Мирні переговори в Женеві офіційно завершилися, однак прориву чи бодай якогось натяку на вихід з глухого кута так і не відбулося. Зрештою всі сторони заявили про складний, але конструктивний діалог, навіть попри те, що обговорення ключових питань – українських територій та контролю над ЗАЕС залишається нерозв'язаним. Наразі делегати відправилися назад до своїх столиць, щоб повідомити президентів про результати.

24 Канал проаналізував матеріали західних медіа щодо перебігу перемовин у Женеві, щоб з'ясувати які результати приніс цей раунд мирного процесу, чого прагне досягти Кремль та чому США продовжують тиснути саме на Україну.

Цікаво Ідеолог режиму Путіна родом з України: хто такий Мединський і яка його роль у мирних переговорах

Протягом останніх двох днів українська делегація разом із колегами зі США намагалась переконати росіян зупинити бойові дії, обговорювалися конкретні рамки майбутнього моніторингу за лінією розмежування та точилися дискусії навколо ключових питань – контролю над територіями Донецької та Луганської областей та ЗАЕС. В МЗС України повідомили, що відбувалися як двосторонні зустрічі між США та Україною та тристоронні, вже з росіянами.

За повідомленням видання The Guardian президент України Володимир Зеленський окремо підкреслив, що досягти реальних домовленостей навколо ключових питань так і не вдалося та на додачу звинуватив Москву у "затягування процесу". Зеленський лише відзначив конструктив навколо військового складника майбутньої угоди: контролю над дотриманням режиму тиші, подальшого моніторингу порушень та окремо підкреслив, що військові повністю усвідомлюють як контролювати режим припинення вогню в майбутньому, якщо в Кремлі на це буде "політична воля".

Варто зауважити, що другий день перемовин виявився дуже коротким та в підсумку тривав менш як дві години, що свідчить про мізерний прогрес та підкреслює, наскільки обіцянки президента США Дональда Трампа, дані у перші дні його каденції – далекі від реалізації.

Втім, згодом з'явилась інформація, що очільник делегації РФ Володимир Мединський провів окрему зустріч із представниками України, зокрема із секретарем РНБО Рустемом Умеровим та лідером фракції "Слуга Народу" Давидом Арахамією. Сама ж розмова тривала близько півтори години.


Українська делегація після завершення переговорів в Женеві / Фото з Telegram Кирила Буданова

За підсумками зустрічей голова ОП Кирило Буданов написав у своєму Telegram, що "розмова була непростою, але важливою" та оголосив наступний раунд перемовин вже найближчим часом. Своєю чергою Мединський, якого Кремль напередодні повернув до мирного процесу, також заявив про "важкий, але діловий діалог" та так само анонсував наступну зустріч.

Зауважимо, що територіальне питання залишається принциповим для України, а сам Володимир Зеленський в інтерв'ю виданню Axios підтвердив, що "український народ не прийме одностороннє відведення сил".

Втім, Зеленський припускає, що взаємне відведення сил на рівну відстань може стати компромісним рішенням щодо цього питання, як і створення демілітаризованої чи особливої економічної зони на Донбасі. Проблемою лишається питання контролю над цими територіями, адже Україна ніколи не визнає російський суверенітет над тимчасово окупованими областями.

З позитивних результатів варто виділити гуманітарний трек на цих переговорах. Як повідомив речник МЗС Георгій Тихий на цьому напрямку вдалося досягти реального конструктиву, отже ймовірно варто очікувати чергового обміну полоненими. Тихий підкреслив, що Україна використовує всі наявні можливості для повернення полонених українців додому.


Тристоронні перемовини в Женеві / Фото з Facebook Рустема Умєрова

Однак, швидкого процесу та швидких рішень дуже хочуть Сполучені Штати, через що постійно чинять тиск на Київ. Президент Трамп прагне показати бодай якийсь результат до майбутніх проміжних виборів в Нижню палату Конгресу та Сенат США. Проблемою ж лишається тактика американців, адже всі публічні претензії та заклики "сісти за стіл" направлені виключно до України. Натомість росіян, попри їх відвертий саботаж мирного процесу, аналогічного тиску не отримують.

Так само Сполучені Штати, здається, затягують процес підписання гарантій безпеки для України, хоча сам президент Зеленський неодноразово наголошував, що перед тим, як йти на будь-які поступки чи компроміси, Київ потребує чітких гарантій, що війна не відновиться вже найближчим часом після підписання угоди.

Важливим нововведенням та безумовно позитивним сигналом стала присутність Європи на цих переговорах. Італійське видання La Stampa повідомило, що європейські радники з питань безпеки стежать за ходом переговорів між США, Україною та Росією. Очікувалось також, що представники Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії проведуть зустрічі з американською та українською делегаціями.

Згодом агентство Reuters також повідомило, що британський прем'єр Кір Стармер провів телефонну розмову з Дональдом Трампом, щоб обговорити результати першого дня перемовин між Україною, США та Росією, а також результати діалогу щодо іранської ядерної програми, що відбувався в той же день у Женеві.

Втім, європейські дипломати в коментарях ЗМІ сумніваються, що Росія готова до компромісів. За їхніми словами дійсно можна сказати, що "Кремль готовий до завершення війни", як на цьому постійно наголошує Дональд Трамп, проблема лише в тому, що Кремль готовий зупинити війну виключно на власних умовах.

У підсумку, як вважають європейці, поки в Росії керуватиме державою Володимир Путін, або ж поки скрутна економічна ситуація не призведе до масового невдоволення серед російського населення – позиція Кремля по війні в Україні залишатиметься без змін.

Та ще напередодні нового раунду переговорів у Женеві дедалі чіткіше вимальовувався певний дисбаланс тиску з боку США. Видання The New York Times поспілкувалось з українськими посадовцями, які повідомили, що адміністрація Дональда Трампа помітно активізувала спроби схилити Київ до компромісів – насамперед щодо територій і виборів.

Причина доволі банальна, американці прагнуть продемонструвати реальний "результат" до літа та початку передвиборчого циклу в США. Водночас сигналів про симетричний тиск на Москву майже не проглядається.

Водночас українські аналітики сходяться на думці, що Кремль не має справжнього стимулу зупиняти війну, поки зберігає фінансові ресурси, мобілізаційний резерв і – хай повільне, але просування на фронті. Саме тому максималістські вимоги до Києва наразі виглядають для Москви дуже зручним інструментом, адже тиск відбувається вже навіть не напряму, а руками союзників України у Вашингтоні.


Володимир Путін під час проведення військових навчань / Фото Getty Images

Мабуть, найбільш чутливий момент в цій схемі – вибори. Депутат Верховної Ради Ярослав Юрчишин заявив, що під час переговорів у ОАЕ американська сторона наполягала на проведенні виборів уже до 15 травня. В умовах воєнного стану та постійних атак проти цивільних це виглядає малоймовірно: з політичних, безпекових на навіть технічних причин.

Проте ця лінія повністю збігається з риторикою Володимира Путіна, який роками намагається поставити під сумнів легітимність Володимира Зеленського, мовляв, будь-яка угода з чинним українським президентом не матиме юридичної сили.

На додачу, соціологія всередині України теж не залишає простору для маневру. Ідея проведення виборів до припинення бойових дій має дуже низьку підтримку серед населення. Звісно, окремі опозиційні політики припускають, що дострокові вибори могли б зіграти на руку чинному президенту, однак ключове питання не в рейтингах, а в безпеці проведення голосування. Сам Зеленський вже доручив парламенту готувати законодавчу рамку на випадок виборів у воєнний час, однак поки лише за теоретичним сценарієм.

Це знову нас повертає до позиції України з принципових питань, що жодна угода з росіянами не може бути підписана чи реалізована без чітких і дієвих гарантій безпеки. Проблема в тому, що, попри всі дискусії та публічні заяви про "майже готовий документ", ці гарантії досі залишаються розмитими, а дата їхнього підписання та ратифікації в американському Конгресі – невизначеною.

Та поки тривають дипломатичні процеси, Москва вочевидь готується воювати далі. Українська розвідка фіксує нарощування російського військового виробництва, а потенційний весняний наступ Росії розглядається як дуже ймовірний. На цьому тлі висновки доволі очевидні – Росія погодиться на "замороження війни" лише тоді, коли втратить економічну й ресурсну перевагу. Однак поки весь тиск концентрується на Україні – це лише підіграє Кремлю і робить сам дипломатичний процес дедалі більш сумнівним.

Втім, якщо подивитися на ситуацію трошки ширше, стає очевидним, чому американці в особі Дональда Трампа вдаються до такого серйозного тиску проти України, майже повністю ігноруючи російську сторону. Річ у тім, що навколо війни проти України фактично йдуть два паралельні переговорні процеси, пише видання The Economist.

Перший більш формальний, де ведуться обговорення припинення бойових дій, контролю над територіями та гарантій безпеки.

Другий – значно менш публічний, але не менш активний, там представник Кремля Кирило Дмітрієв намагається зачарувати оточення адміністрації Дональд Трамп розмовами про майбутній бізнес з Росією.

Саме на цьому напрямку Москва робить ставку на обіцянку "великої угоди" аж на 12 трильйонів доларів різного роду інвестицій та контрактів в обмін на зняття санкцій.

Видання підкреслює, що російська сторона вже продає цю ідею американцям як економічний бонус за політичний тиск на Україну. Водночас у Європі зростає побоювання, що Білий дім може дійсно спробувати нав’язати Києву серйозні поступки вже до літа – не через успіх переговорів, а заради доступу до російських активів.


Кирило Дмітрієв під час зустрічі з посланцями Дональда Трампа / Фото Getty Images

Центральною фігурою цього економічного каналу є сам Кирило Дмитрієв, керівник російського суверенного фонду. Саме він, за даними The Economist, неодноразово зустрічався з американськими представниками, зокрема й людьми з найближчого кола президента США.

Особливим завданням Дмітрієва є розігріти апетит американського бізнесу, адже в цій "угоді" мова про найулюбленіші речі самого Дональда Трампа: арктичні нафту та газ, рідкісноземельні елементи, "заблоковані" активи західних компаній в самій Росії та низка мегапроєкті на кшталт Vostok Oil або ж інфраструктурних фантазій в стилі "тунелю між РФ та США під Беринговою протокою".

Натомість автори статті схоже більш скептичні за американських перемовників, адже обіцяний виграш у захмарні 12 трильйонів доларів є відвертим перебільшення. Навіть за оптимістичних сценаріїв потенційні доходи американських компаній у Росії були б на порядок меншими, а сама російська економіка наразі значно менша за італійську.

При цьому в Росії спостерігається суттєве скорочення середнього класу, а реальні прибутки іноземного бізнесу до війни вимірювалися десятками мільярдів, що також не мало, але мова точно не про трильйони доларів. До того ж більшість звільнених галузей вже зайняті Китаєм та іншими не західними гравцями.

Та головна пастка полягає в іншому. Мир без реальних гарантій безпеки для України означатиме високу ймовірність нової війни, а це потягне за собою відновлення санкцій, жорстких торговельних обмежень та втечу інвесторів. Американські корпорації ризикують опинитися в країні з корумпованими судами та політично мотивованими атаками проти їхньої власності на території РФ.

Зрештою, навіть якщо окремі наближені до Білого дому особи зможуть заробити на цих угодах, для самих Сполучених в цілому це не стане економічним проривом. Натомість політична ціна, що полягає у значному посиленні Росії, деморалізації України та ризик нової війни в Європі – буде значно вищою. "Золоті гори" обіцяні Кремлем більше схожі на приманку, що веде у пастку, ніж на реальний план майбутньої економічної співпраці.