Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Сон медика може вкоротити життя пораненному герою, — головний лікар лікарні ім. Мечникова

Сергій Риженко
Сергій Риженко / Телеканал новин "24"

Герої виживають і одужують. Чи не найбільша в цьому заслуга Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова. Дніпропетровськ, як обласний центр прифронтової області, майже безупинно чує гул сирен швидких. А лікарі міста вже вміють миттєво реагувати на різні травми тих, кого везуть з поля бою.

За страшні місяці війни вони навчився бути не просто лікарями, а ангелами-охоронцями, давши друге життя тисячам бійців. Головний лікар Сергій Риженко розповів сайту "24" про те, як лікарня існує у воєнному стані, про тих, кого рятують та про патріотизм дніпропетровців.

Від початку АТО лікарня ім. Мечнікова напевно вперше зіштовхнулася з такою кількістю поранених і хворих. Як вливалися в новий ритм роботи?

Дуже складно входили в новий режим роботи. Лікарня Мечнікова ніколи такого не бачила і це все було новим. Жахи війни, які прийшли, як блискавка, десятки поранених. Запам’яталося, що всі вони поступали у несвідомому стані, з відірваними руками і ногами, без очей. Усі поранені першочергово потребували надання невідкладної допомоги і переливання крові. Такий перший удар був шоковим. Не знали до кого бігти, коли поступили перші двадцять людей. Усі у болоті, від вибухів снарядів…

Як на це реагував медперсонал?

Деякі втрачали свідомість, деяким ставало погано. Інші ставилися з розумінням. Але в перший день абсолютно усі були розгублені. Потім вдалося скоординувати дії.

Щодня бачити покалічені тіла, поранених — це впливає на нервову систему. Як вам вдається опановувати себе, заспокоюватися? Як ви взагалі розслабляєтеся?

Медперсонал Дніпропетровської обласної лікарні

Майже не розслабляємося. Особисто я сплю 3-4 години на добу. Не можу собі дозволити спати більше. Дуже хочу виспатися, але не можу себе змусити. Коли щодня бачиш весь жах тих поранень, розумієш, що твій сон може комусь вкоротити життя.

Як справляються лікарі з психологічним і фізичним навантаженням?

Зараз ми вже маємо певний досвід. На ті поранення, з якими до нас поступають військові, спокійно реагувати неможливо, але хочеться робити усе можливе, щоб ці люди виживали. Тому до останнього бійця, до останнього пацієнта весь персонал перебуває на місцях. Ні в кого немає навіть у планах кудись відлучатися. Якщо запитати у лікарів чи медсестер про плани на завтра — ніхто не має. Лише робота. Отак і живемо останні десять місяців. Адже ніхто не знає що буде через півгодини або годину. Ми називаємо наше життя "війна і мир", але стан, у якому перебуваємо, швидше воєнний.

Скільки поранених пройшло через вашу лікарню?

1200 поранених. 940 операцій — проведених одразу, невідкладно. Більше 1000 операцій — етапних.

Головний лікар Дніпропетровської обласної лікарні

За допомогою кого чи чого лікарня поповнює необхідні запаси медикаментів і препаратів?

Нам допомагають Обласна адміністрація і волонтери. Це два джерела, за допомогою яких ми виживаємо. Волонтери — це дивовижні люди. Вони взяли на себе величезний вантаж і відповідальність. Не знаю як їм дякувати.

Чи зараз лікарня чогось потребує?

Ми щодня чогось потребуємо. У нас такий великий корабель, в якому сотні людей.

цей момент у лікаря дзвонить телефон. Цікавляться станом здоров’я одного з бійців. Сергій Анатолійович відповідає, що хлопець у дуже тяжкому стані – поранення в голову та осколкові. У результаті — клінічна смерть. "Всі лікарі думками з ним вже попрощалися, ледве вдалося витягнути хлопця, але стан його залишається дуже тяжким. Всі розуміють, що таке не минає без наслідків, але "завели". Сподіватимемося на краще", — розповів Сергій Риженко жінці на іншому кінці дроту. І це не просто заспокійливі слова. Медперсонал лікарні справді вболіває за кожного пораненого. Адже головна їхня задача — не віддати смерті жодного українського воїна).

З такими результатами роботи лікарня вже досягла рівня європейських медзакладів чи чогось ще бракує?

Європейцям ще потрібно повчитися у нас. От, днями приїжджали і кажуть: "Ми такого ще не робимо".

До вас же потрапляли з такими пораненнями, з якими ніхто в нашій країні не стикався.

Ми й займалися військовими. А в країні ніхто не готувався до війни. Ніхто не займався такими ранами. Але довелося. Так само й довелося запрошувати спеціалістів з-за кордону.

Стосовно донорства. Як ви прокоментуєте черги людей, готових здати кров для бійців?

Це величезний сплеск патріотизму, який притаманний лише дніпропетровцям. Адже вони замовляли автобуси і о шостій ранку шикувалися в черги, щоб "віддати". Це нечуваний випадок, коли винаймають автобуси і за 200 кілометрів з районів, сім’ями приїжджають до Дніпропетровська, щоб здати кров пораненим. Звичайно, такий момент зворушує. Зібралося близько трьох тисяч людей. А ми розраховували на 500 наборів. Більш шокової ситуації я ще не бачив. Якраз приїхав з наради. Йду коридором, а мені говорять: "Куди ти пхаєшся, там черга!". Довелося просити, щоб спустили халат. Тільки так зміг потрапити до відділення.

Як в таких темпах встигнути правильно провести аналізи донорської крові?

Кров проходить певні перевірки і обробку. Зразу кров нікому не ллється. Усі необхідні аналізи проводить Станція переливання крові, яка розташована на нашій базі. Там кров перевіряють, обробляють, фільтрують, заготовляють, а потім віддають нам. Станція переливання крові повинна нам надати лише перевірену хорошу кров.

Чи у вашій лікарні відбувається реабілітація тих, хто одужує?

Деякі бійці, які поступають до нас у стресовому стані, бояться ходити по коридорах. Бояться відкритого простору, шарахаються, не знають як поводитися. Деякі перебувають у такому шоковому стані, що поступають у позі ембріона і бояться слово вимовити. У нас є психологи, які працюють з хлопцями. Але як такої, реабілітації у нас не відбувається.

Ваші записи у Facebook (Сергій Риженко на своїй сторінці описує різні ситуації, випадки і людські долі, які відбуваються на його очах, - авт.) викликають різні почуття — сльози, гордість. Можливо ви плануєте видати їх у друкованій збірці?

Ні, не планую. Це все просто випадки життя. От роблю обхід, питаю у хворого: "Чого ти взагалі від життя хотів?". На ньому живого місця немає, а він відповідає: "Я просто хотів жити нормально". От, така відповідь зачіпає.

Різні історії розповідають військові. Чи вони чомусь вас навчили?

Не те, щоб навчили… Коли вони між життям і смертю, всі говорять те, що думають. Їм немає коли фільтрувати. Коли людина у такому стані, вона стає щирою. Може сказати те, що думала все життя і нікому не говорила. А ми щось помітили — і записали.

Після лікування бійці відправляються на реабілітацію, часто за кордон. Чи ви слідкуєте за долями вилікуваних?

На жаль, ми не слідкуємо. У нас такий потік людей, що ми просто не встигаємо. Але багато хлопців приїжджають до нас просто подякувати.

Фото: Ольга Ольховик

Автор: Дар'я Бура
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук