Війна з парламентом
Перший місяць президентства Володимира Зеленського позаду і, як бачите, апокаліпсису, що пророчили країні так звані "25%", не сталось. Путін не напав, а Коломойський не в'їхав в Адміністрацію Президента.
Читайте також: Голобородько VS Зеленський: як "Слуга народу" підіймає собі рейтинг
У день інавгурації Зеленський заявив, що розпускає Верховну Раду. Рівно через місяць Конституційний суд визнав, що президент зробив це законно. Тобто війну з парламентом він виграв, проте до цього програв у Раді купу маленьких боїв.
Президентські законопроекти і подання нардепи нахабно ігнорували: імпічмент, скасування недоторканності, відновлення відповідальності за незаконне збагачення, звільнення міністра закордонних справ і оборони, голови СБУ і генпрокурора – усе це та багато іншого Рада провалила.
І якщо відверто: усі ці ініціативи важливі і потрібні для країни. Це розуміють на Банковій, це розуміють у Раді, а головне це розуміють люди. Тож кожна така маленька поразка Зеленського – це цеглинка у його велику і остаточну перемогу на парламентських виборах.
Зеленський може не просто розгромити цю Раду, а має усі шанси її захопити. Рейтинг його партії майже 50%. З таким результатом, тільки за списком він може взяти 134 крісла. Для створення власної більшості йому потрібно всього лише ще 92 мандати, а це менше половини мажоритарних округів. І усі шанси взяти їх у нього є. З таким рейтингом навіть вигаданий мажоритарник, позначений в бюлетені "від Зеленського" легко перемагає у "досвідченого" політика на його окрузі.
Соціологічне дослідження щодо Парламентських виборів
І ось після інавгурації президент приходить на Банкову, сідає у головне крісло країни і перше, що каже, ніби жартуючи – переїзд.
А вже через місяць журналістів спеціально запросили на банкову, аби пояснити причини переїзду. Не подобається йому розкіш, позолота, барокові візерунки і важкі класичні меблі. А також сміється з гримерки у задній частині кабінету президента.
Переїжджають в Український дім, який є не менш помпезною спорудою, на осучаснення якої треба витратити чималі гроші, проте проект вже є. Змінить адміністрація президента не тільки адресу. Кількість працівників скоротять, а саму її перейменують.
Призначення Зеленського
Менше чиновників – це безумовно чудово і цьому радітимуть усі українці. Справді, а скільки можна годувати армію дармоїдів. А ось з перейменуванням куди цікавіше, адже виграє від цього перш за все Андрій Богдан.
Його призначили головою Адміністрації всупереч закону про люстрацію, в якому прямо вписана назва органу – Адміністрація Президента. А ось про Офіс Президента, що закономірно, нема ні слова. Тож от такий безневинний ребрендинг може мати цілком прагматичні цілі – легалізувати одіозне призначення.
Андрій Богдан
Богдан, між іншим, це тільки один приклад неоднозначних призначень. Головний розвідник України Владислав Бухарєв – це ще одна загадка. Так і хочеться спитати: "Володя, що ти робиш". Призначити головою Служби зовнішньої розвідки людину, яка все життя працювала на державу, боролась з корупцією в СБУ, але при цьому її витрати явно перевищують доходи.
Владислав Бухарєв
Далі – Іван Баканов. Призначити начальником головної спецслужби у час війни людину, яка ніколи не мала жодного відношення ні до розвідки ні до армії – це дивно. Втім, я розумію, що призначають вірних людей.
Ще перед виборами я мав можливість спілкуватись з Бакановим й він справляє враження чесної та принципової людини, нормальний мужик, одним словом. Тож якщо він хоча б розсекретить декларації СБУшників, що зробити насправді може, я думаю йому пробачать і російський паспорт дружини, і недосвідченість.
Іван Баканов
Варто визнати, що серед призначених є дуже круті фахівці:
- Руслан Рябошапка – затятий антикорупціонер.
- Руслан Стефанчук – досвідчений юрист.
- Олександр Данилюк і Олексій Гончарук – технократи і реформатори.
Про решту призначень говорити особливо поки що і нічого – це у більшості "любі друзі президента" по 95 кварталу.
Перші призначення Володимира Зеленського: інфографіка 24 каналу
І ось разом з цією строкатою командою Зеленський їздить заводити дружбу з Європою: Брюссель, Париж, Берлін. І, знаєте, у нього, наче, виходить.
Та треба розуміти, що нові європейські друзі президента дуже прагматичні люди. І ця ідилія триватиме, якщо новий президент не дасть зрозуміти, що реформи він робити не хоче. І тут інтереси українців і європейців співпадають.
Як зупинити війну на Донбасі
А от найбільшим викликом для Зеленського стала війна. Його передвиборчі обіцянки зіткнулись з суворою реальністю, бо сісти за стіл перемовин з Росією не виходить. Залучити гарантів Будапештського меморандуму до розв'язання конфлікту поки що також не дуже виходить. А заяви і вислови нового президента у суспільстві сприймають дуже не однозначно.
В питаннях війни президент чи не вперше втрачає реноме людини, яка завжди перемагає. А його адміністрації часто доводиться вибачатись. Радує інше, що у "Зе-команді" нібито розуміють, що чекати до перемоги не варто. Донбас, принаймні ту частину, що ми контролюємо, треба відбудовувати вже зараз.
А поки за Донбас заплатять українські бізнесмени. Зеленський переконує їх жертвувати та інвестувати. Здається не всі підприємці у захваті, проте президент наполягає.
І вгадайте кого приводить у приклад? Українських олігархів. Каже що зустрічався вже з Ахметовим і той пообіцяв вкласти гроші у відновлення доріг і медицину на Сході, з Пінчуком – той повинен взяти під опіку родини українських полонених. А от Коломойський має вкластися в розвиток інфраструктури Донбасу.
Ігор Коломойський
Зеленський каже, що усе це олігархи будуть робити добровільно і "бєзвозмєздно". Віриться важко, адже ці люди сколотили свої статки не на тому, що роздавали гроші нужденним. І за свої послуги, мабуть, чогось захочуть. Про що насправді говорять на зустрічах Зеленський та олігархи – не знає ніхто.
Читайте також: Про Бухарєва, звільнення Луценка та переїзд АП: ексклюзивне інтерв'ю з помічником Зеленського
Ось таким був перший місяць Володимира Зеленського. Найстрашніші лякалки спростовано й це тішить. Проте і особливих передумов для швидкого ривка у майбутнє поки що не видно. Зеленський і його молода команда лишаються все такими ж не передбачуваними. І тільки час покаже увійдуть вони в історію, чи повторять історію "папєрєднікав".