Кінець солодких ілюзій

Ще донедавна абсолютна більшість наших громадян була неспроможна повною мірою оцінити перспектив демократизації, що відкрилися перед Україною.

Читайте також Я за жорстку президентську республіку, – Данілов

Як інакше пояснити те, що в нашому політичному ландшафті і досі, хай і лише де-юре існує така політична сила як "Партія Політики Путіна"? Заснована в далекому тепер 2006-му, вона дотепер формально продовжує своє існування. Фундатори партії сподівалися перейняти досвід управління Росією, яка під керівництвом колишнього силовика на той час демонструвала гідні результати з точки зору рівня економічного розвитку.

На рубежі буремних дев'яностих і двохтисячних Путін користувався серед українців неабияким авторитетом. Йому вдавалося зберегти абсолютну підтримку в майже 60% аж до 2014-го року. Негативну оцінку давали тоді всього якихось 15%.

Годі й казати про путінського сателіта Лукашенка, який був найпопулярнішим іноземним політиком в Україні аж до доленосних протестів минулого року. Минулої осені показники схвалення політики білоруського самоназваного президента зберігалися на рівні трохи більше ніж 30%.

Сьогодні більшість прихильників як одного, так і іншого узурпатора зібралися разом у складі партії «ОПЗЖ». І хоч, на тлі глибокого розчарування політикою «Слуг Народу», рейтинг цієї відверто антидержавної політичної сили зараз дещо вищий за 10%, апологети реваншизму все одно перебувають у явній меншості.

Це пов'язано не тільки із болісним минулим досвідом часів сутінок режиму Януковича, а й з негативним прикладом сусідніх двох диктатур. І це не кажучи вже про справедливо вороже ставлення нас з вами до російської частини цього дуету викликане яскраво вираженою неоімперською політикою стосовно нашої країни.

До теми Росія має важливе завдання: що задумав Путін та як має реагувати українська влада

Тепер вже навіть найбільш лагідний з-поміж двох диктаторів – Лукашенко різко втрачає підтримку, бо стрімко уподібнюється за стилем керування до свого російського колеги. Про це свідчать вже хоча б слова мешканців прикордонних сіл на Волині. Навіть пенсіонери там охрестили свого недавнього фаворита серед сильних лідерів не інакше, як диктатором чистої води.

А все тому, що ми разом з усім світом бачимо, у що перетворюються зараз обидві, колись наче як і демократичні країни на чолі з своїми незмінними багаторічними лідерами.

В тюрму народів ніхто не хоче

Те, що зараз відбувається у РФ та РБ аж ніяк не назвеш рухом у правильному напрямку. Путін на пару зі своїм васалом Лукашенком будують у своїх володіннях режим, який є дзеркальним відбитком колишнього радянського ладу.

Важливо Українці назвали головні загрози для демократії

Довічні глави двох авторитарних держав розгорнули справжній неокомуністичний терор проти тих своїх підданців, які ще прагнуть відчути смак справжньої свободи.

В обох колишніх радянських республіках набирають обертів свавілля силовиків та придушення свободи слова. Як Москва, так і нинішній Мінськ активно працюють задля цементування існуючих владних вертикалей. Обидві в унісон запроваджують покарання за інакодумство в інтернеті. Не кажучи вже про обривання всіх зв'язків із колективним Заходом.

У РФ це відбувається через заборону діяльності інозмі завдяки створенню реєстру іноземних агентів та роботою над утвердженням суверенної інтернетмережі. Попутно вже зараз відбуваються судилища над громадянами за обвинуваченням у ідеологічно несумісних з лінією партії настроях висловлених у всесвітній мережі.

Мінськ пішов іще далі за офіційну Москву у цьому контексті. Зовсім нещодавно самопроголошений господар президентського крісла Олександр Лукашенко започаткував практику накладання кримінальної відповідальності на громадян за саму лише підписку на опозиційні телеграм-канали.

А керівники тамтешньої силової гілки влади вже відкрито пропонують стріляти у співгромадян, якщо ті демонструватимуть ознаки незгоди із діями правоохоронців. Остання пропозиція прозвучала незадовго після вбивства білоруського кадебіста в ході так званого відпрацювання за адресами.

Хто такий Лукашенко Фанат Гітлера, сексист і троль: ТОП-10 скандальних заяв диктатора

Увесь цей процес закручування гайок супроводжується постійним падінням рівня життя громадян обох держав. Так, наприклад, у Росії за інформацією державного ЗМІ «РІА Новини», ціни на окремі види круп(вівсянку та гречку) в листопаді зростуть на 10 – 20%. Водночас тамтешнє міністерство транспорту пропонує підвищити вартість проїзду платними автошляхами на 35%, себто до європейського рівня. При тому, що зарплатню росіянам ніхто з тамтешньої верхівки піднімати навіть і не думає.

У Білорусі взагалі ще влітку було віддано наказ конфіскувати з кредиток громадян у банках усі кошти для сякого-такого підтримування ресурсних можливостей держбюджету. Не варто й говорити про постійні позичальницькі візити Лукашенка до Москви.

Бувши в ролі спостерігачів за стрімким погіршенням внутрішньо і зовнішньополітичного становища у двох зразкових диктатурах, українці мають іще одну причину висловити незгоду із потенційним розворотом їхньої влади назад в бік класичного пострадянського олігархічного диктату на чолі з продуктом консенсусу цих таки олігархів, або держави очолюваної самодержцем на зразок Лукашенка.

Диктатор раз – диктатор назавжди

Пропозиція пана Данілова попри всю його проукраїнську позицію – це прямий шлях в нікуди. Одержавши повноваження аналогічні до тих, які надбав свого часу Янукович, Зеленський, дуже імовірно, стане жертвою феномену сп'яніння від влади близької до абсолютної. А так, як в нашій країні практично відсутня будь-яка система стримувань і противаг президента, прокладати шлях до ролі диктатора нашому нинішньому гаранту ніхто не завадить. Принаймні в законний спосіб точно.

Важливо Як Росія 30 років намагалася знищити українську державність

А це, своєю чергою, означає перекреслити всі здобутки післяреволюційного періоду в контексті реальної вестернізації та, відповідно, поступової демократизації України.

Зважаючи на постійне невдоволення будь-якою владою, що є рушієм новонароджених демократій та схильність до потужних протестних настроїв, громадянське суспільство досить швидко позбавить влади новоспеченого диктатора. Перехідний стан міжвладдя буде дуже привабливим для Росії часом, щоб втамувати свої постімперські фантомні болі. За рахунок нав'язаних із зовні нових вигідних для себе еліт або ж військовим шляхом.

А тому, з урахуванням всіх ризиків, потрібно залишатися відданими базовим принципам демократії. У тому числі й обов'язковій регулярній змінності влади. Тільки таки чином ми зможемо продовжити повільне і впевнене перетворення у повноцінну демократію.