У Бахмуті в окупантів відбуваються специфічні речі

Чи стане Бахмут кінцем вагнерівців

Через це росіяни настільки концентруються на взятті Бахмуту, що розмивають свій наступальний потенціал, який хотіли зосередити для взяття інших населених пунктів – того ж Вугледара чи, наприклад, Авдіївки. Це ще більше віддаляє ворога від його політичної мети – вихід на адмінмежу Донецької області.

Цікаво Як Китай вміє хитро підлаштовуватися під аудиторію

Так, аргумент "відступити з міста, щоб зберегти резерви для контрнаступу" по-своєму виглядав раціональним. Але гору взяла інша реальність – захищати місто, щоб ворог не міг наступати на інших напрямках.

Наскільки насправді гігантськими для росіян є втрати у 50 тисяч "багнетів", можна показати не тільки на порівнянні, що такого угрупування вистачило б для повторного наступу на Київ. Можна й інше навести – станом на початок 2022 року сухопутні війська маленької та гордої Фінляндії налічували усього 4 тисячі кадрових військових та 9 тисяч резервістів. У той час як націлені на "Країну Суомі" 11-й армійський корпус берегових військ Балтійського флоту та 14-й корпус берегових військ Північного флоту Росії налічували загалом близько 20 тисяч "багнетів".

Обидва ці корпуси росіян зазнали розгрому в Україні. За березень 2023 року по всій лінії фронту було утилізовано понад 21 тисячу окупантів. На цьому тлі цілком можна розширяти НАТО завдяки Фінляндії поближче до Санкт-Петербурга, звідки половину пускових установок до С-300 відтягнули для обстрілів України.

Навряд чи варто очікувати, що Бахмут стане кінцем ПВК "Вагнера", бодай через заборону вербувати нові хвилі зеків. У рішенні щодо зеків насправді є інша складова, по-російськи "раціональна". Мовляв, такий "спецконтингент" краще зберегти для відновлення гулагу при підприємствах російського ВПК. Чим власне окупанти зараз і займаються – спочатку поставили зеків крутити танки на "Уралвагонзаводі", а тепер – крутити БМП-3 та протитанкові і зенітні ракети.

Підрив Татарського та інші "полум'яні привіти", які час від часу отримує сам Євгєній Пригожин не є цілеспрямованою політикою. Це скоріше виразник низьких понятійних категорій, на які опирається російська еліта.

А от справжньою ознакою ліквідації проєкту ПВК "Вагнера" стане хіба згортання операцій Кремля на Балканах та в Африці, що зараз само по собі є малоймовірним. Хоча б тому, що росіяни продовжують постачати нову та вживану авіатехніку та іншу зброю своїм сателітам в Африці, хоча здавалось би, що ось їм самим на фронті не вистачає.

Як російські проблеми допоможуть ЗСУ у контрнаступі

Схоже, що за час кампанії за Бахмут, яка ще далека до завершення, із системою управління окупаційними військами трапились специфічні речі. Вони неодмінно зіграють в плюс ЗСУ під час майбутнього контрнаступу. Погляньмо ось на що.

Читайте також Спецоперації – кремлівська панацея: чому у Росії не вміють по-іншому

До повномасштабного вторгнення в Україну в "елітних" частинах армії Росії дисципліна теж підтримувалась кримінальними методами, які міг заохочувати навіть офіцер на посаді командира полку чи бригади, а генералітет вище просто закривав очі та покривав. Іншими словами – один і той же суб'єкт і командував, і піддавав репресіям, аж до зазіхання на життя. Схоже, саме це і давало росіянам той агресивний імпульс, який рухав ними вперед до агресивних наступальних дій у перші тижні війни.

Тепер же офіцери в частинах просто командують, а розстрілюють загороджувальні загони взагалі від Росгвардії. У вагнерівців просто забивають один одного кувалдами.

Такого виявилось цілком достатньо, щоб і далі продовжувати "піхотні штурми" під Бахмутом чи іншими гарячими точками. Однак виявилось не достатньо, щоб формальну перевагу в живій силі перетворити на якісний показник, необхідний для успішного "наступу на декількох напрямках".

Інший аспект лежить у сфері саме оперативного мистецтва.

Повномасштабне вторгнення в Україну росіяни починали, опираючись саме на батальйонно-тактичні групи.

Недоліки побудови російських БТГр виявились занадто критичними, тому російські генерали прагнули оперувати крупнішими з'єднаннями.

Амбіції сягали рівня армійського корпусу, але той самий "грізний" 3-й АК "стерся" буквально за місяць боїв під час контрнаступів на Харківщині та Херсонщині. Під час звільнення Слобожанщини наступальні частини ЗСУ заодно стерли в порошок залишки 1-ї танкової армії, в якій були лише "елітні" дивізії з Підмосков'я. На такому тлі російським генералам не просто довелось забути про свої "оперативні" амбіції аж так, що доля того ж генерала Рустама Мурадова виявилась залежною від успішності однієї лише 155-ї бригади морської піхоти.

Важливо Що насправді стоїть на шляху України до перемоги

Битва за Бахмут увійде у світову історію війн

Мова тут і про те, що під час битви за Бахмут окупантам довелось піти навіть на "подрібнення" своїх оперативних одиниць. Замість БТГр вони перейшли на використання чогось на кшталт штурмових загонів за вагнерівським зразком.

По суті, та сама БТГр, але переполовинена" – до 200 "багнетів", до 10 танків, до 10 бронемашин, батарея в 6 стволів артилерії та 2 – 3 РСЗВ. Переваги такої побудови – дозволяє концентрувати ударну міць малих груп для взяття невеликих кварталів у міській забудові.

Але ж недоліків більше. Оскільки автономних підрозділів медичного та тилового забезпечення "штурмовий загін" не має, повноцінно наступати на пересіченій або навіть урбанізованій місцевості така формація не може. Позаяк артилерія вимушена бути прикутою до конкретного сектору, вести контрбатарейну боротьбу проти росіян артилеристам ЗСУ стало в чомусь простіше.

Битва за Бахмут стане унікальною сторінкою у воєнній історії світу, і ми всі цьому свідки.