• укр
  • рус
Архів
Курси валют
+12°
+22° +22°
  • завтра
    +22° / +14°
  • п’ятниця
    +22° / +14°
  • субота
    +22° / +14°
youtube @24
Loading...
google @24
vkontakte @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Дивись онлайн онлайн
укр
Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

Сирія: ігри в "дочки-матері" навиліт

12:03, 19 вересня 833
Війна у Сирії
Війна у Сирії / socportal.info

Часи лицарства на війні, якщо вони колись і мали місце, відійшли до минулого ще у Середньовіччі.

Американські літаки, які вилетіли бомбити базу ІДІЛ у Сирії, замість того розбомбили базу військ Башара Асада. Термінове засідання Ради Безпеки ООН, скликане з цього приводу Росією, завершилося ганебною втечею російського посла Віталія Чуркіна із залу засідань. Здається, мир у Сирії став ще більш недосяжним.

Коли хто-небудь намагається встановити бодай примарні правила в сучасних війнах – то зазвичай ці добрі наміри зазнають поразки: цих правил дотримуються лише, допоки вони залишаються вигідними тій чи іншій стороні, й ані миттю довше. Сирійська війна – не виняток: цей конфлікт, який точиться навіть не між двома, а принаймні між п'ятьма сторонами, взагалі важко вмістити у межі якихось правил, а вже мови про те, аби їх дотримуватись, і взагалі бути не може.

Скажімо, перше перемир'я, якого було узгоджено у лютому цього року, протрималось рівно стільки часи, скільки знадобилося розбитим сирійсько-російсько-іранським військам, аби вивести свої побиті частини з повстанського оточення та перегрупуватися. Щойно це відбулося – перемир'я одразу було порушено і війна покотилася своєю колією.

"Ой, та то ж ненавмисне!"

От і нинішнє перемир'я, здається, віддало Богу душу – може, й не офіційно, але у суворій дійсності. У неділю, 19 березня, американські літаки, які вилетіли бомбити чергову базу ІДІЛ, натомість рознесли на скалки базу урядових військи Башара Асада в місті Дайр-ас-Зор: майже 70 вояків загинули, більш ніж 100 отримали поранення.

Американці заявили про те, що то була "трагічна помилка" (в російській інтерпретації – "злочинна халатність"), але чи є це так насправді – сказати важко. Зрештою, це ж Володимир Путін навчив увесь світ грати в ганебну військову гру під назвою "нас там нема", забувши, певно, що грати в неї може не лише один, а будь-яка кількість "гравців" – у тому числі, й Білий Дім.

Насправді ж, це не перший випадок подібної "помилки" у сирійській війні: десь приблизно рік тому таким же чином турецькі літаки, які вилетіли бомбити бази та командні пункти ІДІЛ, розтрощили натомість позиції курдських повстанців. Тоді президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоґан теж заявляв про "помилку", а його західні союзники звично хитали голівоньками, цокали язиками та погрожували маленькому розбишаці-Ердоганчику пальчиками...

Цього разу, щоправда, все звучало напрочуд серйозно. Американське бомбардування неначе стало сигнальним пострілом для посилення бойових дій в усій країні: зокрема, за даними Спостережного пункту за правами людини в Сирії, який знаходиться в Лондоні, вже у другій половині дня у неділю центр Алеппо був атакований з повітря, одразу по кільком центральним районам були нанесені потужні удари.

Чиї у лісі шишки?

Та й тільки-но, здається, налагоджений діалог по Сирії між США та Росією теж опинився під загрозою. Щоправда, тут не обійшлося без незрозумілих подій: почати хіба вже з того, що саме російські (а не сирійські!) джерела першими повідомили про авіанапад на базу військ Асада.

Саме російська (а не сирійська!) сторона підрахувала кількість убитих та поранених. Сам Башар Асад весь цей час чомусь мовчав, неначе води до рота набрав – що дало деяким військовим експертам та політичним коментатором привід припустити, що серед загиблих та поранених солдатів опинилися не лише або навіть не стільки сирійські військовослужбовці, скільки російські "настамнєти", присутність яких у лавах сирійської армії постійно та послідовно відкидається російською стороною.

Бо інакше незрозуміло, чому так вийшло: офіційний Дамаск мовчить, а офіційний Кремль – навпаки, верещить на весь світ і навіть збирає позачергове екстрене засідання Ради Безпеки ООН. Щоправда, ліпше б, певно, Росія цього не робила, бо гнівна промова російського посла в ООН Віталія Чуркіна пропала здарма – назустріч російським звинуваченням, його американська колега Саманта Пауер, висловивши формальне співчуття та шкодування з приводу "трагічної помилки", у свою чергу, накинулася на нього з низкою незручних питань.

Наприклад – чому російську сторону так обурив саме цей епізод, а не десятки випадків, коли солдати Асада вщент розносили мирні селища, застосовували хімічну зброю і всіляко порушували будь-які досягнуті домовленості? Що особливого саме в цьому випадку, який відбувся, як стверджувала пані Пауер, ненавмисне? Що так докорінно відрізняє його від тих, які вона споминула? До такої межі, що Росія екстрено збирає цілу Раду Безпеки ООН?

Не витримавши повені цих питань, Віталій Чуркін покинув зібране ним же засідання. Є таке давнє філософське спостереження, використане Толкіном: брехуни зазвичай страшенно обурюються, коли хтось бреше про них самих. Їм здається, що це цілком неможливо: вони мають право на брехню, а от всі інші такого права не мають. Подібним чином російські представники діють вже давно, нібито кажучи своїм заклятим західним "партнерам": мовляв, ви ж цивілізовані, ви ж правильні, отже – вам зась.

А нам, ведмедям неотесаним, дикунам – нам можна все. Тому, певно, вони страшенно ображаються, побачивши, що "можна" не їм самим. Так ображаються, що навіть тікають із залу. Важко сказати, наскільки відвертим було співчуття Саманти Пауер з приводу цього "трагічного випадку", але реакція російської делегації промовляє сама за себе.

Читайте також: Росія хоче таку Україну, яка стала б "Окраїной" Четвертого Рейху

Втім, є й ще одна версія втечі Чуркіна. Сенс у ній подвійний: з одного боку, Росії та її союзникам – Асаду та іранця – вкрай необхідно оце саме теперішнє перемир‘я. Тому що, після чергового прочухана, вчиненого їм повстанцями під Алеппо, вони ще не завершили перегрупування своїх військ, не підтягнули резерви, не зализали рани. Перед їхнім озброєним контингентом, таким чином, постала чимала загроза і потрібно за будь-що відвернути увагу західних союзників в інший бік – на звичний вже ІДІЛ.

Друге ж підґрунтя явного нервування російської сторони полягає у тому, що ще зовсім недавно Росія голосно заявила про поставки в Сирію бойових зенітно-ракетних комплексів С-400, які, мовляв, так надійно закрили відтепер небо над сирійськими військами, що жодна злочинна летюча миша не проскочить. І раптом – такий афронт: цілісінька військова база виявляється знищеною з повітря – до того ж, трапляється це цілком випадково.

Й жодна зенітна ракета, жоден блискучий молот Тора не влучає у відповідь в жоден чи то супротивницький, а чи то дружній американський літак. Питається в задачі – а чи був хлопчик? А чи так вже добре захищені сирійські війська від нападів з повітря і чи такі вже добрячі ті розрекламовані ЗРК? Питання за питанням – і жодних відповідей: Чуркін втік, на бігу назвавши те, що відбулось, "злочинною халатністю".

Своєю чергою

Дехто висловлює навіть припущення, що американці просто вчинили росіянам своєрідну "перевірку на вошивість" – як далеко може зайти Америка в своїх "помилках" та що зроблять проти цього "настамнєти"? Якщо це так – то тест виявився вельми суворим, а слабкість асадовських вояків відчули всі без винятку їх супротивники: за повідомленнями з різних джерел, на даний момент, хоч перемир‘я ще не було офіційно закінчено, бої точаться всюди: повстанці атакують передмістя Дамаска Джубар, а сирійські війська, у свою чергу, активізувалися в провінціях Хама та Алеппо, завдаючи повітряних ударів по позиціях Сирійської Вільної Армії.

Але гірш за все ведеться, певно, міжнародним гуманітарним конвоям ООН, яких було відправлено напередодні до обложеного Алеппо з Туреччини: вони застрягли на турецькому кордоні і добре ще тим, хто не встиг його перетнути. Ті ж, хто це зробив, опинилися в чималій небезпеці.

Щоправда, свій захист беззбройним міжнародним рятівникам запропонували місцеві курдскі загони, але для турків по той бік кордону це виявилось справжньою червоною ганчіркою: вони зажадали, аби бідолахи-помічники хутко повернулись назад до Туреччини. Так, мовляв, буде безпечніше. Можливо, вони й праві – бо що, як ті ж турки знову зчепляться з курдами так само, як війська Асада вже зчепились із СВА? Перемир‘я – воно ж таке перемир'я...

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

powered by lun.ua

Вибір редакції

СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО 24 Радіо 24
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2015, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук