку з тим, що це або неактуально, з позавчорашнього дня, або не відповідає моєму смаку, і я не хочу робити те, що мені не подобається.

Так з'явилося захоплення, що переходить в залученість. Захотілося, щоб якісь роботи були в моєму життєвому просторі, вдома, на роботі. При виборі подарунків друзям вже не їдеш у винний бутік по дорогий алкоголь, а даруєш живопис або графіку. Змінюється смак. І коло спілкування, звичайно. Все це впливає на світогляд, якість життя.

Наступний крок у розвитку – колекціонування. Спочатку на емоційному рівні, потім вже більш осмислений підхід – колекціонування саме сучасних авторів. А оскільки в Україні відсутній арт-ринок, то колекціонування в найменшій мірі має інвестиційну складову. Все ж це заняття для душі. А якщо для душі ще хтось цим займається на іншому кінці Києва або України, то ці люди приречені один одного знати, чути, взаємодіяти. Так формується арт-спільнота, що складається, звичайно, не з одних колекціонерів. Це і художники, і галеристи, і арт-критики, і куратори...

І на якому етапі зараз це формування?

На момент 4 роки тому, коли все це почало оформлятися, прийшло розуміння кількох речей. У нас не дуже розвинена арт-спільнота. Проблема в тому, що у світі будь-яке мистецтво не сприймається експертами, колекціонерами, якщо це не сприймається в країні походження предметів мистецтва, наприклад в Україні. За рідкісним винятком, коли прекрасному художнику чи чудовому арт-дилеру хочеться щось робити за межами нашої батьківщини, перше ж питання, яке їм поставлять аукціоністи, арт-інвестиційні фонди: покажіть, що відбувається у вашій країні у сфері мистецтва.

У нас відбувалися події, безперечно, але те охоплення аудиторії, залученої в це, не дозволяло говорити про те, що у нас є ринкова ситуація. Коли є автор, артефакт, який пройшов необхідні стадії будь-якого продукту, щоб стати товаром, а товар вже — має свою вартість.

І існувала 4 роки така апатія, багатьом було "по барабану". Але є небагато, як для 40-мільйонної країни, тих, хто залучений в це і кому не все одно, хто щось робив на ентузіазмі. І коли стався Майдан, то "осінило". Прийшло розуміння soft power, м'якої сили: що таке культурна дипломатія, що таке протидія ворожій пропаганді, якщо високий культурний рівень у населення. Культура – не єдиний, але все-таки – запобіжник від цього.

І прийшов час волонтерів: хтось працює у сфері польової медицини, хтось збирає безпілотники... А я вирішив займатися тим, у чому вже чогось досяг, до чого я маю стосунок – популяризацією сучасного мистецтва, яке працює як soft power. Я сам родом з Донбасу, проблематика моєї малої батьківщини мені абсолютно зрозуміла. Коли там все почалося – я не був сильно здивований.

Зараз звідти повернувся Саша Михед, був у Сєвєродонецьку, Лисичанську та Добропіллі, на концерті "Океану Ельзи", я запитав у нього: "Що там Донбас? Якими мізками вони думають?". Він каже – по-різному. Скрізь висять плакати Оппоблоку "не забудемо, не пробачимо", вони живуть думками про загиблих, і зі своїми скелетами в шафі, і охоче будуть поповнювати цю колекцію, тому що їм комфортно жити в атмосфері повного несприйняття та відторгнення всього українського. Але це далеко не всіх стосується, навіть серед старшого покоління. А на концерті "Океану Ельзи" 30 тисяч молодих хлопців і дівчат скандували "Слава Україні!". Ось вам і soft power.

Недооцінювати фактор культури і його вплив на національну самоідентифікацію, і як антипропагандистську зброю в жодному разі не можна. Це працює. І ті, хто були ентузіастами, робили для задоволення, тепер роблять це для користі.

Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук