Чому Кравчук у 1991 році зробив правильний вибір

Крик

Журналіст з величезним інтересом розпитував мене про поведінку Кравчука в ті дні (які зрештою й визначили його поставу через рік у справі української Незалежності). Ну, я і згадала his moment of truth – коли він кричав тоді чи то на Донія, чи на покійного Марка Іващишина: "Я не боюся ні Бога, ні чорта, і вас не злякаюся!"…

Читайте також Собчак хотів відібрати Крим ще у 1991 році, але Кремль не зміг обіграти Кравчука

Власне, для характеристики персонажа письменникові більше нічого й не треба, досить цієї одної фрази (ні до, ні після жодного разу не пригадую собі ситуації, в якій би Кравчук кричав – sic!).

Але історія працює інакше

Якщо письменник може врочисто виголошувати: "Не вірю, ні, /Що сотворить добро недобрий!" (Є. Плужник. "Галілей"), то історія працює з тим людським матеріалом, який має під рукою, – в потрібний їй момент штурхає матеріал під лікоть і, як в тому анекдоті, каже йому: "Передай сіль".

Небіжчик її почув – і "сіль" передав (у нього була прекрасна, десятиліттями відточена кабінетна чуйка).

"Бінґо! – сказала історія. – Молодець, хрущику, вибір правильний".

Бо історія – не Бог, і не письменник: її не цікавлять наші мотиви, а тільки й виключно дії, "число по модулю". Передав свою сіль – ну, й молодчинка, гребемо далі.

Це все, що я можу сказати про небіжчика хорошого в день його смерти.

А про решту помовчу.