Микола мав свій бізнес у рідному Луганську. Займався ремонтом комп'ютерної техніки. Також мав кілька проєктів в інтернеті. Каже, що все було добре й спокійно, однак у 2014 році все змінилось назавжди. Про історію ветерана АТО з Луганська читайте у проєкті "Ціна мирного неба".

До теми Було гостре відчуття всередині, що треба йти на війну, – щира розмова із морським піхотинцем

До війська потрапити було непросто

Коли почалась війна, спочатку Микола переїхав в Одесу, оскільки мав там друзів. Щоправда, довго там не затримався.

"Я пробував піти в мобілізацію другої хвилі через Одесу. На мене подивились як на дурня у військкоматі. Сказали, що не треба. "Ви тут не потрібні. У нас вистачає своїх захисників", – пригадує Микола.

Крім того, чоловік мав поганий зір, носив окуляри. Каже, що "на війні з таким "мінусом" втрачаєш окуляри – стаєш безпорадним". Потрапити до війська вдалось через Київ, але знову не одразу. Виникала недовіра. Зрештою, у січні 2015 року луганець потрапив до четвертої хвилі.


Микола на фронті / Фото з фейсбуку Миколи Новікова

Казали "Хлопці, Луганськ – Донецьк, ви де?"

Микола розповів, що у 2015 році почув зворушливе привітання українських військових з Новим Роком. Воїни тоді згадали й жителів Донбасу.

Казали "ви де, хлопці, Луганськ – Донецьк? Запакувалися?" Мені образливо стало. Це неправильно, що ми сидимо,
– наголосив ветеран.

Військовий зауважив, що його батько тоді залишився в Луганську. Рішення сина йти на фронт сприйняв негативно. Однак Микола впевнений, що цьому посприяла пропаганда.

Микола був медиком

За фахом Микола – психолог. Однак на війні був медиком. Стверджує, що психологом його не брали. Військовий акцентує на кадровій проблемі. За його спостереженням, люди перебували не на своїх місцях. Розповів, що були випадки, коли доводилось допомагати людині у складних ситуаціях, оскільки бували самогубства.

"Психологом був льотчик...Я казав йому, що там є проблеми. Але як людина може допомагати, якщо вона не знає, напевно, значення терміну "психологія", – обурюється Микола.


Ветеран був медиком / Фото з фейсбуку Миколи Новікова

Депресія на фронті

Ветеран поділився, що під час перебування на фронті розчарувався у керівництві війська. Говорить про байдуже ставлення.

"Вони настільки байдуже відносились до нас, до військових...Коли людина до тебе приходить мотивована, грамотна, готова виконувати будь-який наказ, а тобі – "відвали", – зізнався чоловік.

Такі речі ветеран називає "звичкою від радянської армії".

Читайте також На нас казали "троє святих", – зворушлива історія, як на війну пішли батько, мати й син

"Місцеві бачили в нас захисників"

Микола пригадує, що йому особливо запам'яталось ставленні дітей та місцевих жителів до військових. Їм часто вдавалось спілкуватись чи проводити різні тренінги.

Діти не обманюють, вони дуже щирі, малювали нас. Більшість місцевих теж класно відносились. Вони бачили в нас захисників,
– зазначив ветеран.

До речі, Микола розповів, що мріє відкрити центр розвитку для дітей. Хотів би почати зі східних областей.

"Я хотів би, щоб це було безкоштовно. Треба починати звідти, де є проблемні батьки – зі східних областей. Там більш проблематично, з вихованням гірше трохи. Тут трошки церква пильнує, а там це не так впливає", – зазначив чоловік.

Перший рік після повернення хотів назад

Ветеран розповів, що протягом першого року після повернення хотів піти назад на фронт. Навіть дізнавався, як стати офіцером.

"Вважаю, якби всі наші хлопці пішли на фронт, набагато меншою була втрачена територія або взагалі всю б відбили. Бо замало. Велика територія, мало людей", – додав чоловік.

На Львівщину привела романтична історія

Ще під час свого перебування на передовій Микола познайомився в інтернеті з дівчиною. Вона була родом з Львівщини. Після цього й переїхав на Галичину.

У 2016 році думав, чим зайнятись. Каже, що дружина запропонувала відкрити піцерію у місті Стебник Дрогобицького району. Знайома запропонувала, що можна приєднатись до команди Pizza Veterano. Потім познайомились із засновником проєкту Леонідом Остальцевим.

"Так і пішло. У 2017 році на початку лютого ми відкрились", – каже чоловік.


Микола з дружиною / Фото з фейсбуку Миколи Новікова

Чим більше часу проходить, тим болючіше, – Микола про Луганськ

Чоловік зізнався, що сумує за рідним містом.

Сумую. Кожен день в мене є думки. Чим більше часу проходить, тим воно болючіше стає,
– зізнається військовий.

Він додав, що підтримує зв'язок лише з однією подругою, яка лишилась на Луганщині. Інші знайомі виїхали на підконтрольну територію України, поїхали в Росію чи залишились на окупованих територіях.

"Ми не спілкуємось. Їм коли пишеш, в мене таке відчуття, що над ними сидить якийсь кат і каже: якщо відповіси – зараз тобі голову відрубаю", – каже Микола.

Він пояснює, що люди просто потрапили під вплив пропаганди.

Там є люди нормальні, але, на жаль, на них повпливала пропаганда...Я впевнений, якби ті люди здались, вони б адаптувались прекрасно в цьому суспільстві,
– переконує Микола.

Проте додає, що коли Луганськ знову стане підконтрольним, повертатись жити туди не думає. Території заміновані, а на розмінування піде не один рік.

Яка ціна мирного неба

Полеглі хлопці наші. Дуже дорога ціна, – наголошує ветеран. Коли буде перемога, не припускає. Однак впевнений, що для цього потрібно.

"Як тільки "Раша" відійде, тоді все закінчиться", – підсумував ветеран.