Якщо горілка наливається в тару маленьку і велику, брама у двір прикрашена дивною конструкцією з хвої, а люди метушаться як навіжені – це до весілля.
Як правило, справжні весільні гуляння проводили у шалаші. Скромніші весілля по дідівськи святкували просто в хаті з танцювальною програмою на вулиці. А в містах гостей чекали в заквітчаному і пригламуреному до невпізнання актовому чи спортивному залі або їдальні великого підприємства.
Відбір дійових осіб на весілля – ще одна відповідальна справа. В час, коли слова тамада ще не знали, його місію виконував староста.
Йдучи на весілля, треба було подбати про свій зовнішній вигляд: причепуритися і вбрати найкращий одяг. Але це часом було проблемою навіть для винуватців торжества. Весільні ж гості на себе одягали все найкраще – єдине парадне. Піджаки із старшого брата чи позичені сукні і туфлі в подруг – усе заради краси.
Читайте також: Згадати Все. Похід у парк культури
Викуп або ж брама – це перша масова подія весільного дня. Сусіди на шляху до молодої виставляли блокпости. Пройти редути сусідів на шляху до молодої було непростою справою. Часто торги не обходилися і без горілки. Але навіть за чаркою розпізнавали обман.
Обов’язково мав бути атрибут псевдонареченої. Як правило, перебирали якусь старшу жіночку, яка мало нагадувала наречену. Звісно, ніхто їй не вірив. Усі просили показати справжню наречену,
– розповів радіоведучий Назар Бійчук.
З кожною наступною чаркою і купюрою серце продавців м'якло. З часом наречена потрапляла в обійми до свого обранця.
Точкою відліку нової сім'ї можна вважати штамп у паспорті. Хвилююча процедура під ліричну музику та поетичні рядки ведучої церемонії. Неодмінним атрибутом шлюбної церемонії в радянському РАЦСі було запалення сімейного вогню.
Про успішне отримання штампа у паспорті молодята повідомляли у символічний спосіб – запустивши білих голубів у небо відразу з порога Загсу. Останнім випробуванням перед легалізацією стосунків був шлюб у церкві. Та його проходили не всі.
Наступні після наречених за важливістю люди – фото- та відеооператори. В радянські часи та глибокі 90-і молодят, які не поїхали у фотоательє до знимки, просто не існувало. Цей ритуал не підлягав обговоренню.
Камера майже не вимикалася і під час застілля. І якщо тебе знімають – завмри!
Але після чергової чарки все змінювалось. І потрапити в об'єктив, наприклад, з якимось модним танцювальним па хотілося уже кожному. Самі оператори від впливу алкоголю теж захищеними не були. Але це лише підносило їх майстерність на кілька рівнів вище.