А в Апеляційному суді Києва обиратимуть запобіжний захід екс-міністру юстиції України Олені Лукаш: щодо Лукаш ГПУ здійснювала розслідування за підозрою в заволодінні коштами держбюджету в період, коли вона обіймала посаду міністра юстиції.

Читайте також: "Мені здавалось, що я з'їхала з глузду": військова відверто розповіла про роль жінки на війні

На цьому засіданні поб'ють Михайла Добкіна. Один із присутніх в залі обуриться позицією Добкіна під час Майдану і вимагатиме від політика "вибачитись перед людьми". Сварка поступово переросте в бійку, яка, на жаль, тривала тільки декілька секунд.

Насправді Добкін не користується любов'ю значної кількості громадян, і мене зокрема. Тоді взагалі здавалося, що нарешті скинувши Януковича ми позбавимося і його команди, ну, як би це сказати, міцних господарників. Типу Добкіна та всіх уламків "Партії регіонів", дії яких призвели до смертей на Майдані та війни.

Особливо впертих екс-регіоналів на кшталт Добкіна, Шуфрича та Царьова регулярно били. Останнього, здається, били навіть коли він втік з країни. Принаймні є усі ознаки того, що його там бив алкоголізм – показати його скайп з розбитою пикою.


Михайло Добкін

Якщо у двох словах – то Михайло Добкін відомий тим, що в січні 2014 прийшов на сесію Харківської облради в футболці з написом "Беркут" та організував збір коштів на лікування правоохоронців. Був організатором "З'їзду депутатів південно-східних регіонів України, АР Криму і Севастополя" 22 лютого 2014, на якому було заявлено, що південно-східні регіони беруть на себе відповідальність за забезпечення конституційного порядку на своїй території.

Читайте також: "Потім вони доберуться до нас звичайних, занадто балакучих громадян": як боролася Гандзюк

У 2017 році був позбавлений депутатської недоторканості, ГПУ вручила йому підозру у вчиненні правопорушень за статтею шахрайства і перевищення службових повноважень. Але, як і в випадку з Оленою Лукаш, справа досі нічим не закінчилася. У жовтні генпрокуратура передала в суд обвинувальний акт за підозрою Добкіна в розкраданні землі на 240 мільйонів гривень. 12 листопада 2018 року мало відбутись перше засідання по його справі, але його перенесли.

А 9 травня 2018 року Добкін відвідав Берлін, де вирішив одягнути заборонену в Україні георгіївську стрічку, а також розгорнув радянський прапор. Але, попри все, Добкін залишається народним депутатом і продовжує продукувати антиукраїнські настрої. Утім, скільки б не робив серйозне обличчя та гучних заяв – він на усе життя залишиться комічним персонажем відомого вам відео. Якщо чесно, то я не знаю, навіщо було після нього продовжувати свою політичну кар’єру.

Що ж стосується побиттів, то на рік раніше, у вересні 2014, в Одесі на сходах під будівлею облдержадміністрації побили іншого екс-регіонала Нестора Шуфрича. Коли Шуфрич і Скорик спробували зайти в будівлю ОДА, за ними увірвалися активісти, після чого зав'язалася суперечка, у якій Шуфрич, ну, як би це сказати, не зміг знайти достойних аргументів на підтримку своєї позиції і змушений був піти. А у жовтні 2014 року його охорона показувала "злагоджені" дії по захисту Шуфрича від яєць, що летіли у того.

Але час іде, люди заспокоюються, от і Шуфрича ніхто не бив уже понад 1500 днів.


Нестор Шуфрич

Якщо ж повернутися до Добкіна, при усій його комічності навесні 2014 уламки "Партії регіонів" не знайшли нікого кращого і достатньо сміливого, щоб представити їх на президентських виборах. Ця важка і стресова задача лягла на його плечі. Відтоді минуло уже чотири з половиною роки. І хоч екс-регіонали та інші проросійські сили ще далекі від своєї минулої потужності і згуртованості, але уже значно краще готові до виборів. Судіть самі.

Читайте також: "Уявіть, що навпроти вбивця": чому тепловізори так необхідні українським бійцям на Донбасі

Вони втратили свого одноосібного лідера, який мав колосальний вплив всередині партії і підтримку серед проросійського електорату. У них не було плану Б, чи запасного спікера. А Олександр Єфремов занадто загрався у "руську весну", і в результаті заслужено потрапив до слідчого ізолятора.
Партії були потрібні нова назва, нові гасла і нові обличчя. Крім того, з нею трапилось те, що може скоро статися з Росією. Партія розвалилась на кілька окремих і значно слабших проектів: від відверто проросійської "Партії миру" Новинського, до доволі провладних типу "Нашого краю". І цю проблему вони поступово вирішують.

Електоральні смаки наших громадян змінились. Люди очікувано розчарувались у чинній владі – як це у нас заведено щодо кожної наступної чинної влади. І вікно можливостей для проросійських сил відкрилось знову.

Визначити антиукраїнські сили доволі просто – більшість із них говорить з нами про компроміс, діалог, припинення війни і прямі переговори з так званими "представниками Донбасу".

Зрозумійте мене правильно: я теж за мир. Скажу вам більше – військові за мир. Нема у світі більших пацифістів, ніж солдати в окопі. Бо вони краще за будь-кого розуміють значення слова "війна". Проблема лише у тому, що "мир за будь-яку ціну" означає лише одне – війну в майбутньому.

Бо як казав іще понад 2000 років тому видатний воєнний теоретик Сунь Цзи, "війни не можна уникнути, її можна лише відтермінувати з вигодою для свого супротивника".

Але на даний момент мені приємно спостерігати битву проросійських павуків у банці української політики.

Дуже приємно дивитись, як Вадим Рабінович затягує на політичний Олімп Євгена Мураєва, а потім той розлучається з його племінницею і у доволі короткий час втрачає місце у його партії та на каналі NewsOne. Приємно дивитися, як той же Рабінович робив спочатку такі заяви, потім сякі, а потім ще й такі. Я розумію, що пам’ять його електорату не довша за три дні, але мені подобається дивитись, як антиукраїнські політики доводять свої позиції до абсурду.


Вадим Рабінович

Зараз у електоральному полі почнеться протистояння об’єднання "опоблоку" з "зажиттям" і Медведчуком, "Партією миру" Вадима Новинського, більш відомого за позивним "сука православная", провладними "Нашим краєм" і "відром", тобто "Відродженням". І я думаю, що частина "опоблоку", підконтрольна Ренату Ахметову, теж може стати окремою політсилою.

Приємно спостерігати, як Євген Мураєв веде свою погано приховано антиукраїнську агітацію українською мовою. Це надає їй шарму. Так вона виглядає навіть мило. Я дивлюся не це усе з радістю. Тому що мені приємно бачити, як слабшає колись монолітний і сильний ворог. Як вони чубляться через дрібниці. Палять мости, стають у пози там, де можна поступатись. Як їхні его, амбіції та фінансові апетити заважають об'єднуватись навколо спільних цілей. Це прекрасно.

І це дуже знайомий мені процес із передбачуваними наслідками, адже, давайте чесно, у їхньому таборі такого не було давно, на відміну від нашого.
Ми ж з вами знаємо, як це – програвати через те, що, як каже Денис Бігус, злочинність організована, а ми з вами – ні.


Євген Мураєв

Бо ж насправді усе, що треба Україні, щоб не зникнути з політичної карти світу – це тримати іще років десять прозахідний курс, вести тиху і ненасильницьку українізацію і розбудовувати армію.

Чомусь я впевнений, що за наступні 5-10 років впаде і втратить частину територій і суверенітету одна з двох країн: Росія або ми. І єдине, що мене непокоїть в усій цій ситуації – це те, що ми з вами дуже недооцінюємо іншого українського політика, здатного на хвилі невдоволення і популізму отримати владу і зробити те, що Вона гарно уміє – здати наші національні інтереси одним своїм підписом.


Вона