Військовослужбовець ЗСУ та воєнний аналітик Олександр Мусієнко дав розлоге інтерв'ю 24 Каналу.

У ньому експерт розповів про те, чи наближають українські атаки вглиб Росії реальні мирні переговори, поділився своїм очікуванням щодо можливого посилення санкційного тиску на Москву, оцінив загрози Україні від посилення російського ракетного терору та здатність Сил Оборони відповідати на них.

Також Олександр Мусієнко проаналізував основі події війни у 2026 році, дав прогноз щодо можливої великої мобілізації в Росії та українські кроки у відповідь.

24 Канал подає текстову версію інтерв'ю експерта.

Кремль заявляє, що далекобійні удари України не змусять Путіна сісти за стіл переговорів, а навпаки провокують ескалацію. Чи ми зараз наближаємося до моменту, коли Путін буде готовий до перемовин, чи, навпаки, віддаляємося від нього зі своєю нинішньою стратегією?

Безумовно, наша далекобійна стратегія правильна, тому що за сьогоднішніх умов нам потрібно шукати рішення і варіанти, де ми можемо бути сильнішими й навіть у якихось аспектах перевершувати ворога. Це надзвичайно важливо в ході війни. І далекобійні удари – це одне з наших рішень. Їх називають асиметричними відповідями, асиметричною війною. Можна називати по-різному, але це точно не віддаляє перемовини й занепад путінського режиму, а навпаки наближає.

Якщо подивитися на структуру, то є екосистема довкола Путіна – клуб людей, які побудували свої відносини на суспільному договорі.

У вузькому форматі це, коли зібралися так звані еліти, олігархи. Наприклад, той же Сєчин з Роснєфті, який знає Путіна доволі давно, і з ним починав. Схема побудована на тому, що Путін дає їм можливість заробляти гроші, а вони акумулюють ці гроші й підтримують силовиків, які фактично дотичні до російської економіки й забезпечують стабільність та гарантію існування путінського режиму.

Тепер питання: що потрібно зробити, щоб ця так звана "еліта" почала розчаровуватися у своєму вожді й частіше ставити запитання про ймовірність закінчення війни? Скільки це буде тривати? Які будуть наслідки для них усіх? І коли Росія втрачає гроші на нафті, втрачає прибутки від газу та енергоресурсів, це корисно? Думаю, так. Бо якби вони продовжували накопичувати ці гроші, у них було б більше можливостей вкладати у війну, інвестувати в пошук рішень для збільшення виробництва озброєнь і взагалі говорити про те, що грошової маси достатньо, щоби гарантувати стабільність путінського режиму на роки його життя.

Отже, коли Путін розуміє, що в принципі є підтримка з боку керівних кіл, він може продовжувати цю війну стільки, скільки захоче, а це не в наших інтересах. Тому для пришвидшення завершення війни й обрана далекобійна стратегія, яка відповідає на питання зменшення прибутків путінського режиму.

За даними нашої розвідки, є фактично два умовних табори довкола російського диктатора: яструби під впливом Дугіна і Малафєєва, а також поміркованіші, які розуміють, що втрачають гроші. Чому це важливо для нас?

Так, є ті, хто під впливом Дугіна і Малафєєва. Це якраз те коло, яке презентувало план для Росії на Петербурзькому економічному форумі, де лунало про можливість ядерної війни навіть із Заходом і де фактично не передбачається існування України як незалежної держави.

Малафєєв і Дугін – це одні зі співавторів фактичної концепції геноциду проти українського народу, і в них є ті, хто підтримує цей підхід. Сам Малафєєв належить до так званих кремлівських еліт. Це доволі заможна людина, яка продукує сенси через свої медіа, зокрема "Царград". Головний православний олігарх, так.

А є, скажімо так, не те що "голуби миру", а крило поміркованіших, які розуміють, що вони втрачають кошти: по їхніх об'єктах завдають ударів, вони не отримують прибутки, у них немає ясних перспектив. Їм дуже не подобається концепція орієнтації на Схід, на Китай, тому що Китай їх економічно задавить. Вони неконкурентні.

Подивіться на автомобільну галузь: без українських ударів по автомобільній промисловості Китай фактично починає заполоняти російський автомобільний ринок.

Поворот на Схід дає все більше преференцій для Китаю, а торгівля з Китаєм їм абсолютно не подобається. Вони хотіли б відновити зв'язки з Європою і вести бізнес там. Тому їм потрібне скасування санкцій і вихід із цієї війни. Але зараз їх меншість, їхні голоси почуті менше, їх намагаються викинути за маргінес.

Тому для нас дуже важливо нашими далекобійними ударами спричиняти для путінського режиму кризу, коли в нього не буде іншого виходу, окрім як, щонайменше, йти на припинення вогню. Це інструмент бити по грошах Путіна, по грошах його оточення, змушувати їх втрачати прибутки.

Інтерв'ю з Олександром Мусієнком – дивіться відео:

Нещодавно сенатори підтримали процедурне голосування за Законопроєкт Грема – Блюменталя про так звані "пекельні санкції". Які у вас ставки на цей закон, якщо ми знаємо, що Росія багато санкцій обходить?

Щось Росія в санкціях обходить спокійно, щось не дуже спокійно, тому що глобально відбувається ось що: Росія остаточно втрачає ринок збуту в європейських країнах для нафти й газу. З 2027 року – все.

Зараз окремі європейські країни намагаються закуповувати LNG і LPG у Росії. У законі Грема, до речі, передбачено виключення для країн, чия частка енергоносіїв, закупівля яких не перевищує 15%, тобто вони можуть до 15% закуповувати в Росії. Це зроблено, щоб не запроваджувати санкції проти окремих країн, як-от Франція або Південна Європа, яка ще досі щось купує у Росії.

Але глобально в Росії немає "потоків", немає газопроводів, і питання часу, коли вона остаточно втратить нафту на Угорщину і частково на Словаччину, а газу немає взагалі. Це мінус прибутки, це те, що в бізнесі називається "втрачена вигода". Відповідно, у російській економіці виникає запитання: чим компенсувати? Шукати рішення.

Другий момент – санкції все більше зближують Росію з Китаєм. А що Китай? Китай, за підрахунками економістів і фінансистів, уже зекономив щонайменше 20 мільярдів доларів для своєї економіки на закупівлі російського газу зі значним дисконтом.

У Росії є ресурси – рідкісноземельні мінерали й метали. Але 2/3 перероблення рідкісноземів зараз локалізовано в Китаї. І куди Росія вимушена це продавати? Хто найбільше буде це купувати? Китай. На яких умовах? На умовах максимальної знижки. Це вигідно російській економіці? Ні. Тобто глобально, структурно Росія буде втрачати й через санкції.

Я далекий від утопічного мислення, що санкції здатні паралізувати систему так, що все не працює. На ринку зброї, якщо є попит і готові платити в три, чотири, п'ять або десять разів дорожче, знайдуться ті, хто захоче продати. Знайдуться ті, хто буде шукати схеми через треті, десяті країни, аби якась технологія до Росії зайшла. І це, на жаль, відбувається. Але зменшення надходжень до бюджету, економічні складнощі й відсутність рішень, чим компенсувати великі втрати від нафти, газу, а можливо й хімічної промисловості, – це все серйозно.

Зараз невідомо, як буде із сільським господарством. У них відрізані порти в Чорному й Азовському морях. Це теж проблема. Ми їм чи не вперше за час війни реально створюємо серйозні проблеми для експорту сільськогосподарської сировини, і вони думають, що з цим робити.

Чи справді закон Грема зможе добити Росію?

Санкції важливі, але вони завжди йдуть як доповнення до того, що можна назвати пекельними санкціями. "Пекельні санкції" важливіші й ефективніші.

Для нас дуже важливо, щоб закон Грема був проголосований. Він потрібний. Там ще буде низка процедурних голосувань, потім Палата представників, потім підпис Трампа. І подивимося, що буде у фіналі, тому що диявол у деталях.

Закон передбачає широкі повноваження для президента Сполучених Штатів Америки щодо функціонування цих санкцій, плюс винятки. Трамп своїм указом, інформуючи Конгрес, або будь-який інший президент після Трампа може фактично блокувати або робити винятки. Це не тільки в цьому законі – в Америці зараз широке поле для дискусії про те, що президентська гілка влади іноді забирає повноваження Конгресу.

І точно цей закон не означає 500% мит проти Росії й 100% проти тих, хто купує, у чистому вигляді. Бо тут є ще один великий момент: Трамп хоче, щоби в цьому законі був Іран. А це означає, що проти Китаю треба запроваджувати 100% мита. Це вже серйозне питання для китайського ринку і товарообігу зі Сполученими Штатами.

Китай звідки бере основну нафту й газ? З Росії та Ірану. А тепер ці дві країни, важливі для економіки Китаю, фактично будуть пригнічуватися. Багато питань: чи підуть на це США і якою буде загальна стратегія далі. Але якщо не 100%, то певні обмеження принаймні щодо російських компаній точно будуть, і вони точно гратимуть у мінус для структури російської економіки.

Ви згадували ще й ситуацію з проєктом "Сила Сибіру-2". Що це означає для Росії?

Дуже цікавий момент. Сі Цзіньпін поставив на стоп "Силу Сибіру-2". Він, в принципі, сказав, що не проти продовження будівництва проєкту, але якщо газ буде надходити не за 268 доларів за тисячу кубометрів, а за 50 – тобто в п'ять разів дешевше. І це теж багато про що свідчить.

Сі Цзіньпін навчився на помилках Європи, яка сама себе підсадила на голку російського газу. Він хоче диверсифікувати цю історію і не більше 20 – 25% газу отримувати з Росії. І тим самим він буде просто притлумляти Росію, і вона ставатиме його васалом.

Поговорімо про стратегію атак на маркетплейси. Що це за стратегія і яка фінальна мета?

Це теж удар. Звідки виникла ця ідея? Наприклад, "Вайлдберіз" – це не просто велика мережа, яка продає значну номенклатуру різних товарів, абсолютно різних. Це в тому числі для так званого СВО. Але коли підходиш до питання війни, стає дуже цікаво, що російська військова машина взяла для себе можливості логістики, які є у "Вайлдберіз".

Чому? Тому що це широка мережа контактів. Вони продають різні товари, в тому числі величезну кількість із Китаю. Відповідно, з торговельного погляду в них є велика мережа постачальників.

Це зручно, бо маркетплейс – це такий глобальний величезний супермаркет, якщо простими словами. І в цьому супермаркеті є мережа контактів і постачальників. Російська оборонка розуміє, що це вигідно і китайським постачальникам, тому що це нібито цивільна історія. Наприклад, комусь треба котушку для оптоволокна. Це ж не тільки для дрона. Можна сказати, що це не для дрона, а хтось хоче протягнути кабель у дачному кооперативі чи щось подібне. Але ми ж розуміємо, що ці котушки потім ідуть на оптоволокно на фронт, і ворог їх використовує. Кінцевий покупець – фактично російська армія.

І таких прикладів багато. Саме тому ідея в тому, щоб цю мережу переривати й не давати російським військам, російській армії, російським спецслужбам використовувати це як нібито цивільну історію, приховуючи реальні контакти Росії та Китаю. Вони ховають технології подвійного призначення, які використовуються для війни, через мережі великих маркетплейсів, як-от WB. Тому це було обрано.

Коли це стало зрозуміло, плюс стало зрозуміло, що ці об'єкти не захищені, у Росії почали робити заяви: захищайтеся як хочете, думайте, як оснащуватися, ставте мангали довкола логістичних центрів, своє ППО, воєнізовану охорону тощо. Це один етап пояснення.

Другий – це галузь економіки, яка створює робочі місця, сплачує податки, дає можливість працювати російському бізнесу. І це теж втрати. Вони втрачають загалом.

Яким, на вашу думку, буде наступне слабке місце Росії, куди може вдарити Україна? Ми вже бачили НПЗ, порти, склади, флот?

Хімічна промисловість. І все, що пов'язане з азотом, аміаком, селітрою. Це все використовується, в тому числі для виробництва вибухонебезпечних речовин і снарядів, боєприпасів. Велика галузь, надзвичайно велика, і вона приносить серйозні прибутки. Плюс використовується для російської оборонки.

Далі треба дивитися, куди на сьогодні найбільше інвестують із бюджету Росії й на що найбільше покладають сподівання. Це військово-промисловий комплекс. Тут нікуди не подінешся.

Структура бюджету така, що в нього більше інвестують, відповідно й олігархи, й оточення Путіна намагаються взяти в цьому участь. Вони будуть переорієнтовуватися саме на це, бо там більше грошей, більше заробітку і більше виробництва.

Тому для нас комбінована мета – зменшити виробництво озброєння, створити проблеми з логістикою і, відповідно, зменшити доходи та можливість заробляти. Є ще один цікавий напрямок – логістика. Вищий пілотаж того, про що менше говорять, – це встановлення мережі логістичних зв'язків між Росією і Китаєм.

Ми розуміємо, що обсяги товарообігу і постачання з Китаю або з Північної Кореї, чи взагалі з Азії, такі, що це не один "Wildberries". Питання виявлення і перехоплення таких потоків – це дуже складно, але це реально, якщо є супутникове спостереження і політична воля партнерів.

Зараз нам не вистачає перехоплювачів. Зеленський сказав, що треба ще щонайменше 300 перехоплювачів для Patriot. Як ми будемо справлятися, якщо до осені лишився фактично місяць?

По-перше, пошук рішень триває. Якщо говорити про те, що ми можемо зробити, то перше – це, наприклад, питання того, як може працювати або не працювати так званий купол системи радіоелектронної боротьби проти балістики. Такі міркування є, але це більше до фахівців із РЕБ. Це напрямки, які розвиватимуться, і вони дуже важливі.

Щодо протидії безпосередньо: є пасивний захист – тобто ми говоримо тільки про системи ППО. І є активно-пасивний – ми захищаємось, але паралельно вишукуємо, наприклад, пускові установки, завдаємо по них ударів.

У нас буквально протягом місяця, щонайменше дві, були знищені: одну знищили сили безпілотних систем у Брянській області, ще одну – розвідники ГУР.

Саме тому, що змінилася інтенсивність ударів по Києву: Росія почала застосовувати модернізовані ракети комплексів С-400 для ударів по наземних цілях. Раніше так було з Харковом у 2022 – 2023 роках із С-300, яких у Росії було більше на складах.

До Києва з Брянської області С-300 не дістають, тому вони застосовують С-400. Звідси й ця частота. Плюс це виснаження нашого ППО.

Коли вони хочуть завдати масованого удару, вони насичують присутність у Брянській області й починають світитися. Дуже складно їх уразити в цей момент, але робота триватиме.

Це наша особливість зараз – пошук цих зенітно-ракетних комплексів. І в окупованому Криму теж триває постійне виявлення, і не тільки там.

Друге – удари по заводах, по об'єктах військово-промислового комплексу, які долучені до виробництва балістики.

Якщо говорити саме про захист, то які є варіанти? Ви постійно згадуєте Patriot і SAMP/T. Йдеться про ліцензію на їх виробництво чи про готові інтерсептори?

І про те, і про те. Ліцензія – це дати нам швидше. Але ліцензія – це довга історія, а отримати готові ракети – це оперативна потреба, яка у нас зараз є. Якщо говорити про захист, то на пальцях однієї руки – три компоненти.

Перший – системи Patriot, ракети PAC-3-перехоплювачі. Другий – ракети Aster до систем SAMP/T французько-італійського виробництва. Третій – український проєкт антибалістики, тобто фактично українська модернізована С-300, назвемо це так, ракета-перехоплювач. Це три компоненти. Іншого немає, коли ми говоримо тільки про захист, лише про ППО, не про удари.

Ми сподіваємося, що до кінця року будемо отримувати ракети Aster. Вони модернізовані під антибалістику, французи роблять їх під наші потреби. Але їх виробляється менше, ніж Patriot PAC-3.

А реально Сполучені Штати можуть зараз віддати 40% своїх запасів ракет?

Очевидно, що ні. Тут треба дивитися на кілька факторів.

Перше – як будуть розвиватися події в Ірані та регіоні затоки.

Друге – чи впровадять американці технологію диференціації систем ППО, коли розумітимуть, що дрони можна збивати літаками, авіаційними гарматами, а не тільки ракетами, що їх можна збивати дронами-перехоплювачами та іншими засобами. Як тільки вони це впровадять, інтенсивність використання ракет Patriot зменшиться.

Третє – виробництво.

Всі компанії зараз, як-от Lockheed Martin, Boeing, зацікавлені, бо в США збільшили військовий бюджет – понад трильйон. З нього величезна кількість іде на закупівлю озброєння, тобто це інвестиції в оборонку.

Після Саміту НАТО, де один із днів був присвячений саме оборонній індустрії, Сполучені Штати ухвалили рішення, що активно заходять в Європу своїми інвестиціями, компаніями й, в тому числі ліцензіями для України, Німеччини, Польщі. Це означає, що вони бачать: попит на ракети є, треба виробляти, це бізнес. І виробництво ракет зростатиме.

Якщо виробники в поєднанні з Україною та іншими країнами покажуть і доведуть американській адміністрації, що ці 300 ракет можна компенсувати умовно за 3 – 4 місяці й ви їх отримаєте назад, тоді це може пришвидшити постачання. Тобто опції є, і сказати, що це зовсім неможливо, не можна. Але кампанія проти Ірану, яка затягнулась, зіграла в мінус.

У вас дуже часто звучить теза про те, що все впирається в час. Чому?

Бо Путін зараз має "вікно можливостей" і активно ним користується. Питання в тому, коли ми з союзниками зможемо це вікно закрити.

Щодо осінньо-зимового періоду всі кажуть, що буде дуже важко і можуть добити енергетику, яку не добили минулого року. Але ми часто песимістичніші, ніж ворог оптимістичний. Ворог не такий оптимістичний, як ми песимістичні.

Дивіться, звідки виникла ідея активно застосовувати С-400? Звичайно, це деморалізація, страх, паніка. Вони хочуть підтримувати шок, коли можуть завдавати ударів по Києву три-чотири рази на тиждень, нехай п'ять, сім ракет, але все одно.

Друге – у Росії моделюють сценарій, що "вікно можливостей" не буде постійним, треба прискорюватися.

Третє – зараз у Росії багато хто оптимістичніший за нас щодо української балістики. Наприклад, лісопаркову зону довкола Москви зачистили під потреби Міністерства оборони, там навіть були окремі виступи, хтось писав листи в мерію Москви.

Для чого? Для розташування своїх С-400. А для чого їм С-400 довкола Москви? Вони не дрони збираються збивати – вони чекають, що Україна може розробити балістику.

Минулі роки свідчать, що перед зростанням активності ворога в осінньо-зимовий період, коли вони били по інфраструктурі, у них було затишшя. Це факти, статистика, математика: влітку спадала інтенсивність і частота ударів.

Чому? Накопичували ракети, щоб підтримувати інтенсивність. Зараз немає жодної інформації про нарощування виробництва балістики. Пару тижнів тому заступник начальника ГУР МО сказав в інтерв'ю, що Росія виробляє 60 балістичних ракет на місяць – стільки ж, скільки й було.

Я ці цифри відстежую. Якщо виробництво не нарощене, але вони витрачають ті ж 60 ракет щонайменше під час ударів по Україні протягом місяця, тоді питання запасів очевидне.

З дронами, до речі, цікаво: менше БПЛА стали застосовувати, і, ймовірно, тому, що накопичують. А КНДР-балістика теж є викликом. Вони шукають рішення, але зараз очевидно, що поспішають і ризикують. Вони хочуть ще до осінньо-зимового періоду, до опалювального сезону, намагатися зламати нас. Бо потім може бути пізно.

Вони концентруються не лише на терорі, підтриманні страху, деморалізації та паніки, а й на тому, щоб зменшувати наші економічні спроможності.

Вони намагаються, щоб ми до кінця року не отримали серйозних доходів у бюджет. Створюють системні кризи: морський коридор, альтернативи, захист, удари по АЗС, логістиці, терміналах, продовольчих мережах. Вони вже зараз намагаються ускладнити нам життя на зиму.

Ще одна опція ескалації, яка є у Путіна, – це загальна мобілізація. Яке вікно можливостей і ризиків це відкриває для Росії й для України?

Якщо вона станеться, про це говорять і Петр Павел, і Зеленський, але ми не знаємо, чи буде вона. Вона може мати різні форми. Це насамперед відповідь на стратегію Кремля. Якщо Росія має намір далі продовжувати війну, очевидно, що вони шукатимуть способи поповнення живої сили.

Чи це буде доповнення до указу Путіна від вересня 2022 року, яким уже оголошувалась часткова мобілізація і який досі чинний, чи оголошення нового указу, що малоймовірно, чи просто надсилання мобілізаційних розпоряджень, коли у військкоматах людям будуть класти контракт на стіл і казати підписуй, пропонуючи гроші, прикриваючи це тим, що це контрактники, – це питання форми.

Але їм треба поповнювати втрати, які великі, дуже великі. І їм треба це компенсувати, якщо вони ще й розраховують на наступальні дії.

Тобто якщо стратегія – продовжувати війну, вони без жодних сумнівів проводитимуть мобілізаційні заходи. Якщо Росія має намір входити в війну і далі, у 2027 рік, вони намагатимуться мобілізовувати ще людей. До цього треба готуватися.

Росія може обирати й непрямі сценарії? Наприклад, не повна мобілізація, а використання резервів?

Так. За різними оцінками, у Росії є резерв – дві дивізії й щонайменше дев'ять бригад, які повною мірою не залучені зараз у війні проти України.

Змоделюймо сценарій: щоб погасити настрої, вони оголошують великі збори резервістів.

Фактично резервісти стають контрактниками, а резерв заступає. Поточний резерв, який є зараз, вони залучать у війну для посилення наступальних дій на тих напрямках, де ведуть бої, або для потенційного відкриття нового напрямку, наприклад, із Брянської області в бік Чернігівщини.

На виході вони три – чотири місяці тримають новоприбулих мобілізованих у Росії. Настрій спадає, тому що всіх запевняють, що ніхто не відправляється на війну. А потім, коли пристрасті вгамовуються, потенційні протести чи невдоволення, вони й цих починають залучати.

Варіантів може бути дуже багато. Але якщо стратегія – продовжувати війну, мобілізаційні заходи будуть без сумнівів.

Зараз лунає наратив, що з оновленим керівництвом ЗСУ і Міноборони армія якимось чином трансформується. Часто це подають як конфлікт старої закоржавілої армії з класичним підходом і армії інноваційної. Якщо відкинути гасла, чи бачите ви цей конфлікт? І чим ці армії відрізняються?

Можливо, не конфлікт, а розбіжності в поглядах. Це нормальна річ, яка присутня у командирів і полководців: бачення того, як вести бойові дії, якою має бути стратегія, що для цього потрібно, які засоби, сили й так далі. Це можуть бути однодумці, а можуть бути протилежні думки.

У нас є дві глобальні погляди. Перший – що зараз інновації й трансформація настільки зростають, що поступово можна буде відмовлятися навіть від ролі піхоти в окремих випадках: дрони, наземні роботизовані комплекси в перспективі. Другий – що при трансформаціях усе одно не можна відмовитися від певних класичних методів ведення війни, наприклад, застосування артилерії. Хоча інноваційний підхід теж не передбачає відмови від артилерії.

Американці та європейці спільно виробили Excalibur – високоточний снаряд із системами наведення, у тому числі доведенням на ціль. Тобто є два глобальних підходи, і їх можна поєднувати. Це було б наймудріше, але не завжди є можливість, бо ми підходимо до питання кілзони: як там діяти, як проводити ротації особового складу – це ускладнює питання. Тобто певні проблеми лишаються.

Чи можемо ми вже сказати, що відмовляємося від фактора людини в армії?

Ні. Бо навіть операторів БПЛА та НРК треба готувати. Для цього потрібні люди. Це все має поєднуватися.

Я думаю, що зараз буде шукатися, у чому феномен головнокомандувача Збройних сил Михайла Драпатого. Якщо говорити про ініціативу, то Драпатий – це те, що можна схарактеризувати як розумну ініціативу.

Він до всього підходитиме з розумом: як вберегти людей, але водночас не втратити фронт, спробувати здобувати перевагу, стабілізувати фронт, поєднувати асиметричні рішення з симетричними там, де вони потрібні, і це імплементувати. Плюс продовжувати реформу в армії.

Запит на справедливість є. Зараз почали з перевірки розподілу по бригадах, бо були випадки, коли нарікали: одні бригади недоотримують, у когось складніший напрямок, у когось менш інтенсивні бойові дії.

Але якщо ворог піде на Чернігівщину, що тоді? Ми теж маємо розуміти це. Розподіл, коли командири можуть розраховувати на поповнення, коли є зрозумілий механізм і контроль за реалізацією, – це важливо.

Після наради в президента Генштаб розробляє механізми такої ситуаційної обізнаності, щоб розуміння переднього краю, ротацій, умов і обставин було настільки повним, щоб надалі спростити роботу армійським корпусам і суміжним підрозділам, уникати розірваних підрозділів, коли бригади розкидані на різних напрямках. Щоб корпуси розуміли, на кого розраховувати, які в них сили й засоби для певних дій.

Є багато рішень, які будуть впроваджуватися на основі досвіду цієї війни, розуміння трансформації, зміни технологій і поєднання класичних моделей та інноваційних рішень. Тут не все просто, але драйв точно буде.

Синергія, поєднання двох поглядів і методів, мабуть, найпрактичніше? Бо те, що ви кажете про війну НРК і дронами, дуже романтизовано?

Так, це романтизовано, особливо для широкого загалу. Люди завжди шукають рішення: а яке наше рішення? Ми будемо знищувати ворога, будемо максимізувати його втрати. Але для цього треба максимально насичувати засобами, які є, посилювати тиск.

Чи можемо ми сказати, що маємо знищити їх (росіян, – 24 Канал) тільки дронами? Ні. Якщо є можливість завдати удару авіацією керованими авіабомбами й знищити одразу кілька десятків ворогів у районі забудови або артилерії, то чому ні? Питання в тому, чи це остаточна відповідь, чи це зупиняє агресію Росії. Невідомо. Треба пробувати.

Ми зараз багато діємо пробами, промацуючи, де є перевага. Є смуга відповідальності – бригада, батальйон, рота. Є позиції операторів БПЛА. Чи можна, щоб це контролювали автоматичні турелі, роботи, а їхнє забезпечення здійснювали інші роботи? Питання підвезення боєприпасів і багато інших аспектів. Можливо, так, але це все одно поступовий процес.

Хтось же несе відповідальність за смугу оборони – конкретний командир із силами й засобами. Він теж має розуміти повноту відповідальності: що буде, якщо десь збій у машині, що буде, якщо не спрацює, як реагувати. Ті, хто хоробріші й сміливіші, уже це випробовують. Наприклад, Третій армійський корпус. Є й інші приклади.

Але це поступовий процес, який дуже швидко запровадити складно. І треба продовжувати реформувати нормативні документи.

Наприклад, у підготовці сержантського складу: командир відділення і в нього за бойовим статутом обов'язково БМП або броня. Це відповідає реаліям поля бою? Мабуть, ні. Отже, треба змінювати й нормативні, й статутні документи, бо є офіційна документація, є статути щодо дій відділення і взводу в наступі, в обороні тощо. Там теж треба імплементувати можливості НРК і дронів. І тоді командирам буде легше, бо вони діятимуть відповідно до цих документів, а не за анахронізмами.

Останнє питання – про Крим. Ситуація з логістичним локдауном, паливною кризою і тим, що там уже немає Чорноморського флоту. Деокупація Криму – це лише питання часу, чи Росія адаптується до викликів, які створює Україна?

Це ще дуже довга історія. Ми зараз реалізовуємо дуже серйозну задачу з демілітаризації окупованого Криму, і це дуже добре вдається. Маємо дуже серйозні успіхи.

Щодо деокупації, то для цього потрібно встановити контроль. А контроль сьогодні без фізичної присутності на землі – це умовний контроль.

Ми можемо говорити про контроль з повітря, але все одно для деокупації потрібна наземна або десантна операція.

На сьогодні це складно, практично неможливо, бо у ворога в акваторії Чорного моря зберігається перевага в повітрі. А проводити операції без ППО і без прикриття – це, м'яко кажучи, не дуже хороша історія.

Нам ще потрібно концентруватися на тому, щоб унеможливити або мінімізувати спроможності Росії використовувати військову інфраструктуру окупованого півострова для ударів по материковій частині України. Бо ви бачите – ракети, дрони, обстріли Одеси. Тут ще є над чим працювати. Саме тому така робота йде і по окупованому Криму, і по півдню Росії. Це великий етап демілітаризації.

Щодо деокупації – це вже наступний етап, який має полягати в комплексній військовій операції. Зараз ми можемо зробити максимум, щоб показати Росії: ціна окупації півострова для неї абсолютно невигідна. Вони будуть втрачати, а демілітаризація триватиме.

Нам треба зменшити їхні військові можливості там. Але без встановлення контролю ми не можемо сказати, що ця територія вже деокупована і звільнена.

Яка, на вашу думку, фінальна точка демілітаризації Криму?

Це коли Крим стане територією, з якої не можна нічого запускати, атакувати і яку не можна використовувати як територію для накопичення сил і засобів для проведення різного роду операцій.

Стратегічно Крим був потрібен Путіну з військового погляду з двох причин. Перша – можливість атакувати Україну й готуватися до повномасштабного вторгнення з перспективою відрізати нас повністю від Чорного моря, що вони намагалися реалізувати у 2022 році. Чи є зараз у них така можливість? Ні.

Друга – вихід у Середземне море, щоб допомагати режиму Асада або іншим, демонструвати власну експансію і можливості.

Стратегічно вони зараз цих можливостей позбавлені, але ще не позбавлені остаточно можливостей використовувати окупований півострів для певних військових цілей. І поки вони ще мають такі можливості, демілітаризація має тривати.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.