Архів
Курси валют
Погода
22°C
22°C 16°C
  • вівторок
    25°C 18°C
  • середа
    27°C 20°C
  • четвер
    26°C 20°C
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Була шокована, коли українці виступали у Росії і говорили, що Майдану допомогти не можуть

6220 Читать новость на русском
Богдана Мацьоцька на трасі
Богдана Мацьоцька на трасі

"В ту ніч, коли палали профспілки, коли вогонь розсік Майдан, немов кордон…" Ту ніч з 18-го на 19 лютого 2014 року, драматургію якої з вражаючою влучністю передав поет Сергій Скальд, забути неможливо...

То був час, коли бандити при владі остаточно втратили почуття міри і розпочали з рідним народом відкриту війну. Десятки закатованих впродовж дня, штурм "бетеерами" ввечері, палаючі профспілки вночі і розстріл на Інститутській вранці...

А в Сочі тими днями тривала зимова Олімпіада-2014. Путін, мов Гітлер у 1936-му, грав м’язами, демонстрував "тріумф волі" русского духа. Українські спортсмени там теж виступали. І здобували медалі. Ось лишень країні в цей час було не до спортивних звершень. У Сочі змагалося 45 наших атлетів. На Вчинок спромігся лише один з них. 24-річна гірськолижниця Богдана Мацьоцька з Косова на Івано-Франківщині разом зі своїм татом і тренером Олегом Мацьоцьким знялися з Олімпіади на знак солідарності з борцями за волю України.

Він щонайменше повинен сидіти у в'язниці. І дуже довго. За всі життя, які він забрав, за невинних людей, які просто прийшли спочатку мирно відстояти свою думку, – сказала Богдана про тодішнього президента Януковича.

Публічно Мацьоцьку з нашої команди тоді не підтримав більше ніхто. Це не дивувало, бо досі виступити проти тих, хто керує державою й відповідно виділяє кошти, не наважувався жоден український атлет. Богдана продемонструвала, що в українського спорту теж є совість. Нехай на загальному тлі – лише паростки. Так чи інакше, то був чи не перший випадок, коли нашими спортсменами захотілося пишатися. Не лише за "голи, очки, секунди", а й за громадянську позицію.

Читайте також: Богдан Бондаренко – український спортсмен, відомий усьому світові

Чотири роки минули швидко. Через півтора місяці в корейському Пхенчхані стартує наступна біла Олімпіада. Богдана Мацьоцька на ній не виступатиме. Вона завершила кар’єру і нині робить перші спроби підготувати нових олімпійців самотужки. В цьому інтерв’ю сайту "24" Богдана розповіла, наскільки дорого займатися гірськими лижами, про "навалених як шуфля" олімпійських чемпіонів, про те, чому дивується відсутності жертв на "Буковелі", висловила професійну думку стосовно трагедії, яка трапилася з автогонщиком Міхаелем Шумахером... Але все ж розпочали ми зі спогадів про Сочі.

Тієї страшної ночі, коли розпочалися масові розстріли, ніхто не спав, – бере слово Богдана Мацьоцька. – Купа моїх знайомих у той час знаходилося на Майдані. Не уявляєте, що ми тоді пережили. Вся ніч на нервах. Здавалося, ліпше бути там, у гущі подій, ніж розуміти, що діється щось страшне і не розуміти, що саме. На ранок кадри з розстрілами в центрі Києва облетіли весь світ. Ми знали, що жертв багато, але не розуміли, скільки саме, чи наші знайомі живі. Логічно, що перед виходом на старт ми хотіли вдягнути траурні стрічки. Нехай і кажуть, що "спорт поза політикою", але не висловити співчуття було б гріхом. Втім, проявляти скорботу нам заборонили. Сказали, що ми підставляємо всю команду, що через нас дискваліфікують всю збірну.

"Народ, уся команда зараз має хвилюватися. Як так можна?" – кажу. "Ні. ви не розумієте". Тоді й вирішили, що раз ми підставляємо всю команду, то відмовляємося від участі індивідуально.

У Сочі ви ділили кімнату з Анноюмарі Чундак. Мама сноубордистки розповідала мені, що її донька хотіла зніматися разом з вами.

Тоді було чимало емоцій. Пізніше багато наших спортсменів говорили, що вони не для того чотири роки працювали, щоб знехтувати нагодою виступити на Олімпіаді. "Там ми нічим не допоможемо", – таким був лейтмотив тих розмов. Я була шокована, казала, що наша підтримка – то теж допомога. Крапелька до крапельки, ми мали бути одним цілим. На мій погляд, не можна сподіватися на те, що зробить хтось. Усе починається з нас, кожного окремо взятого.

Богдана Мацьоцька мчить до фінішу
Богдана Мацьоцька мчить до фінішу

Були такі, хто намагався на вас у Сочі натиснути?

Ні. Стався поштовх, реакція, якої ми не очікували. Пост у "Фейсбуці" ми написали для шанувальників, людей, які за нас вболівали. Але після того стався шалений бум. З проханням про інтерв’ю до нас зверталися десятки телеканалів з різних країн. Думаю, навіть якщо у когось була думка вчинити тиск, то через суспільний резонанс від неї відмовилися. Єдине – з нами зустрічався президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка, а також представник Міжнародного олімпійського комітету. Обоє сильно просили, щоб ми цього не робили. Натякали на те, що це погано, що можуть бути наслідки. Конкретики не було, але намагання переконати робилися. Години три. Втім, ми стояли на своєму.

Хтось із організаторів, представники Росії з вами розмовляли?

Російські організатори не з’являлися. Спроби взяти у нас інтерв’ю робили окремі їхні журналісти. Але ми відмовлялися. Виняток зробили лише для "Дождя" і "Раша Тудей". Тоді вони ще не були такими одіозними, як зараз. Вони обіцяли дати нашу пряму мову. Слова журналісти дотримали. Дивилися потім сюжет. Там лунали лише наші слова.

Що вам говорили після повернення додому?

Відчувалося, що всі підтримують, але декому на той період часу проявляти свою позицію заважала займана посада. То якщо мова про чиновників. Звичайні люди були на нашому боці повністю. Трапилося лише кілька негативних відгуків. Та й то люди не так зрозуміли, думали, що це могла бути відмазка, що я погано виступала до того і вирішила таким чином знайти виправдання чи пропіаритися. Хоча планів піти в політику я не мала й не маю.

Зовні сочинська Олімпіада виглядала пропагандистським проектом. З середини то якось проявлялося?

Найперше то була велика показуха, мовляв, у Сочі дуже круто. Насправді ж "косяків" не бракувало. Виглядало, що олімпійське селище до кінця не готове. Декуди валялася арматура, дошки, дерева. Думаю, чимало дрібниць дороблялися в останній момент. Загальна сума витрат на підготовку до Олімпіади начебто склала 41 мільярд доларів, але виглядало все значно скромніше. Спроби пошикувати проявлялися в іншому. Приміром, кожному учасникові організатори дарували найновіший телефон Samsung Galaxy Notе 3, котрий тоді коштував $1000.

Спортсмени з США і Канади виставляли чимало кумедних фото з олімпійського селища.

З двома унітазами (сміється). У нас такого не було. Та й загалом усі недоліки закривала олімпійська атмосфера. В цілому до організаторів у мене претензій немає. Я встигла стартувати у двох дисциплінах – посіла високе як для себе 27-ме місце в супергіганті і загалом непогано пройшла гігантський слалом. Попереду був мій найсильніший вид – спеціальний слалом. На нього покладала чималі надії, але 19 лютого трапилися події, які усі спортивні амбіції затьмарюють.

То поки в Києві все було більш-менш спокійно, насолоджувалася атмосферою. Тренувалася поряд і трохи поспілкувалася з видатною словенкою Тіною Мазе, в олімпійському селищі зустріла німця Фелікса Нойройтера. Ми всі були немов однією сім’єю. Так, з чогось могли посміятися, але кожен жив змаганнями й атмосферою свята. Принаймні, я на усі "косяки" уваги не звертала. І взагалі мені у Сочі подобалося. Що нам потрібно? Тепла, гарна кімната, ліжко, щоб годували і добре підготували трасу. На розваги часу не було. В олімпійських селищах зазвичай обладнують ігрові кімнати, проводять розважальні заходи, концерти. Але в мне на це часу не було. Та й, думаю, не лише в мене. Розслабитися можна лише тоді, коли відстартував.

У Ванкувері-2010, на першій для вас Олімпіаді, ставлення було іншим?

Там я була скутішою. То був мій дебют на таких змаганнях. Усвідомлювала, куди потрапила і від того страшенно хвилювалася. В Сочі я стала на чотири роки старшою, досвідченішою, тому сприймала усе, що відбувається довкола, зваженіше, відповідно могла ліпше сконцентруватися на своєму виступі. У Канаді гарна природа, але нею милувалася раніше. Впродовж усього тижня мого перебування на Іграх-2010 у Вістлері, де змагалися гірськолижники, все було вкрите туманом і лили дощі. Здається, застала лише два сонячних дні.

Знаєте, який мій найяскравіший висновок про Ванкувер-2010? Що всі спортсмени – це люди (сміється). Після завершення змагань була вечірка, велика дискотека. Заходиш туди і з першого погляду й не скажеш, що потрапив на танці за участю олімпійських чемпіонів.

Люди п’ють, веселяться, тішаться, танцюють. Дивишся: о, пішов олімпійський чемпіон. П’яний, навалений як шуфля.

"А, ну ясно, – думаю. – Головне, щоб як на сільській дискотеці, все це не закінчилося бійкою". Але все побачене для мене тоді було шоком. Досі я не відвідувала "афтепаті". Як правило, до вечірок ми не залишалися, переїжджали на наступне місце змагань. У Ванкувері ж побачила, що Тед Ліґеті чи Ліндсі Вонн такі ж люди, як і ми з вами, так само вміють відпочивати і вести себе як звичайна людина, без натяку на пафос.

Так обійшлося тоді без буйок?

Начебто так (сміється).

Богдано, на особистій сторінці у Facebook ви розмістили відео з гірськолижного курорту "Буковель". Відпочиваєте там чи працюєте?

Яке там відпочиваю! Щойно (розмовляли ми приблизно о сьомій вечора – Прим. авт.) прилізла з роботи. Зараз працюю тренером дитячо-юнацької спортивної школи з гірських лиж. Після Олімпіади в Сочі виступала й у наступному сезоні, виступила на чемпіонаті світу. До Ігор-2018 у Пхенчхані залишалося три роки. Час тривалий, працювати треба багато, але мотивації вже бракувало. Так, на третю в житті Олімпіаду поїхати хотілося, однак на цьому шляху треба витратити чимало коштів. Ситуація в нашій державі складна, грошей бракує, а самотужки потягнути такі витрати неможливо. Зрозуміла, що треба реалізовувати себе в іншому напрямку. Наступний зимовий сезон відпрацювала інструктором. Після того вирішили з чоловіком, що хочемо поповнення. Тепер виховуємо красуню-доцю, якій рочок.

Після народження дитини попервах збиралася повертатися у спорт. Але збагнувши, що нічого за час моєї відсутності не змінилося, вирішила спробувати себе тренером.

Читайте також: Українська зірка стрибків у висоту боїться... висоти!

Судячи з фінансових звітів, державну підтримку серед зимових видів спорту має лише біатлон. Виходить, представники інших видів змушені виживати самотужки?

Навіть сказала би, що біатлон теж підтримує не стільки держава, як спонсори. Держава біатлоністам просто не заважає. Взагалі, виглядає, що в Україні крім футболу, боксу й іноді біатлону інших видів спорту просто не існує. Знаю чимало гірськолижників і сноубордистів, здатних показувати дуже високі результати. Але стрибнути вище певного рівня вони не спроможні через відсутність фінансування. Наші види спорту надто дорогі. А найбільша проблема в тому, що восени, навесні та влітку ми змушені тренуватися за кордоном, на льодовиках в Австрії, Швейцарії. Представники ж найрозвиненіших у гірських лижах країн, скажімо, США чи Норвегії, влітку тренуються в Новій Зеландії, Чилі чи Аргентині. Для нас такі витрати просто непідйомні. Менш ніж на місяць смислу туди їхати немає, а якщо їхати, то треба шукати приблизно шість-сім тисяч євро. Натомість поїздка на дво-тритижневі збори в Австрію з урахуванням максимальних заощаджень коштує близько тисячі євро. І то лише потренуватися.

Богдана Мацьоцька

Де брали кошти, коли виступали?

В перші роки тратилися з власної кишені, а потім нас почало підтримувати "Прикарпаттяобленерго". Керівник цієї компанії Олександр Бубен любить спорт, зокрема фінансує футзальний клуб "Ураган" з Івано-Франківська. Ми вийшли на пана Олександра самі, показали йому результати, поділилися своїм баченням подальшого розвитку кар’єри. Він зацікавився і погодився допомогти. Якби не підтримка цієї людини, то про мене, мабуть, ніхто б не почув. Щоб виступати у гірських лижах за влісні кошти, треба, мабуть, мати власний міні-заводик з видобування нафти.

Вочевидь ви складали приблизний кошторис видатків. Скільки приблизно коштів треба витратити впродовж одного сезону?

Цим займався мій тато. Він був моїм особистим тренером. Приблизні цифри назвати можу. Тільки на спорядження для спортсмена, який готується до Олімпійських ігор, треба витратити в межах п’яти-десяти тисяч євро. Це якщо рахувати по мінімуму, скажімо, по дві пари лиж на кожну дисципліну – гігант, слалом, супергігант і швидкісний спуск. В нас має бути стартова пара лиж, яку вдягаємо тільки перед стартом змагань і знімаємо на фініші. Ці лижі ретельно зберігаються. Тренувальну ж пару вбиваємо щодня – часто гостриш канти, можеш потрапити на камінь, пошкодити тефлон. Додайте до цього палиці, шолом, комбінезон, термобілизну і купу інших дрібниць, які витягують купу грошей.

Про вартість виїздів говорити, мабуть, не варто. Кожен тратиться по мірі можливостей. Ми економили на всьому. Коли їхали на місячні збори до Австрії, брали з собою крупи, консерви. Усе аж до мівіни. Облрали найдешевші апартементи, без сніданків, обідів і вечерь, самі там готували. Зрозуміло, що їздили на власному транспорті. Його теж треба купити, заправити і постійно обслуговувати. Якщо не помиляюся, роки чотири тому на сезон ми витрачали в межах 150-ти тисяч гривень по старому курсу. І то за умови, що економили на всьому.

Тобто жили в умовах, звичних для пересічних туристів.

Спартанських.

Як українців сприймали люди із топ-збірних рівня Австрії, Норвегії, Франції чи Італії?

Люди всюди залишаються людьми. До нас ставилися з розумінням. У нашому виді спорту якось не прийнято з когось кепкувати. Тим паче, що є приклад легендарного хорватського сімейства Костелічів. Яніца стала чотириразовою олімпійською чемпіонкою, її брат Івіца виграв чотири олімпійських срібла і був чемпіоном світу. Так ось, вони разом з батьком-тренером Анте Костелічем взагалі починали з того, що виїжджали тренуватися на льодовики і жили в наметах. Кожен виживає, як може. Добре, коли якісь команди дозволяють з ними потренуватися. Це теж економія.

Єдине, у чому можу вас переконати: на безхатченків ми схожі не були.

Я такого не говорив. Про спартанські умови ви згадали самі.

(Сміється). Ми живемо так, як чимало наших суперників. Скажімо, чехи чи словаки теж часто обирають апартаменти тільки зі сніданком, а обіди і вечері готують. Усі знають, що гірські лижі – це дорого. Тому при нагоді економить кожен.

Богдана Мацьоцька

Вважаєте, що перспективним українським спортсменам, про яких ви згадували, бракує практики виступів на трасах найвищого рівня?

Давайте змалюю вам картину. Візьмемо талановиту дитину з Косова, невеличкого містечка на Івано-Франківщині. Її батьки ходять на звичайну роботу, заробляють до п’яти тисяч гривень на місяць на двох. У сім’ї троє дітей і одна з них записалася в секцію гірських лиж. Зрозуміло, що чимось, приміром, інвентарем допомагає школа. Дитина обдарована, вона їздить на різні внутрішньоукраїнські змагання, всюди перемагає. Треба рухатися далі. Мова попервах навіть не про тренування за кордоном, а лише про виїзди на міжнародні старти. Треба оплатити дорогу, проживання, харчування. Щоб поїхати в Чехію чи Словаччину, треба витратити 500 євро мінімум. І то тільки на дитячому рівні. Припустимо, щось виділить школа, якісь кошти зберуть батьки. Однак потім дитині треба купувати ліпший інвентар. Щораз – нові витрати. Держава не виділяє майже нічого. Нещодавно відбувся Кубок України. Переможці отримали по 500 гривень. Цих грошей може вистачити, щоб день поїсти.

Тим, що потрапляє до складу національної збірної, якщо й легше, то ненабагато. Так, виїзди на змагання оплачуються. Але в збірній зараз не видають інвентаря. То звідки взяти нехай навіть на 5000, а тисячу євро? А поїздки на збори? На один виїзд якось стягнутися можна. А другий, третій? Тренуватися треба постійно, бо для гірськолижника місяць пропуску – то великий крок назад. Зрозуміло, що талановиті діти зневірюються, кидають спорт, йдуть вчитися чи туди, де можна заробити на життя.

Крім усього, зимові види – ще й доволі екстремальні. Згадую першу для вас Олімпіаду-2010 у Ванкувері, яка розпочалася з загибелі грузинського саночника Нодара Кумариташвілі. Потім було жахливе падіння нашого стрибуна з трампліна Віталія Шумбарця. На щастя, в цьому випадку все обійшлося госпіталізацією. Чув думку, що причина цих нещасних випадків саме в тому, що ці атлети надто рідко виступали у жолобах чи трамплінах того рівня, що на Олімпіаді.

Давайте будемо відверті: ризикуємо ми завжди. Навіть коли переходимо вулицю чи їдемо на велосипеді. Травми на такому рівні – то радше нещасні випадки, бо без достатньої натренованості ніхто спортсмена до участі в Іграх не допустить. Кожен учасник Олімпіади мусить мати певну кваліфікацію. Говорю про гірські лижі, але думаю, що в санному спорті стрибках з трампліна ситуація схожа.

Цьогорічний сезон у гірських лижах стартував лише місяць тому, а трапилося вже два смертельних випадки: під час тренувальних заїздів загинули досвідчений француз Давід Пуасон і 17-річний німець Макс Буркхарт.

Ми всі шоковані. Смертельні випадки в гірських лижах на такому рівні трапляються нечасто.

Попередня трагедія, якщо не помиляюся, датована 2001 роком, коли загинула чинна чемпіонка світу в гігантському слаломі Реджин Каваньє з Франції. На тренуванні вона зіткнулася з німецьким тренером, який щось підкручував. У 2008-му після отриманих травм переніс ампутацію ноги австрієць Маттіас Ланцінґер. Більше нічого схожого й не пригадую. А тут – два смертельних випадки на самому старті сезону.

Богдана Мацьоцька з вихованцями
Богдана Мацьоцька з вихованцями

Вам важких вильотів вдавалося уникати?

Падала невдало на тренуванні в Австрії. Після того мала проблеми з коліном – порвані зв’язки, тріснутий меніск. Коли падала під час швидкісного спуску в Чилі на швидкості під 100 кілометрів на годину, лижі не просто розлетілися, а розламалися навпіл. Зробила сальто, але, на щастя, все склалося вдало. Взагалі, падіння для гірськолижників – норма. Ми вміємо групуватися, нас цьому вчать. А ще віримо, що все буде добре. Втім, чимало залежить від вдачі, як кому пощастить. Міхаель Шумахер носився на швидкості 300 км/год на гоночних болідах, а після падіння на лижній трасі впав у кому, з якої не може вибратися чотири роки.

Я бувала на курортах Мерібель і Куршавель, де катався Міхаель. Там є дуже багато скелястих, урвищних з’їздів, фрірайдів. Вони не закриті. Туди можна поїхати. Але там стоїть попереджувальний знак, що є скелі. Не знаю, де точно те місце, на якому розбився Шумахер. Мабуть, вже ніхто не дізнається, що саме стало причиною такого падіння. Вочевидь якщо це доля, то від неї не втечеш. Для мене виглядає нонсенсом, що можна зачепитися за щось, вдаритися головою і пролежати в комі стільки часу.

Є версія, що Міхаель перечепився через камінь. Виходить, трасу на одному з найліпших у світі курортів у Мерібелі могли погано підготувати?

Навряд. Навіть якщо якийсь камінчик стирчить, то він не може бути небезпечним аж настільки. Знаєте, якщо судити за гірськолижним курортом "Буковель", то я дивуюся, як тут не звозять трупів просто щодня. І то ні на грам не з вини курорту. Просто у людей мізки відмикаються майже повністю. Найсвіжіший випадок, трапився сьогодні вранці. Одні з 50-ти трас закрили з двох причин: перша – щоб люди розпорошувалися по курорту далі, не скупчувалися на одному підйомнику; друге – велися профілактичні роботи. Ми, гірськолижники, про це знаємо, тому за домовленістю зі службою рятувальників можемо, поки траса закрита для загалу, довільно потренувати гігант. Важливо, щоб туристів у цей час не було, бо швидкості у нас і в пересічних любителів спуску різні.

Читайте також: Ольга Харлан: Ніяковію, коли бачу, як діти мною захоплюються

Але що ви думаєте? Прохід на підйомники був мінімальний, пройти майже неможливо, але людей назбиралося море. Склалося враження, що траса не закрита взагалі. Ми були шоковані. Стоїмо з іншим тренером і зупиняємо людей. "Бачите, що траса закрита?" - питаємо. "Да, но там єсть проход" - кажуть. "А якби тут працював ратрак? (транспорт на гусеницях для підготовки трас – Прим. авт.). – Ви ж летите на височенній швидкості і не встигнете зреагувати". Тим паче, що це чорна, найвищої складності траса. Він крутий, проїде її прямо. І нічого, що лижі розлітаються нарізно, повернути чи загальмувати неможливо. "Ну да, я про ето нє подумал", – послухавши, каже.

Ось зараз я сиджу навпроти траси №1 на бугелі. Там є об’їзди, а є горб-крутяк, на якому невдовзі будуть проводитися змагання з могулу. Горб ще не проратрачений, не застрілений (штучним снігом – Прим. авт.), тому й закритий. Але кожних п’ять-десять хвилин якась людина звідти з’їжджає. На трасі стоять пушки, вона не підготовлена, мабуть, там є ями. Втім, людям це не перешкода. Не знаю, що в їхніх головах. Таке враження, що всі гірськолижні курорти треба закрити і років п’ять втовкмачувати усім бажаючим ганятися, що на траси, які закриті, заходити не можна. Якщо написано, що не можна кататися п’яним, то цього робити справді не варто. Якщо кажуть, що чорні траси – для спеціалістів, то не лізьте туди в тулубі, не їздьте поперек і не створюйте ситуації, що у вас хтось вдариться на швидкості 100 км/год.

Богдано, працюючи зараз тренером, просто вчите людей правильно спускатися на високій швидкості чи сподіваєтеся виховати сильних спортсменів?

Звичайно, хочу, щоб мої вихованці досягли чогось суттєвого. Та й взагалі, на мій погляд, такою рисою має володіти будь-який спеціаліст, котрий себе поважає. Вдвох з Василем Діндиком ми зараз тренуємо близько 60-ти дітей віком від шести до 19-ти років. Когось ставимо на лижі з нуля, комусь підправляємо техніку. Зараз треную Юлю Маковецьку, одну з найкращих в Україні гірськолижниць-юніорок. При цьому до Юлі, до Софії Вишняк, спортсменок, які мають всі шанси бути обличчям держави і колись так само як я поїхати на Олімпіаду, ставлюся так само, як до дітей, які вперше стали на лижі. Викладаюся максимально і через те з мене трохи кепкують, мовляв, ще молода і маєш багато амбіцій. "З часом станеш спокійнішою", – кажуть. Але мені подобається те, чим займаюся. Підходжу до кожного, виправляю помилки.

На вечір приходжу в готель, немов вичавлений лимон. Весь день спілкуватися на свіжому повітрі непросто. І то ж кожен підійде і спитає: "Богдано Олегівно, як я проїхав?" Кожному треба приділити увагу.

Тато зараз працює з вами?

Ні, він у Косові. Теж іноді виїжджає на збори, тренує дітей, підпрацьовує інструктором.

У Косові залишилася школа з гірськолижного спорту?

Лише на папері. Грошей немає, всі бідні і перспектив мало. Якщо в "Буковелі" поки є сніг, є нагода тренуватися, то в Косові снігу мало, старий допотопний совєцький підйомник практично не працює, "гармат" для виготовлення штучного снігу і ратраків немає. Уся надія, що з’явиться інвестор, котрі вкладуть гроші в ту гірку, яка сама по собі дуже хороша. Єдина її вада – висота, лише 900 метрів над рівнем моря. Було б добре, якби знайшлася людина, охоча допомогти гірським лижам у Косові. Однак реалії нині такі, що через глобальне потепління гірськолижні курорти, які знаходяться на висоті нижче 1500 метрів над рівнем моря, не вважаються перспективними. Ось і зараз, у переддень Нового року, снігу в Косові ще практично не було.

На літо ви вочевидь повернетеся до рідної домівки. Маєте чим там займатися?

Буде видно. Літо 2017-го присвятила приведенню себе у форму після родів. А про літо 2018-го подумаю після зими. Подивимося, яка в нас сформується команда, як почуватимуся в ролі тренера. Можливо, будуть дітки, батьки яких спроможні оплатити тренувальні виїзди за кордон. Плани в мене наполеонівські, але подивимося, що з того вийде.

Читайте також: Путін знехтував міжнародним етикетом щодо Олімпіади-2018

Джерело: 24 Канал
powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Більше новин
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук