500 днів – 500 недоспаних ночей: якими були головні битви України та що нас чекає попереду

Вторгнення почалося рано вранці 24 лютого 2022 року з масованого ракетного обстрілу всієї України –  у перші години Росія запустила понад 150 крилатих ракет різних типів. Їхніми цілями були українські аеродроми, системи ППО, військові частини, а також цивільні будинки.

Варто прочитати Як ми встояли та пережили найважчий рік в історії сучасної України

500 днів війни – якими вони були: дивіться відео 24 Каналу

Спочатку здавалося, що обстріли цивільних об'єктів –  це якась помилка. Експерти припускали, що росіяни використовують старі мапи. Натомість у реальності на місці колишніх військових об'єктів стараннями хвацьких забудовників вже давно постали багатоповерхівки-чєловєйніки, але ні, подальші обстріли довели, що метою росіян був і, на жаль, залишається, саме терор цивільного населення.

Так було на третій день великої війни, коли російська ракета "Калібр" влучила у житловий будинок на проспекті Лобановського в Києві, так було і на 498-й день вторгнення, коли знову ж таки "Калібри" влучили по житловим будинкам у Львові та вбили 10 цивільних. 

Перші удари по Києву та нещодавні атаки по Львову / Фото ДСНС

 

Хронологія бліцкрінжу

Синхронно з ракетами, Росія почала наступ 200-тисячною армією на широкому фронті, що розтягнувся на понад 1 000 кілометрів.

• Ворог наступав одночасно з багатьох напрямів, росіяни здійснили потужні обстріли за допомогою артилерії та авіації, завдяки чому прорвалися з окупованого Криму на материкову Україну і рвонули в бік Нової Каховки, Енергодара (ЗАЕС було захоплено 4 березня) та Херсона.
• Вже за кілька годин ворог був під Харковом, захопив Чорнобильську АЕС, самовбивчо окопався в "Рудому лісі", а його механізовані колони рушили на Київ. На Донбасі, де оборону тримали найбоєздатніші українські частини, Росія також почала наступати ледь не на всіх ділянках, але відразу ж зазнала великих втрат. Не рахуючись з ними, армія Путіна "м'ясними атаками" рухалася вперед. 

Росіяни зробили ставку на швидкість, вони планували бліцкриг і вважали, що зможуть завершити всю війну (в Росії її досі називають "спеціальною воєнною операцією" за 2 тижні, при чому Київ мав впасти за 3 дні). 

Вишенькою на торті російського бліцкригу були елітні частини, які ворог масово десантував в околицях Києва у перші години вторгнення. Росіянам вдалося закріпитись на аеродромі під Гостомелем (менше 30 кілометрів від столиці України). Там елітний російський десант і загинув. Частину десантників було знищено разом з гелікоптерами та бойовими літаками ще у небі, решту –  розгромила славна українська артилерія та поспіхом зібрані ополченці разом з бійцями ЗСУ, спецназом СБУ, поліцейськими та вояками Нацгвардії.

Гостомель, 24 лютого 2022 року / Фото з соцмереж

У ці дні народилася легенда "байрактарів". Турецькі дрони на службі ЗСУ стали карою небесною для багатокілометрових колон окупантів. Завдяки ударам самих "байрактарів" і даним, які вони надавали артилеристам, Росія втратила вже у перші дні вторгнення сотні одиниць техніки та тисячі людей, своєї військової еліти, яку роками готувала до "можем повторить".

Росіяни вмирали та горіли повсюди –  на околицях Харкова, в лісах під Києвом, в промках Донбасу і степах українського півдня. Україна сповна використала тактику маневреної оборони, що виявилась надзвичайно ефективною, дозволила завдати ворогу максимального ураження та одночасно зберегти дорогоцінні життя захисників.

Тоді стало зрозуміло, що бліцкриг провалився й парадів ні в Києві, ні в Одесі, ні в Харкові не буде. Українці в ці дні об'єдналися та показали себе героями та патріотами, які готові віддати не лише останні гроші, але й власне життя за свободу рідної землі, але найперше – вбивати ворогів. Саме так, як обіцяли росіянам напередодні вторгнення міністр оборони Резніков і головнокомандувач ЗСУ Залужний.

Західні розвідки не залишали українському спротиву шансів і наполегливо пропонували президенту Зеленському та іншим представникам української влади евакуацію та надію на продовження бодай партизанської боротьби, натомість побачили їх у Києві, на робочому місці та без жодних думок про капітуляцію.

Так весь світ усвідомив мужність українців, їх стійкість і рішучість. Після цього ставлення до України змінилося. У союзників зник образ європейського Афганістану, вони побачили, що ніхто не боїться окупантів, не збирається тікати, а дає їм бій і тримає удар.

Бої в Маріуполі та на Півдні

Це був складний період. Висадка російського десанту на Півдні та прорив росіян з Чонгара через адмінкордон з Кримом поставили у складне становище угруповання ЗСУ, які фактично постали перед ризиком оточення і змушені були під обстрілами евакуюватись через Дніпро в районі Херсона, немов через горло пляшки.

Власне через евакуацію військ не було підірвано Антонівський міст, який росіяни захопили 26 лютого, рухаючись фактично на плечах української армії, що відступала. Тоді ж ворог почав оточення Херсона, а 1 березня встановив повний контроль над обласним центром. У той день у міському Бузковому парку росіяни здійснили воєнний злочин –  масовий розстріл полонених українських захисників. 

Хрест на пошкодженому стовбурі дерева в Бузковому парку в пам'ять про загиблих бійців Тероборони, яких розстріляли російські військові на початку березня / Фото Тараса Ібрагімова / Суспільне

Масштабувати успіх росіяни не змогли – ЗСУ відступили до Миколаєва та стали в оборону, прорвати яку ворог не зміг. Путінський вертолітний десант був розгромлений на підступах до Миколаєва бійцями ЗСУ та патрульними поліцейськими.

Так провалився план Росії миттєво захопити Південь та прорватися до Одеси. Не наважився ворог і на десант з Чорного моря, злякавшись рішучості одеситів та дослухавшись до пророчого "Русский военный корабль, иди…".

На іншому напрямку ворог мав більші успіхи –  в оточення потрапив Маріуполь. Півмільйонне місто захищало велике угруповання українських вояків. Захисники Маріуполя дали росіянам жорстокий бій і змусили їх сплатити страшну ціну. Оборона Маріуполя тривала 86 днів, 82 дні – у повному оточенні, вона стала прикладом справжнього героїзму.

Український військовий на території зруйнованого заводу "Азовсталь" у Маріуполі, 16 травня 2022 року / Фото: Ореста Дмитра Козацького з полку "Азов"

Останнім організованим вогнищем спротиву в Маріуполі була фортеця "Азовсталь" – захисники готові були стояти до останнього, щоб забрати якомога більше життів росіян, але підкорилися наказу верховного головнокомандувача президента Зеленського скласти зброю. Згодом Україна поверне героїв з полону (останній обмін відбувся на 498-й день вторгнення), на жаль, не всіх. Понад 50 українських захисників були по-звірячому вбиті росіянами в Оленівці, частина героїв Маріуполя досі залишаються в полоні.

Російський жест "доброї волі"

На Півночі росіяни просунилися впритул до Києва, захопили столичні передмістя, але водночас опинилися в пастці. Розтягнуті колони ворога на нечисленних дорогах стали мішенню для "байрактарів" та "арти", вперед окупанти рухатись не могли через підрив дамби в селі Демидів та повноводдя, спричинене розливом річки Ірпінь.

Таким чином, росіяни залишились без резервів і тилу. Не прийшло вороже підкріплення – елітні танкові частини росіян були розбиті на Сумщині в зустрічних боях в районі Тростянця. Не допомогла росіянам і відчутна перевага в авіації, вони не змогли знищити українську ППО та виявились не готовими до того, що ледь не під кожним кущем на їхні літаки чекали хлопці та дівчата з ПЗРК, відтак повторити успіх "килимових бомбардувань" Сирії чи Грузії росіяни не змогли.

Українські воїни збивали російські літаки / Фото Повітряних сил України

Виникла патова ситуація, але Росія ще мала чимало козирів на руках, а тому вирішила їх "отоварити" шляхом переговорів. Москва могла собі дозволити диктувати умови та планувала примусити Україну укласти щось типу "нового Мінська".

Проте, росіян підвела їхня пихатість та зверхність, переговори затягнулися, а в цей час північне угруповання окупантів опинилося під загрозою оточення і знищення. У київських лісах почалося справжнє сафарі на росіян, заради якого за зброю взялися на лише бійці ЗСУ та ТрО, поліцейські, співробітники СБУ та ДСНС, а й навіть пенсіонери та фермери.

Хто не міг тримати зброю в руках або банку консервації проти дронів, став волонтером. Вітчизняна війна стала справою кожного.

Щоб уникнути розгрому Росія оголосила про "жест доброї волі" та наказала решткам військ відступати з-під Києва. Наприкінці березня росіяни відступили, 1 квітня українські військові зайшли у залишену ворогом Бучу. Побачене шокувало весь світ. Виявилось, що росіяни влаштували в місті різанину цивільного населення.

Згодом з'ясувалося, що акт геноциду українців у Бучі, де було знищено понад 400 цивільних, не був випадковим. В інших звільнених містечках і селах України було те саме –  росіяни творили масові звірства та системно вчиняли воєнні злочини. Приховати таке у 21 столітті було просто неможливо і світ тоді побачив, чим є Росія. Після виявлення фактів геноциду про жодні переговори з окупантами не могло бути й мови.

Володимир Зеленський згодом зізнається, що побачене в Бучі стало для нього найбільшим шоком / Фото AFP / ОП

Новий наступ окупантів і снарядний голод ЗСУ

Після поразки під Києвом росіяни вирішили змінити стратегію. Вона полягала у відмові в наступі одночасно на всіх фронтах і концентрації на генеральній битві, в якій мала б бути знищена найбоєздатніша частина сил спротиву. Росія запланувала зустрічними ударами з півночі Донбасу та Запоріжжя оточити східне угруповання ЗСУ та знищити його. Запорукою успіху Кремль вважав кількісну перевагу в техніці та артилерії, на кожен український снаряд в перші місяці вторгнення окупанти відповідали 10 –  15 своїми.

ЗСУ почали відчувати снарядний голод і у травні –  червні опинилися в критичному становищі. Завдяки цьому, наступ Росії на Донбасі мав успіх, натомість на Запоріжжі в умовах відкритих степів значна перевага окупантів в усьому, крім бойового духу, вже не була критичним фактором. На північному Донбасі Росія наступала, використовуючи тактику "вогняних валів" і "м'ясних штурмів", просто рівняючи все з землею та засипаючи все тілами власних вояків. Українці запекло билися, але росіяни зносили "артою" цілі міста, позбавляючи захисників не лише "опорників", а й елементарного прикриття.

Згодом ЗСУ все ж вдалося уникнути снарядного голоду / Фото Defense Express

24 червня 2022 року українці залишили Сєвєродонецьк, 3 липня ЗСУ вийшли з Лисичанська та стали на новій лінії оборони з центром у Бахмуті. За наступні 11 місяців лінія фронту не просунеться далі кількох десятків кілометрів попри всі старання та незчисленні жертви росіян. Фронт стабілізується на лінії Соледар –  Бахмут – Курдюмівка, далі на Захід ворог не прорвався.

Нічого не вийшло у росіян і на Півдні. Після втрати флагмана чорноморського флоту Росії крейсера "Москва" (того самого, який "русский военный корабль") окупантам стало дуже не по собі в Чорному морі – вони перетворилися на тимчасово живу мішень. Втративши кілька кораблів і цілий арсенал техніки, Росія безславно втекла з острова Зміїний. Цікаво, що бездарну втечу зі стратегічно важливого острова росіяни знову назвали "жестом доброї волі".

Харківська наступальна сенсація та визволення Херсона

Головним результатом боїв початку літа 2022 року стало виснаження окупантів. Росія втратила багато техніки та більшу частину своєї армії, яку так довго готувала. Також Україною було виграно час. Його було використано з користю –  українській дипломатії вдалося переконати світ збільшити та урізноманітнити поставки воєнної допомоги. Завдяки наполегливості особисто президента Зеленського, злагодженій роботі Міністерства закордонних справ, а також масовим акціям українських громад та людей доброї волі по всьому світу було подолано табу на постачання Україні важкого озброєння.

ЗСУ отримали сучасну артилерію натівських калібрів та "довгу руку" –  системи HIMARS. Завдяки цьому сили оборони почали масово виносити тилові склади московитів та їхніх маріонеток з терористичних формувань "ДНР"/"ЛНР", знищуючи запаси палива, техніки й снарядів, а також – живу силу ворога. Це був початок перелому у війні.

HIMARS стали страшним сном для ворога: дивіться відео 

У наступні місяці Україна продемонструвала всьому світу, що здатна не лише тримати удар, а й проводити складні наступальні операції. Що важливо –  успішні, ефективні та ефектні. У серпні 2022 почалася битва за Бахмут, тоді ж ЗСУ та ТрО розпочали активні бойові дії на Півдні у коридорі між Миколаєвом і Херсоном. Росія змушена була реагувати на це та перекидати боєздатні частини на південний напрямок, тим самим оголюючи інші ділянки фронту. ЗСУ цим чудово скористалися –  на початку вересня українці розпочали наступальну операцію на Харківщині. Для росіян вона виявилась великою несподіванкою.

Внаслідок стрімких ударів мобільних груп і надійної роботи артилерії українці за лічені дні звільнили майже всю Харківську область разом зі стратегічно важливими містами Балаклія, Ізюм і Куп'янськ. Всюди ЗСУ взяли гарні трофеї –  московити покидали цілі роти танків та іншої техніки. Успішна харківська операція ліквідувала плацдарм росіян на північному Донбасі та зняла загрозу оточення Бахмута та Сіверська. Для ворога це стало шоком, а для всього світу доказом успішності українського спротиву.

Важливо Тікайте, поки можете: як ЗСУ вдарили по Антонівському мосту та шокували росіян

Після успіхів на північному сході України прийшла черга Півдня. Ще всередині липня 2022 року ЗСУ ударами HIMARS по Антонівському мосту в Херсоні та інших переправах через Дніпро паралізували логістику 30-тисячного угруповання російських терористів на Правобережжі.

Окупанти фактично опинилися в мишоловці та мусили або померти, або тікати. Новий командувач окупаційних сил генерал Суровікін (цікаво, де він зараз) обрав другий варіант, який назвав "непростим рішенням". Росіяни почали залишати правий берег Дніпра, а 11 листопада 2022 року Херсон було звільнено.

Подальшим успіхам ЗСУ завадила погода та "снарядний голод" –  літні запаси, надані союзниками по коаліції "Рамштайн", були вичерпані, а нові не прийшли вчасно. Постало питання посилення ЗСУ новими видами озброєння. Насамперед мовилось про системи ППО та ПРО.

Росія активує "генерала Мороза"

Після успішної харківської наступальної операції та ефектного вибуху, що вивів з ладу Керченьский міст, Росія вигадала нову злочинну тактику –  обстріли цивільної інфраструктури. Ворог навмисно виводив з ладу електростанції та підстанції, щоб залишити українців без світла і тепла. Щоб уберегтися від геноциду Україні були потрібні системи ППО.

Внаслідок пошкодження російськими ракетами критично важливих інфраструктурних об'єктів Києва, більшість районів столиці були знеструмлені, а люди у помешканнях залишилися без води, тепла та зв'язку / Фото Євгена Малолєтки / AP

Захід, побоюючись "ескалації", не поспішав, але мусив поступитися під тиском України та громадськості. Для цього став потрібним офіційний візит Зеленського до США, який до того не залишав межі України.

До теми Міф про "генерала Мороза": чому зима не стане союзником для Росії

Також Україна поставила питання про передачу союзниками танків, ракет дальньої дії та літаків. І якщо танкову коаліцію було створено в першій половині 2023 року, завдяки лідерству Польщі, Великої Британії та пробудженню від летаргічного сну Німеччини, "товсті" ракети надав Лондон (питання американських ATACMS досі не вирішене), то створення коаліції винищувачів відчутно підвисає –  угода про неї начебто є, але також є чимало бюрократичних перешкод і "незрозумілих" затримок.

Після катастрофічних осінніх поразок на фронті в Росії почало закінчуватись "гарматне м'ясо". Вихід було знайдено в так званій "частковій мобілізації" –  починаючи з вересня 2022 року "під штик" було поставлено кілька сотень тисяч росіян. Вони були не навчені та не особливо вмотивовані воювати (на відміну від їхніх рідних, які за смерть такого росіянина могли претендувати на солідні, за мірками Росії, гроші –  5 мільйонів рублів, плюс страхові виплати).

"Мобіки" активно гинули, але змогли вирішити проблему армії Росії в живій силі, завдяки чому ЗСУ не зуміли розвинути свій успіх на Півдні та на Сході (в районі Лимана та на Донбасі). А далі настала зима й активні бойові дії ЗСУ зупинились.

Москва в зимі побачила шанс, згадала про "генерала Мороза" та почала свій генеральний наступ. Зараз це виглядає смішно, але західні ЗМІ на повному серйозі писали про ударний кулак окупантів з 300 000 вояків, 1 800 танків, сотень літаків і гелікоптерів. І все це мало бути кинуто в бій.

Фортеця Бахмут

Основу зимового наступу Росії склали "мобіки", вояки "ЛНР"/"ДНР" та найманці з групи "Вагнер", яких Путін дозволив поповнювати коштом вербування російських зеків. Вся ця братія поставила на потік тактику "м'ясних штурмів" і активізувала бої в районі Бахмута. Тилову підтримку цьому воїнству надавали відновлені релікти сталінського часу – загороджувальні загони.  

До теми Фрайкори, дивізія СС і "м'ясні атаки": де в історії шукати реальний прототип ПВК "Вагнера"

16 січня 2023 року ворог взяв штурмом сусідній Соледар і впритул наблизився до Бахмута. Попри те, що це місто не мало особливого стратегічного значення, росіяни та особисто путінський повар/кондотьєр Євгеній Пригожин зробили ставку саме на захоплення Бахмута (факультативними цілями для росіян стали Мар'їнка й Авдіївка, але й там великих успіхів ворог не мав).

Криваві бої за містечко тривали понад 11 місяців і повністю сточили наступальний потенціал московитів –  там загинули десятки тисяч росіян, значна частина їх досі гниє десь в околицях міста. Там був похований амбітний "зимовий наступ", а також вся "весняна кампанія" армії РФ.

Лише на початку червня 2023 року Росія заявила, що захопила місто та назвала це великою перемогою руського воїнства. Це було неправдою –  ворогу так і не вдалося захопити останній опорник ЗСУ в районі "літачка", який прикриває стратегічно важливу дорогу з Бахмута на Часів Яр.

Також під контролем ЗСУ залишились домінуючі висоти навколо Бахмута, які дозволяють вести ефективний вогневий контроль над зруйнованим містом. Бої за Бахмут тривають і зараз, в той момент, коли ви читаєте цей матеріал. Сили оборони України активно просуваються на флангах по навколишніх селах і перетворюють містечко на пастку, яка має всі шанси стати братською могилою для окупантів.

Зруйнований Бахмут / Фото NYT

Український контрнаступ починається

Поки росіяни довбалися лобом об Бахмут і сточували там свої "зуби", Україна в тилу (на власній території та за кордоном) готувала сили наступу –  вишкіл пройшли два десятки нових з'єднань, вони отримали нову західну техніку та зброю. Також були оновлені частини та з'єднання, виведені з фронту. Всі разом вони готувалися до великого українського контрнаступу. Він почався у червні 2023 року з розвідки боєм.

Україна спочатку задіяла декілька нових бригад для прощупування слабких місць російської оборони одразу на широкій ділянці фронту –  на Луганщині, Донеччині та на Півдні (в напрямку на Бердянськ і Мелітополь), сили ССО активізували свої операції в дніпровських плавнях в районі Херсона.

Росіяни добре підготувалися –  вони створили потужну в три ешелони лінію оборони з насиченою мінами смугою забезпечення. Все це було надійно пристріляно "артою". На додачу 6 червня 2023 року Росія підірвала греблю Каховської ГЕС і влаштувала масштабну екологічну катастрофу.

Підступи росіян не зупинили українців. Безпрецедентний штурм смуги забезпечення триває, Росія змушена кидати в бій все нові й нові резерви, замінити які не може. Також росіяни панічно вивалюють на сили оборони усі наявні снаряди, кидають в бій все, що можуть, включно з танками часів ще не старого Брежнєва.

До зустрічі в Криму!

Цікаво, що в наступальних боях і штурмі добре укріплених російських опорників, Україна втрачає менше техніки та людей, ніж Росія, яка фактично стоїть в обороні.

Так, Україна за те, що має стратегічну ініціативу у цій війні, платить велику ціну і втрачає найкращих, але робить все, щоб уникнути втрат. Натомість ворог прагне завалити український контрнаступ "мясом". Це демонструє різницю у воєнному мистецтві двох сторін і є передвісником нових "непростих рішень" для окупантів.

Наразі вони кидають в бій останні ресурси, які перекидають навіть не з різних ліній оборони, а взагалі з інших ділянок фронту. При цьому, Україна досі не застосувала 80% своїх сил, але досягає успіху навіть в умовах відсутності домінації у повітрі (перевагу досі має Росія та активно її використовує).

Нині масштабна розвідка боєм триває, але мемна фраза про "84 кілометри до Мелітополя" вже не виглядає фантастикою, як і повторення рейду гайдамаків полковника Болбочана в Крим навесні 1918 року.

ЗСУ мають чітку стратегію, яка неодмінно конвертується в успіх. І зроблено це буде згідно саме українського плану. Звісно, успіхи прискорили б F-16 та ATACMS, вони б врятували багато життів українців, але їхня відсутність просування ЗСУ не зупинить і нічого не змінить для ворога. Ба більше, рано чи пізно, але Україна отримає й цю зброю, тоді удар по росіянам стане ще болючішим.

Як вирішувати "російське питання" далі

Власне, справи в них і так не дуже. Нарешті навесні 2023 року підняла голову російська опозиція і світ дізнався, що "хороший русский" –  не евфемізм, а цілком реальні бійці "Російського добровольчого корпусу" та легіону "Свобода Росії". Їхні сміливі рейди показали, що російський кордон дірявий, а російській владі нема жодного діла. Не менш дірявою виявилась і "знаменита" російська ППО. Атаки невідомих безпілотників на Кремль та стратегічні об'єкти в Росії стали регулярними та закономірними.

Зверніть увагу! Росія кинула проти України ледь не всю свою воєнну міць. Західні експерти підрахували, що ворог задіяв 94% своїх сил у війні проти нас, проте, сів у калюжу.

За 500 днів воєнних дій Росія втратила понад 230 000 вояків вбитими та сотні тисяч пораненими, більшу частину техніки. Аналітики Кільського університету в Німеччині підрахували, що Україна за кількістю танків (1 500 проти 1 400) вже випереджає Росію, хоча перед стартом вторгнення це співвідношення було 3 500 проти 987 на користь московитів.

Російські збройні сили перед вторгненням мали реноме "другої армії світу", нині ж путінське військо є другою армією в Україні, а після захоплення терористами Пригожина мільйонного Ростова-на-Дону та масового збиття гелікоптерів і воєнного літака Іл-22 стало взагалі другою армією в Росії.

Натомість міць ЗСУ та інших сил оборони України лише зростає, наше військо отримує нові види сучасної зброї, стає потужнішим і досвідченішим. Українська армія вже зараз відповідає всім стандартам НАТО і, мабуть, є найбільш боєздатним військом у Європі.

Цей шлях було пройдено за 500 днів, він не був простим і всі ми розуміємо і пам'ятаємо ціну, яку було сплачено за такі метаморфози. Також всі розуміють, що іншого виходу просто нема, коли ворог розв'язав проти тебе геноцидну війну і на кону стоїть фізичне виживання нації та майбутнє прийдешніх поколінь.

Нарешті сталося усвідомлення цивілізованим світом того факту, що Росія в її нинішньому вигляді – небезпечна для світу, а значить, не треба думати, як Путіну зберегти обличчя, треба думати, якою буде українська перемога.

Перемога буде за нами, скільки для цього буде потрібно ще днів – невідомо, війна – це не про круглі та символічні дати. Головне, що нація залишається єдиною, а бойовий дух і мотивація її героїчних захисників – найвищою! Слава Україні. Переможемо!