В брюсельских європосадовців є пара-трійця неписаних правил, які зазвичай ніколи не порушуються. Можливо, одне з найважливіших – це те, що Єврокомісія ніколи, ні за яких обставин не втручається у внутрішньополітичні баталії країн-членів Євросоюзу. Проте, минулої неділі ніхто інший, як президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, зняв телефонну слухавку, аби порушити це правило.

Виживання Євросоюзу

Він зателефонував до Франції, прямісінько до передвиборчого штабу безпартійного кандидата в президенти Еммануеля Макрона, аби привітати його з перемогою в першому турі виборів. Юнкер не витримав й двох тижнів – він не бажає навіть формально робити вигляд, що в якості "прем'єр-міністра Європи" не вболіває за жодного з французьких кандидатів.

Вболіває, ще й як. Макрон уособлює те, що зазвичай називають "європейськими цінностями", він підтримує те, заради чого створювалась та існує єдина Європа – так, принаймні, заявив речник очільника Єврокомісії. За його словами, нині у Франції йдеться про "вибір між захистом того, за що виступає Європа, та іншою можливістю – намаганнями Європу знищити".

Читайте також: Ле Пен чи Макрон: що відомо про наступного президента Франції

Подібне порушення дипломатичного протоколу личить, скоріше, якому-небудь російському Кісєльову, що він, як відомо, висловив в прямому ефірі своєї "п'ятихвилинки ненависті" надію на те, що протягом наступних двох тижнів у Франції буде здійснено пару-трійцю терактів, які "допоможуть Марін Ле Пен здобути перемогу", але від старого, досвідченого дипломата, яким є Юнкер, такого навряд чи хто чекав. Але його підтримка Макрона має під собою глибоке підгрунтя. З практичної точки зору, він має виходити з того, що не завдасть своїми діями ніякої шкоди Макронові: той, хто проголосував за Еммануеля Макрона, як проєвропейського кандидата, навряд чи образиться на підтримку, висловлену з європейського ж боку, а той, хто бажає вивести Францію з лав ЄС – так чи інакше проголосує за Ле Пен.

Значно важливішими для Юнкера можуть бути інші міркування: з його точки зору, вибори у Франції, зрештою, вирішують – чи бути об'єднаній Європі взагалі, а чи цей проект лусне, наче повітряна кулька?

Місяця не минуло з того моменту, як він оприлюднив так звану "Білу книгу майбутнього ЄС", яка може стати просто безглуздою, якщо у Франції переможе Ле Пен. Нині ж у Брюсселі можуть принаймні вигадувати плани до вересня – але не далі, бо у вересні в Німеччині відбудуться чергові парламентські вибори, і ситуація там наразі вельми складна. А без згоди між Берліном та Парижем Європу знову ж таки можна списувати до архівів. Проте, якщо у Франції переможе Макрон, а в ФРН Ангела Меркель залишиться канцлеркою або принаймні канцлером стане її основний супротивник, соціал-демократ та екс-голова Європарламенту Мартин Шульц, то Європа, з одного боку, збережеться, з іншого ж – на неї все одно чекають великі зміни.

"Що занадто – те не здраво"?

Може, щоправда, вийти й так, що ідеї можливого (або, як стверджує зараз більшість експертів – майбутнього) французького президента Еммануеля Макрона виявляться для багатьох трохи надто яскравими. Особливо – його уявлення про майбутнє єврозони: Макрон бажає створити для країн, які мають спільну євровалюту, спільний бюджет, окремий від бюджету Євросоюзу, та ще й спільного міністра фінансів. Загалом, це є логічне, хоч і радикальне продовження ідеї про "Європу двох швидкостей", коли потужні країни ЄС створюють своєрідне "внутрішнє коло", за ними йдуть слабкіші члени європейської спільноти, а вже тоді – всілякі асоційовані та партнери... зокрема, Україна. Для українців, чесно сказати, подібний розвиток означав би, що "шлях до Європи" став би принаймні набагато довшим.

Читайте також: Москва програє на всіх фронтах

Але самі європейці, зокрема – німці, сахаються тієї ідеї вже тому, що оцей "спільний бюджет", за думкою Еммануеля Макрона, означає насамперед спільну податкову та соціальну політику. Позаяк економічне та фінансове становище Франції нині виглядає не так, аби вельми стабільним – Німеччина слушно побоюється, що в макронових мріях вона бере на себе левову частину виплат французьким пенсіонерам та безробітним... Сам він, щоправда, в своїй передвиборчій програмі не вдавався до подробиць, але німці вже так звикли, що від них за будь-яких несприятливих обставин вимагають грошей всі, хто завгодно – від європейських греків та італійців до зовсім не європейських турків – що вже готові дмухати на холодну воду...

Окрім того, для подібних масштабних реформ потрібно буде змінювати Угоду про ЄС – а це потребує принаймні у Франції того самого референдуму, якого має намір провести Марін Ле Пен у разі свого обрання. Хоча б через те його пропозиції є нереалістичними – вважають в Брюселі.

Єврокомісар з питань економіки, француз П'єр Московічі, порадив Макронові з цього приводу:

Спочатку Франція має відновити довіру до себе.

У перерахунку на єврозону, це означає, що новий уряд у Парижі має потурбуватись, аби французька економіка стабілізувалася та країна могла б сама, без огляду на багатших сусідів, турбуватися про свої соціальні виплати та таке інше – а ще виконувати правила єврозони, які, наприклад, забороняють, аби дефіцит держбюджету країни перевищував 3 відсотки від річного валового внутрішнього продукту. Франція це правило давно вже не виконує – з часів самого пана Московічі, який був міністром фінансів у соціалістичному уряді своєї країни, тож добре знає, як це воно є – витрачати більш, ніж заробляти. Проте, тепер він, навчений власним досвідом, каже: тільки тоді Франція може претендувати на ведучі ролі в реформуванні Євросоюзу, коли доведе власну кредитоспроможність. І не раніше.

Облизень для Путіна

Втім, якщо мати на увазі зовнішню європейську політику, то сусіднім європейським країнам, у тому числі й Україні, можна покладати на Еммануеля Макрона значно більше надій, ніж на Марін Ле Пен. Досі він за будь-якої нагоди демонстрував свою тверду прихильність до європейської ідеї та до трансатлантичного партнерства – на відміну від Ле Пен, яка бажає, за її власними словами, вивести Францію з Європи і з НАТО, й найліпше – вже вчора. Досі французький уряд відігравав ключову роль в тому ж Мінському процесі, а з перемогою Макрона ця роль може посилитись, бо він вже зараз демонструє значно більшу активність та енергію, ніж це робив млявий та нерішучий Франсуа Олланд протягом останніх трьох років. І активність ця спрямована проти тих, хто намагається розхитати Європу – отже, насамперед проти Кремля.

Читайте також: Макрон VS Марін Ле Пен, або "Подругу Путіна" врятують тільки теракти

Що ж, якщо численні експерти та політичні оглядачі й справді мають рацію, якщо Еммануель Макрон переможе – то можна буде констатувати, що чергові путінські мільйони, вкладені у французьких праворадикалів (які нині, принаймні, в російській пресі, перетворилися раптом на "консервативних політиків нового покоління"), знову бовснули в болото. Проте, й сам він може виявитись не таким вже й зручним партнером, як комусь кортіло б. Але ж завжди краще мати непоступливого партнера, аніж прямого ворога, чи не так?