Донедавна Каспійське море виглядало майже ідеальним тилом для Росії та Ірану. Повністю замкнена водойма, вдалині від українських кордонів. По одному узбережжю – Росія, по іншому – Іран, а між ними спокійно курсують торговельні судна, перевозячи в тому числі підсанкційну продукцію і військові вантажі.

Російсько-іранську ідилію ненадовго в березні 2026 року поставили на паузу ВПС Ізраїля, але незабаром все відновилося. Здавалося б, що тут може піти не так? Та як виявилося – українські далекобійні дрони.

У своєму зверненні Володимир Зеленський повідомив про успішні удари в Каспійському морі. За словами президента України, серед цілей були російський бойовий корабель і судна, що використовувалися для перевезення військових вантажів, пов'язаних з Іраном.

Саме цей маршрут останніми роками став важливою лінією постачання між двома підсанкційними державами, але сьогодні прийшли й за ним.

24 Канал проаналізував, як Україні вдалося дістати воєнні цілі в Каспійському морі, як це обурило Іран і чому погрози Тегерана виглядають не лише лицемірними, а й пустими. Також пояснюємо, чому іранські балістичні ракети навряд чи колись полетять в бік України з території Ірану.

Щоб розібратися у потенціалі іранської зброї 24 Канал звернувся до директора із розвитку оборонного підприємства й офіцера Повітряних сил у резерві Анатолія Храпчинського.

У Тегерані, звісно, мають власну версію подій. Міністерство закордонних справ Ірану заявило, що Україна нібито атакувала звичайне комерційне судно, і внаслідок вибуху один моряк загинув, а інший зазнав поранень. Українського дипломатичного представника викликали до іранського МЗС, а сам удар назвали "ворожим і злочинним актом".

Повідомлення президента Зеленського щодо ударів по воєнних цілях на Каспії:

Після цього міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі заявив, що атака "не може залишитися без відповіді", що одразу сприйняли за пряму погрозу вдарити по території України.

Також Аракчі звинуватив Київ у порушенні Статуту ООН і навіть припустив, що Україна нібито діє в інтересах Ізраїлю, намагаючись втягнути Європу в близькосхідну війну.

Звучить, безумовно, дуже грізно, але є лише одна маленька проблема – Іран давно бере участь у війні проти України. На боці держави-агресора Росії, яка порушила не лише Статут ООН, а буквально все, що можна. Саме іранські дрони Shahed-146 стали фундаментом нескінченних російських атак і терору проти українських міст. При цьому Тегеран передав Москві не лише готові безпілотники в обмеженій кількості, а й технології, які дозволили Росії налагодити власне масове виробництво. Тому на руках іранської влади чимало крові невинних українців.


Маршрут постачання між Іраном та Росією через Каспійське море / Джерело – CPC

Логістика між Росією та Іраном дуже добре налагоджена. Частина військових вантажів між двома країнами-паріями роками рухалася саме через Каспій – далеко від традиційних морських маршрутів і західного санкційного контролю.

Тому суперечка про те, що саме перевозило конкретне судно, має місце, як і чисто теоретично – випадковий удар по комерційному кораблю. Тільки це аж ніяк не змінює загальної картини. Україна цим ударом не відкрила окремий фронт з Іраном, а лише вперше відкрито та місцями демонстративно вдарила по віддаленій інфраструктурі російської війни, яку Тегеран роками допомагає Кремлю вести.

Видно, що це зрозуміли й в Тегерані. Показово, що початково дуже агресивна риторика, зрештою, не вийшла за межі соцмережі Х та офіційних міжнародних каналів.

Вже за кілька днів після гучних погроз ситуація почала змінюватися. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга провів телефонну розмову зі своїм іранським колегою та застеріг Тегеран від подальшої ескалації. Українська сторона наголосила, що не прагне конфлікту з Тегераном, але залишає за собою право захищатися від військової співпраці Ірану з Росією.

Пост очільника української дипломатії про розмову з Іраном:

У відповідь Аракчі також заявив, що Іран не зацікавлений у загостренні конфлікту, і відійшовши від натяків на військову відповідь – Тегеран заговорив про вимоги розслідувати інцидент та "компенсувати" пошкоджене судно.

Тобто всього за кілька днів "неминуча відповідь" почала перетворюватися на дипломатичний торг і розмови про гроші. Безумовно, це не означає, що іранські погрози були аж зовсім пустими (на прикладі війни між США, Ізраїлем та Іраном ми бачимо, що Тегеран може обстрілювати навіть Туреччину та Кіпр, не кажучи вже про монархії Залива), але це добре показує межі іранської готовності ескалувати ситуацію.

Тегеран може говорити про відплату скільки завгодно, однак відкривати ще одну війну – тепер проти України, видно, не поспішає. Бо й Україні нема чого втрачати, а дивувати асиметричними діями наші Сили оборони вміють.

Вимога Ірану про компенсацію звучить особливо цинічно через те, що значно більший рахунок досі залишається неоплаченим самим Тегераном. Тут варто пригадати один важливий інцидент з уже майже забутих довоєнних часів.

У січні 2020 року іранські сили протиповітряної оборони двома ракетами збили пасажирський літак МАУ рейсу PS752, який вилетів з аеропорту Тегерана. Внаслідок атаки загинули всі 176 людей на борту. Ця трагедія дуже яскраво підсвітила не лише бездарність іранської ППО, але й весь цинічний прагматизм їхньої дипломатії.


Місце падіння збитого Іраном українського літака МАУ / Фото – AP

Відтоді Україна разом із Канадою, Великою Британією та Швецією, чиї громадяни також перебували в літаку, домагається від Ірану повноцінного розслідування, відповідальності для винних і належної компенсації. У березні 2026 року чотири держави подали до Міжнародного суду ООН черговий спільний документ у цій справі.

Тобто дискусія про іранські борги перед Україною триває вже понад шість років. І, як можна побачити, особливого прогресу там не спостерігається. Попри це, після удару в Каспійському морі Тегеран нахабно почав вимагати компенсацію від України. А паралельно, видно, розглядав значно радикальніший варіант відповіді.

За інформацією The New York Times, частина іранського керівництва пропонувала запустити балістичну ракету по одному з українських портів на Чорному морі. Конкретного місця удару видання не називає, але, видно, що потенційно йшлося про Одесу.


Іранські балістичні ракети / Інфографіка 24 Каналу

Такий сценарій не можна назвати цілковитою фантастикою. Іран дійсно має ракети, здатні долати великі відстані, а російські удари вже показали, наскільки важливими для України залишаються чорноморські порти.

При чому Іран прямо зараз б'є по американських військових базах на Близькому Сході та погрожує Великій Британії аналогічними ударами у разі підтримки американської військової кампанії проти Тегерана. Тобто стратегія: "згорів сарай – гори й хата" цілком можлива.

Однак, пряма атака означала б офіційний вступ Ірану у війну проти України. За даними The New York Times, саме усвідомлення цього стало одним зі стримувальних факторів для найбільш гарячих голів у Тегерані. Частина іранських чиновників вимагала удару, але інші закликали до обережності.

Можливості України вже добре відомі, а наживати ще одного ворога на тлі війни з США та постійних атак з боку Ізраїлю було б щонайменше нерозумно. Натомість медійний ефект від можливої атаки був би для Ірану мінімальним, бо навіть виданий авансом ярлик "маріонеток сіоністського режиму" до українців не сильно липне.

До того ж ракеті довелося б летіти через повітряний простір або поблизу кордонів інших держав – Азербайджану, Вірменії, Грузії чи Туреччини.

Такий запуск неможливо приховати, а сусідів довелося б попереджати, що балістика летить не по них. Туреччина – нагадаємо, є членом НАТО, а ще дуже не любить, коли щось смертоносне залітає на її територію (російський Су-24 у 2015 році не дасть збрехати).

Про ці моменти нагадує у розмові з 24 Каналом Анатолій Храпчинський.

Анатолій Храпчинський

директор із розвитку оборонного підприємства

Для застосування балістичної ракети ви повинні попередити країни, які розташовані поряд, що це не по них летить. Як робила Росія, коли застосовувала свій "Орєшнік" по території України. Вона попереджала Сполучені Штати, що буде застосована ракета, схожа за профілем на міжконтинентальну балістичну ракету, і що вона буде застосована по Україні, а не по Європі чи Сполучених Штатах. Те саме повинен зробити Іран. Коли вони б'ють по сусідах – це одне питання. А тут ми кажемо, що ракета полетить через Туреччину. У Туреччині теж є системи протиракетної оборони. Тому мені складно в це повірити.

Отже, прямий удар у Тегерані справді могли обговорювати. Але для запуску ракети Ірану було недостатньо просто знайти ціль в Україні. Потрібно було ще пояснити сусідам, чому над їхніми головами летить балістика, і бути готовим до відповіді Києва та його партнерів. У підсумку ціна демонстративної помсти виявилася значно вищою за можливий результат.


Іран має широкий асортимент балістичних ракет різної дальності / Інфографіка – CSIS

Отже, прямий запуск із території Ірану виглядає надто ризикованим, навіть для режиму аятол. Втім, це ще не означає, що іранські ракети не можуть потенційно полетіти по території України. Тегерану потрібно лише передати їх Росії, і таким чином всі проблеми прямого вступу у війну проти України чи з польотом над Туреччиною або іншими сусідами – автоматично знімаються.

На думку Анатолія Храпчинського, такий варіант можливий, але і там є свої нюанси.

Анатолій Храпчинський

директор із розвитку оборонного підприємства

Для Росії це максимально вигідний сценарій, тому що вона отримає не просто ракети, а й додаткові пускові установки. Тобто ворог зараз обмежений своїми спроможностями. Якщо ми кажемо про Іскандер-М, то це окрема пускова установка. Якщо ми кажемо про північнокорейську KN-23, то це окрема установка. Якщо ми кажемо про іранську балістику, то це теж окрема установка. Відповідно, це збільшує кількість ракет, які Російська Федерація може запустити по Україні одночасно.

Водночас Москві не обов'язково отримувати від Ірану найбільш далекобійні системи. Ракети Zolfaghar або Fateh можна запускати з російської чи окупованої території по прифронтових містах, складах і логістиці. Це дозволить Кремлю берегти дорожчі "Іскандери" для ударів углиб України.

Анатолій Храпчинський

директор із розвитку оборонного підприємства

Північна Корея вже передавала росіянам ракети. Відповідно, я не бачу якихось серйозних перепон для передачі іранських балістичних установок. Іран тісно співпрацює з РФ, і в них є прекрасна можливість прямого доступу до території РФ через Каспійське море, де, власне, нашими Силами оборони й були уражені деякі іранські танкери.


Росіяни вже використовували північнокорейський ОТРК KN-23 для ударів по Україні / Фото – ЦТАК

Якраз у цьому сценарії в Ірану також може виникнути проблема, з якої, власне, і почався весь конфлікт. Щоб росіяни змогли використати нові іранські комплекси – ракети та пускові установки потрібно спочатку доставити на територію Росії. Найзручнішим маршрутом залишається Каспійське море, яке ще донедавна вважалося недосяжним для України.

Тепер цієї ілюзії більше немає. Якщо Сили оборони здатні знаходити й уражати військові вантажі посеред Каспію, то кораблі з іранськими ракетами та пусковими установками так само можуть стати цілями для українських дронів. А оскільки Іран не хоче відмовлятися від підтримки російської агресії, то не буде зупинятися у своїх спробах нівелювати цей ефект і Україна. Значить, незабаром будуть нові удари. І нові грізні твіти.

Крім грізних дописів у соцмережах, можливо, навіть з використанням ШІ чи фотошопу, іншою найреалістичнішою відповіддю Тегерана залишається не прямий удар по Україні, а опосередковане та глибше занурення у війну, в якій він вже кілька років бере участь російськими руками.

Іран може передати нові дрони, ракети та пускові установки. Але з кожним таким випадком, це все менше дає Тегерану простору удавати, ніби він не бере участі у війні проти України.

І саме тому удари в Каспійському морі викликали таке обурення, адже Україна дісталася не просто випадкового корабля. Під ударом опинився сам маршрут, який з'єднує іранські заводи з російськими пусковими позиціями. Отже, фактично, безпечного тилу між двома союзниками більше немає. І саме ця вразливість злить іранський режим найбільше.