Полковник запасу ЗСУ та військовий експерт Петро Черник зазначив, що, залежно від того, де саме ці війська перебувають, є імовірність, що окупанти вдадуться до акту божевілля та вдарять. Більше про ситуацію на фронті та що за ракета "Циркон", яку Росія могла вперше використати для ракетної атаки по Україні, – читайте в розмові на 24 Каналі.

До речі Росіяни розпочали масштабний наступ на новому напрямку: як за тиждень змінилася карта фронту

Росія 7 лютого вчергове здійснила масований терористичний обстріл території України. Імовірно, росіяни вдарили по Києву ракетою "Циркон". Водночас в Інституті вивчення війни ці дані не підтверджують. У Росії ракету позиціонують як новітнє озброєння. У чому особливість цієї ракети?

Це новітня ракета морського базування, тому дуже сумнівно, що саме нею завдали удару. Вона може бути застосована зі стратегічних ракетоносців підводного типу, тобто підводних човнів. А такого точно немає в акваторії Чорного моря, або ж вона полетіла із Середземного моря, але щодо цього є дуже великі сумніви.

Однак є нюанси: її могли адаптувати до берегового комплексу "Бастіон". Ракета П-800 "Онікс" застосовується саме з цієї пускової установки.

Я б не казав, що це якась "вундерваффе", щось неймовірне, надзвичайне, те, що допоможе росіянам у якийсь спосіб переламати хід війни. На цю хвилину проти України вже застосовано понад 8 тисяч ракет стратегічного значення. Це щось безпрецедентне щодо так званого ракетного шквалу. Більше було тільки в часи Другої світової війни у 1944 – 1945 роках, коли 27 тисячами ракет "Фау-1" і "Фау-2" нацисти засипали Велику Британію.

Однак те, що росіяни потенційно вдалися саме до такого кроку, – ознака того, що зі штатним ракетним озброєнням у них, на правду, проблеми.

Тобто не така це вже і потужна зброя і наша ППО здатна з нею справлятися?

Я в жодному разі не стверджую, що це не потужна зброя. Це доволі потужна, серйозна зброя. Але це не означає, що це та зброя, яка переламає хід війни для росіян. Ось так треба правильно ставити акцент.

Важливо дуже коректно висвітлювати дійсність, тому що знову скажемо, що це "комарині укуси" і розслабимося. У жодному разі ні. Це – серйозні ракети, але у великій кількості їх точно не буде. У цьому немає ні найменшого сумніву.

В Інституті вивчення війни проаналізували масовану атаку по території України. Українські сили зазначають, що не збили жодної крилатої ракети Х-22, балістичної ракети "Іскандер-М" і С-300. Це відбулося буцімто тому, що увагу української ППО відвернули крилатими ракетами та Шахедами, які нам вдалося збити. На вашу думку, чи змінилася тактика масованих обстрілів Росії?

У стратегічному сенсі не змінилася: нічого нового щодо ракет "Іскандер-М", нічого нового щодо С-300, нічого нового щодо Х-22 чи Х-32; остання – це модифікація Х-22 плюс тисячу кілометрів швидкості; якщо та – 4 тисячі, то ця – понад 5 тисяч.

Х-22 – це доволі велика ціль, що має довжину 11 метрів 40 сантиметрів. Вона підлягає збиванню, але для цього потрібна велика кількість якісних ЗРК, зокрема MIM-104 Patriot.

Patriot упорався з "Кинджалом", який декларується зі швидкістю близько 14,5 тисячі кілометрів, хоча думаю, що насправді так не має. "Кинджал" є продовженням у повітряній варіації насамперед того ж самого "Іскандера". Проте дійсно установок MIM-104 Patriot та SAMP/T потрібно багато. На мій погляд, SAMP/T ще краще, ніж Patriot.

Ця математика дуже складна, тому що коли йде масований удар, особливо хвильовий, комбінований – разом і Шахеди, і крилаті ракети. А крилаті ракети мають головну функцію обов'язково змінювати свою траєкторію. Щойно вони заходять у наш повітряний простір і по них обчислюється траєкторія руху, то невідомо, із якої точки Росії прилетить балістична ракета, яка рухається по навісній траєкторії та на високій швидкості.

"Іскандер" має швидкість 9 тисяч кілометрів за годину, С-300 – приблизно таку саму, тільки відстань інша. Її перебування в повітряному просторі менше ніж 2 хвилини, і якщо не знати, з якої точки відбувається запуск, то обчисляти це все дуже важко.

Іскандер-Е
"Іскандер-Е" / Getty Images

Однак якби ми мали велику кількість потрібних засобів, зокрема частина б працювала по крилатих ракетах (це зразу вкладається в алгоритми), а частина – по балістичних, то це було б набагато легше. На жаль, є те, що є. Хоча в частині множини номенклатури, яка є в Україні, ми безпрецедентна країна на планеті Земля.

Удар по столиці 7 лютого порівнюють із тим, що був у квітні 2022 року. Тоді до Києва приїздив генсек ООН Антоніу Гутерреш. Нині в Києві з візитом був високий представник ЄС Жозеп Боррель. На вашу думку, нинішній обстріл мав на меті досягти інформаційного ефекту в ЄС? Чи все ж Росія дійсно мала військові чи навіть стратегічні цілі?

Зокрема, росіяни показують, що вони грають без правил і ніхто з ними не може впоратися. У такий спосіб, у їхньому розумінні, вони начебто примушують ЄС до переговорів з Україною в частині замороження цього конфлікту. Саме так бачу сьогоднішній обстріл.

Під час минулих атак росіяни також намагалися зрозуміти, де розташовані наші військові об'єкти та в який спосіб по них можна поцілити. Які цілі вони мали під час цієї масованої атаки?

Я перебуваю в тому самому інформаційному просторі, що і вся країна. Я не деталізую цілі більше, ніж деталізує наш Генеральний штаб. Стежимо за тим, що говорять офіційні посадовці, та їм в обов'язковому порядку довіряємо.

З'явилася інформація про те, що ворог перекинув росгвардію до кордонів із Бєлгородською областю. Яка мета таких передислокацій і чим це може бути небезпечно для українських прикордонних регіонів?

Залежить від того, у якій точці вони перебувають. Якщо безпосередньо до Харківщини, то висока імовірність того, що вони вдадуться до акту божевілля та вдарять. Проте росгвардія – це не та ударна сила, яка насправді визначає поле бою.

Можливо, росіяни застосовуватимуть росгвардію за ротаційним принципом, щоб десь когось поміняти в зоні окупації. У стратегічному сенсі це не та новина, яка може щось фундаментально змінити.

От коли до нас дійде інформація, що умовно до кордону наблизиться новий 40-тисячний корпус із відповідною технікою та буде підтверджена саме така кількість особового складу, – це направду буде велика загроза.

Дмітрій Медведєв напередодні заявив, що Росія застосує ядерну зброю, якщо почнеться збройний конфлікт із НАТО. Як ви оцінюєте ядерний потенціал Росії нині та чи дійсно їй є чим іти на країни Альянсу?

У ядерній частині є. Росія – друга країна у світі, яка має великий ядерний потенціал. Там нічого не змінилося. За винятком, на мою думку, того, що стосується шахтного ракетного озброєння: це 74 пускові установки, насамперед Р-36М "Воєвода" і УР-100М, які мають головне застосування удару по США через Північний полюс, а ще – через космос.

Там усе дуже серйозно деградувало, тому що з 2014 року вони самі це обслуговують. Обслуговували ми, адже саме цю зброю, у першу чергу Р-36М "Воєвода", розробляли в Україні, на Південному машинобудівному заводі. Особливо в частині, що стосується двигунів.

А от підводний ядерний флот – насамперед два робочі класи ракетоносців "Кальмар" і "Дельфін" – перебувають у порівняно адекватному стані.

Р-29 "Сінєва" перебувають у робочому стані, там є ядерні боєголовки. Також ще є чотири класи інших підводних човнів, зокрема "Антей", "Борей", "Кондор". Вони можуть сумарно відстріляти до 200 ракет із роздільними боєголовками від 300 до 700 кілотонн. Також є робочі установки "Тополь-М" і РС-24 "Ярс". Це сухопутна компонента, яка тягне дуже важку ракету.

З відкритих джерел зрозуміло, що в активному стані в росіян є до 1500 ядерних боєголовок плюс, зокрема, тактична зброя. Ідеться про Х-47М2 "Кинджал", що може мати ядерну боєголовку, і "Іскандер" – як балістичний, так і крилатий – може мати ядерну боєголовку. Ракета Х-102, яка є клоном Х-101, теж може мати ядерну боєголовку до однієї мегатонни. У цій частині все в абсолютно адекватному, робочому стані.

Не забуваємо також про понад 6500 тактичних ядерних боєприпасів, снарядів до артилерії. Але є нюанс: якщо Медведєв починає говорити, що Росія ось-ось завдасть ядерного удару, то це означає, що по лінії боєзіткнення в них усе не найкраще. Це дуже правильний індикатор.

Дмитро Медведєв
Медведєв вдався до нових погроз ядеркою / Getty Images

Є думка, що Кремль використовує, зокрема, риторику залякування країн НАТО, щоб Україні постачали менше зброї. Нібито прийде час, і європейцям ця зброя може знадобитися. Чи справляє враження така стратегія на наших партнерів?

Взагалі, ядерний блеф – це серйозна тема. Ніхто не знає, де точка неповернення. Коли вибухнула перша ядерна бомба 16 липня 1945 року, розумні люди придумали інтелектуальну концепцію – Годинник Судного дня. 24:00 – це ядерний апокаліпсис, коли гине вся планета Земля через застосування ядерної зброї.

У 1962 році цей годинник стояв за дві хвилини до катастрофи під час так званої Карибської кризи. Тепер він стоїть за півтори хвилини – перевели його на 30 секунд уперед. Чи багато 30 секунд? Дуже багато.

Що відомо про Годинник Судного дня

З 1947 року журнал Bulletin of the Atomic Scientists керує проєктом "Годинник Судного дня". Цей символічний годинник відображає час, який відділяє людство від можливої глобальної катастрофи, – час до опівночі.

Рішення щодо переміщення стрілок ухвалюється радою директорів журналу та експертами, зокрема лауреатами Нобелівської премії. Розташований годинник у Чикаго.

Востаннє стрілки годинника переставляли в січні 2023 року через війну Росії з Україною та зміни клімату. Нині до кінця світу на символічному годиннику лишається 90 секунд.

До речі, ті, хто це модерує, мовчали пів року, як почалася ця війна. Тільки за шість місяців озвучили свою позицію. Це при тому, що тоді (під час Карибської кризи – 24 Канал) Микиті Хрущову нічого не загрожувало, а Владіміру Путіну сьогодні загрожує – він міжнародний злочинець та має офіційне повідомлення про підозру від Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Якщо він програє цю війну, його вб'ють свої. Росія може стати на шлях свого розпаду. Тому, де точка неповернення, я не знаю, не можу це ні обчислити, ні зрозуміти. Ставки дуже високі.

Чи можливий ядерний удар? Люди, які рахували ці 30 секунд, вони не дурні – серед них 16 нобелівських лауреатів. Десь їм і пояснюють, що таке зволікання зі зброєю Україні, бо не знають, де точка неповернення.

У Росії залишилися партнери – Північна Корея та Іран, які постачають їй ракети. Наскільки російські ресурси здатні поповнитися, зокрема партнерськими ракетами? Чи ці ракети якісні та здатні високоточно вражати цілі?

Забуваємо слово "високоточно". У Росії немає ніякої високоточної зброї. Якби вони вміли бити високоточно, то не було б того всього, що стосується ураження житлової інфраструктури в Україні. До речі, досить часто вони свідомо б'ють саме по житловій інфраструктурі.

Чи має Північна Корея певний запас міцності? Звісно, певний запас має, але не настільки великий, щоб він дійсно вплинув на перелом цієї війни.

Очільник КНДР Кім Чен Ин
Очільник КНДР Кім Чен Ин / Getty Images

Росіянам потрібні тисячі ракет, щоб продовжувати такий терор, який вони вчиняють. За майже два роки застосовано понад 8 тисяч ракет, і що з того? Ця зима проходить набагато краще, ніж торішня. Ми майже не маємо блекаутів. Так, є певні проблеми, особливо по столиці, але в частині масштабованості вони не співмірні між собою.

У частині класичних артилерійських боєприпасів є підтверджені випадки розривання північнокорейських снарядів у стволах російської артилерії. Там дуже сумнівна якість.

Є два дуже цікаві моменти: якщо противник це робить, це означає, що в нього почалися серйозні проблеми з власним виробництвом. З іншого боку, це означає, що росіяни не збираються здаватися. Ось така поки що не розв'язана дихотомія.

Олаф Шольц заявив, що невдовзі в Україні може розпочатися снарядний голод. Мовиться про нестачу зброї та боєприпасів. Яка нині ситуація з озброєнням в українській армії?

У частині, що стосується снарядного голоду, ми ніколи повноцінно не були забезпечені – від початку цієї війни. Ніхто не чекав, що росіяни повернуть всю логіку ведення бойових дій у Другу світову війну, коли виставлялися великі вогневі вали. Але тут також не все так дуже однозначно.

Якщо влітку 2022 року вони виставляли вогневі вали від 45 до 80 тисяч на добу, у часи Другої світової війни – це безпрецедентне явище. Американці артилерію застосовували найбільш масовано в 1965 році під час битви в долині річки Я-Дранґ. Тоді за 53 години вони використали 16 тисяч снарядів 105-го міліметра.

Тепер у росіян показники знизилися з 45 тисяч ледь до 15. Так, звичайно, ми ще жодного разу не вийшли більше ніж на 10 тисяч пострілів за добу. Це для нас – непідйомна планка. Були моменти, коли постачання було кращим, тоді досягали від 5 до 7 тисяч. Нині знову ж все впало в межах до 2 тисяч.

Але виграємо якістю. Цілі попадання такими контрбатарейними системами, як AN/TPQ-36, 48, 50, набагато краще, ніж у росіян. Німецька машина Cobra на відстані до 40 кілометрів може обчислити в реаліях живого часу й одразу видати цілі попадання аж до 40 гармат. Нічого подібного в противника немає і не буде.

Тут філософія нашого протистояння. А такі снаряди, як М982 Excalibur, – для росіян неосяжна мрія. Правда, війна і досі на 95% залишається війною артилерії й питання снарядів стоїть, але не зовсім коректно казати, що аж так гостро, що все, кінець, ми не маємо, чим стріляти. Так, є тотальна економія насамперед у зв'язку з тим, що в США кипить криза в частині виділення нам коштів на збройову частину.

Прем'єр Польщі Дональд Туск розкритикував питання Сенату США про блокування допомоги для України. Ми всі нині чекаємо на цей пакет підтримки. Якщо таки не виділять кошти в Конгресі, на вашу думку, як це вплине на нашу обороноздатність?

Поки що якихось глобальних провалів не буде. Щонайменше 300 мільйонів доларів виділено в головному воєнному бюджеті США, за який проголосували минулого року. Якщо уважно стежити за воєнними пакетами 2023 року, то середній становить десь якраз у межах 150 – 200 мільйонів. Отже, маємо 150. Це вже доволі непогано. Ще можуть бути якісь асигнування, і вони обов'язково будуть.

Плюс американці почали дуже серйозну роботу з іншими країнами світу. Наприклад, із такою маленькою країною Еквадор. Там є деяка радянська техніка, навіть наші БТРи там виявилися на озброєнні. Або в Греції, яка має С-300, Тор-М2, ЗУ-23-2 і тому подібне. Хороші новини надійшли від Японії, яка за ліцензією виробляє ракети до систем Patriot.

Важливо Японія продовжить надавати допомогу для України

Вона ухвалила цілу низку законодавчих актів, щоб дозволити реекспорт спочатку до США, а від США потім до нас. І ці пошуки надлишків зброї триватимуть. Звичайно, ще один мільярд – це краще, ніж ці точкові вливання, але на цю хвилину поки що глобальної загрози немає.

І розуміємо, що головна відповідь – у нарощуванні власних виробничих зусиль. І в цьому напрямку робиться все на максимумі.

Ви говорили про те, що війну з Росією США могли б закінчити за кілька місяців, надавши нашій країні все потрібне озброєння. Що може стати переломним моментом, аби постачання відбулися, і чому нині ми не маємо такої підтримки?

Є три жахи американської геополітики. Це все взаємопов'язано з постачанням зброї. Перше – бояться ядерного удару. Я не знаю, як їх переконати в тому, що не треба боятися.

Друге – бояться розповзання ядерної зброї, якщо Росія впаде. Припустимо, ракети США не полетіли, але Євгеній Пригожин заходив на ядерний склад "Вороніж-45", і йому ніхто не чинив опір. Скільки у світі знайдеться організацій, які в час колапсу Росії вирішать поборотися за ті снаряди, і ніхто не чинитиме опір? ХАМАС, "Хезболла", ті самі перси тощо.

І найголовніша глобальна геополітична проблема сучасності, це і є третє, – як поділити великий ресурсний Сибір.

Тому і не поспішають (із постачанням – 24 Канал). Вони собі можуть дозволити це за океаном. Вони доволі добре захищені. Допоки це все не розв'яжеться в розумінні, що далі, – доти буде так, як є.

Чи є зброя, яка змінить хід війни? Є – велика кількість авіацій. Десь 180 машин F-16. А ще краще хоча б один авіаційний полк F-15. Це ще краща машина, ніж F-16. Їх треба близько 40 і великі ракети бомбового навантаження до них. Це неймовірно багато.

У них є бомби GBU-10, 12, 24, 31, 38. Касетні бомби CBU-87, 97, 100. Усе є. Не кажучи про далекобійні ракети AGM-158, дальність завдання ударів яких в окремих комплектаціях до 900 кілометрів. Розв'язуємо проблему Кримського мосту і взагалі самого Криму. Їх на складах понад 5 тисяч.

ATACMS виготовлено понад 4 тисячі – лежать на складах. У нас достатньо пускових установок, щоб їх застосовувати ефективно. Однак на ці три моменти їхніх страхів я відповіді не дам.

Тобто можемо говорити про те, що якщо навесні ми отримаємо-таки F-16 в певній кількості, то ситуація на фронті зміниться?

Якщо буде велика кількість, бо 60 машин фронт не ламають. Якщо до тих 60 додадуть ще 100, то ситуація точно може змінитися. Але сама по собі машина нічого не вирішує.

F-16
Винищувачі F-16 у небі / Getty Images

Конкретний приклад – операція "Буря в пустелі", 1991 рік. 37 днів триває операція. Завершальна фаза війни у Перській затоці, серпень 1990-го – лютий 1991 років. На озброєні в союзників 1700 літаків, навіть трошки більше, – я наголошую на цифрі. І де наших 60? От вони здійснили понад 100 тисяч вильотів за 37 днів, відстріляли по військах Саддама Хусейна понад 600 ракет ATACMS.

Мені важко уявити, що ми 10 ракет за добу застосували. Десять, не кажучи про 100 ракет за добу, як у них були такі випадки. Тут лежить воєнна відповідь. Але, на жаль, немає політичної.

З Авдіївки приходять невтішні новини. Як ви оцінюєте нині ситуацію на цьому напрямку?

Загрозлива, небезпечна, логічна і зрозуміла. Чому зрозуміла? Путін віддав наказ брати Авдіївку за будь-яку ціну. Був такий наказ брати Бахмут за будь-яку ціну. І за будь-яку ціну вони його взяли: 22 тисячі тільки ПВК "Вагнера" за 10 місяців поклали вбитими. Це лише одна структура, не кажучи про регулярні війська, – вони втратили не менше. Якщо це все помножити на поранених, то виходить від 100 до 150 тисяч.

Декілька тижнів тому співвідношення втрат по особовому складу – 1 до 15. Це щось немислиме. Навіть у Другу світову нічого подібного не було.

Тут є дуже важливий момент. Якщо навіть доведеться відходити з Авдіївки – катастрофи не буде. Ми дуже боялися, що як відійдемо з Бахмута, то все впаде. Ні, тримаємо околиці дотепер, противник у жодний спосіб просунутися не може. На тому стоїмо вже добрий рік.

Ситуація навколо Авдіївки
Ситуація навколо Авдіївки / Скриншот карти DeepState

Якщо доведеться відходити з Авдіївки – так, там дуже хороший укріпрайон, але, якщо все ж таки буде прийняте зважене рішення, – це далеко не катастрофа. Битви можуть бути програні. Украй важливо виграти війну. І історія рясніє безліччю таких випадків.

Мій улюблений приклад – Столітня війна, 1356 рік, битва при Пуатьє. Англійці здобули блискучу перемогу, навіть короля та його сина взяли в полон. Загинула величезна кількість тодішнього цвіту французької нації. Однак у підсумку – війну програла Англія.

Дедалі частіше чуємо про "бавовну" в Росії. Напередодні прилетіло на воєнний полігон в Іжевську. Чи дійсно Україна взяла напрямок на таку партизанську війну в Росії, про яку нині часто пишуть іноземні ЗМІ?

Якщо не маємо серйозної зброї, яка ламає хід війни тут, то там відповідь.

В обов'язковому порядку треба винищити все, що стосується нафти та газу. Бо доки є вільно конвертована валюта – доти є Росія. Є вільно конвертована валюта – є гроші на все: безпілотники, мікроелектроніку для ракет, на підтримку соціальних штанів і тому подібне. Немає вільно конвертованої валюти (а головний її потік – це нафта та газ) – немає Росії.

Радянський Союз розвалився тому, що закінчилися нафтові долари. У 1985 році ціна на нафту була опущена нижче 20 доларів за барель. Гроші закінчилися. Монстр рухнув набагато швидше, ніж самі американці того очікували, бо вони були авторами цієї концепції зниження ціни.

І, звичайно, треба нищити залізницю якнайміцніше, якнайсильніше. Особливо електропотяги, бо будувати з нуля такі як треба для них колосальна проблема.

Не пропустіть "Такі заводи – цілком законні цілі": СБУ вдарила по двох НПЗ у Росії

У росіян все тримається на старих, радянських запасах і частково закуплених на Заході в той час, коли був момент нафтового буму, особливо на початку нульових. Але є момент – це все треба масштабувати ударами. Має горіти так, як свого часу горіла нацистська Німеччина, коли союзники ухвалили рішення рівняти їх усіх із землею.

А контрнаступ, зокрема той, про який нещодавно говорив Кирило Буданов, чи може він дійсно відбутися навесні цього року і які для цього мають бути передумови?

Зброя, зброя і ще раз зброя. Ми про цю зброю перелому поговорили.

Але контрнаступ може відбутися вже навесні?

Ще раз: тільки зброя потрібна, якнайбільше. І сухий ґрунт. Весна – це пізній травень, не швидше.

А от те, про що говорять іноземні ЗМІ, що мають бути якісь інноваційні рішення від військового командування України?

Що таке інноваційне рішення? Більше і масованіше застосування безпілотників – це єдине, що дійсно інноваційне. І покращення організації.

Натепер створене окреме командування безпілотників – це правильний і дуже хороший крок. Бо особливі частини чогось надважливого чи наднового побачити не можна.