Густав Шредер був, схоже, невиправним романтиком: його мрією було море. У 16 років він втік з дому, не закінчивши школи, аби піти до флоту й подорожувати. Його мрія здійснилася: він став капітаном, пройшов тисячі морських миль, бачив чужі країни й континенти, шторми та урагани... Зрештою, капітану Шредеру був довірений круїзний лайнер "Сент Луїс" – розкішний багатопалубний пароплав для морських прогулянок відомої компанії Hapag.
Лайнер Густава Шредара / Фото Press24.net
Читайте також: Перша жертва Холодної війни: чому в світі з'явилося дві Кореї
Подорож "Сент Луїса"
Саме цей красень під командою Шредера й отримав навесні 1939 року вельми незвичайне завдання: він був орендований 937 німецькими євреями, які вирішили втекти на ньому з Німеччини. В ті часи в країні вже вирували гітлерівські репресії та погроми, євреїв доправляли до концтаборів, а в Райху діяли так звані "нюрнберзькі закони", які перетворили євреїв на ворогів, яких день у день переслідували. Тож ті з них, хто лише могли – намагалися усіма правдами та неправдами покинути країну, яку захлинула коричнева пошесть. Євреї, яких прийняв на борт "Сент Луїс", були, вочевидь, люди небідні: їм вистачило грошей на квитки на круїзний лайнер та на те, щоб отримати туристичні візи на Кубу, де вони сподівалися в безпеці дочекатися дозволів на в'їзд до США.
Густав Шредер / Фото з відкритих джерел
Тож починалась ця історія зовсім не так, як почалася свого часу історія "євреїв Шиндлера": ніхто не сидів у концтаборі, не голодував – навпаки, на борту круїзного лайнера все було спокійно, грались діти, а дорослі насолоджувалися морською подорожжю та чудовим сервісом. Дискримінація та переслідування, яким пасажири "Сент Луїса" піддавалися протягом довгих років, здавалося, залишилися позаду – щоправда, страх, принесений цими роками, нікуди не подівся. Пасажири нервували, переживали за родичів, які залишилися в Німеччині – тож, як би вони не робили вигляд, що йдеться про своєрідну відпустку, але було зрозуміло, що всі вони – на втіках...
Виявилося, що переживали вони недарма. Прибувши до Куби, ці люди дізналися, що, поки вони подорожували – умови видачі туристичних віз для громадян Третього Райху змінилися, тож їх в'їзні візи більш не діяли. З 937 пасажирів зійти на землю дозволили лише двом сім'ям. Після п'яти днів у порту, попри всі зусилля капітана Густава Шредера, кубинський уряд змусив пароплав покинути острівні територіальні води. Це спричинило спалах відчаю у пасажирів: вони чудово розуміли, що на них чекає, якщо вони повернуться до Німеччини. Один із них навіть вчинив самогубство.
Капітан Шредер був змушений діяти. Він в жодному разі не бажав повернути своїх пасажирів додому – він так само, як і вони, усвідомлював, що на них чекає в цьому випадку. Обговоривши ситуацію з керівництвом компанії Hapag, він вирішив узяти курс на Америку. Його план: нелегально дістатися берегів Флориди й висадити пасажирів там. Але з того нічого не вийшло: ті ж кубинські посадовці, які вигнали "Сент Луїс" із Гавани, попередили берегову охорону США й пароплав був перехоплений американськими сторожовими катерами. Це гучне затримання спричинило те, що про подорож "Сент Луїса" з єврейськими біженцями на борту дізнався весь світ.
Гітлерівський уряд виступив з офіційною вимогою про повернення євреїв до Німеччини. Але мета капітана Шредера – захистити його пасажирів від нацистів – була підтримана низкою єврейських організацій США, отже одразу американська влада нікого не витурила. Однак, впливу хваленого "єврейського лобі" не вистачило: "Сент Луїс" отримав відмову. Тоді Густав Шредер наказав взяти курс на Нью-Йорк й звернувся напряму до президента Франкліна Делано Рузвельта. Великий Рузвельт, ворог нацистів та захисник євреїв, чітко та недвозначно висловився... проти того, щоб прихистити німецьких євреїв на американській землі. Так само відмовила в прихисткові й влада Канади.
32-й президент США Франклін Делано Рузвельт / Фото з відкритих джерел
Читайте також: Мафія проти фашистів: чому битва за Сицилію визначала долю Італії
Ситуація здавалася безнадійною. Пальне на борту закінчувалося. Тиск на Густава Шредера здійснювався з усіх боків: американці вимагали, аби його пароплав покинув територіальні води Сполучених Штатів, гітлерівський уряд погрожував карами за непокору й навіть директори компанії Hapag, які довгий час підтримували свого капітана, "вмили руки". Серед пасажирів почалася паніка: група чоловіків навіть намагалася захопити пароплав і вже другий пасажир покінчив з собою.
Лише завдяки своєму спокою й награній впевненості, капітан Густав Шредер зміг утримати ситуацію під контролем. Він запевнив пасажирів у тому, що навіть і не думає повертати їх до Німеччини. Його новим планом було: дістатися до берегів Великої Британії, симулювати в британських територіальних водах аварію та подати сигнал SOS – тоді, за законом, і пасажирів, і команду рятівників мали доправити на британську землю.
Але до цього справа не дійшла. "Єврейське лобі" США все ж таки спрацювало, як змогло: "Сент Луїс" був допущений в бельгійський порт Антверпен, де пасажири й покинули його борт. Таким чином, вони були врятовані – нехай і не надовго. Частина з них поїхала до Данії, частина – до Франції, інших же прихистила Велика Британія.
Нацист проти нацистів?
Головним консультантом фільму, знятого компанією Ufa-Fiction-Productions, працював Юрген Глевеке, онук Густава Шредера. Він надав знімальній групі особисті щоденники капітана. В інтерв'ю, присвяченому фільму, він розповідав про те, що в цьому круїзі його дід "змінився", звільнився від нацистської ідеології – особливо, в той момент, коли кубинська влада заборонила його пасажирам зійти з судна в гаванському порту. Шредер зрозумів, що він є відповідальним за них не лише, як найманий капітан круїзного лайнера, а й, як порядна людина. Якби він повернувся зі "своїми" євреями додому – всі вони загинули б у концтаборах.
Капітан на це не пішов. Замість того, щоб просто виконати завдання, поставлене перед ним компанією, він зробив усе, щоб урятувати пасажирів. Потрапив у немилість до влади Куби, Америки та Канади, не кажучи вже про нацистську Німеччину, розсварився з керівництвом фірми, яка винайняла його, змусив стулити пельки нацистів зі складу членів команди "Сент Луїса", які намагалися розвернути пароплав назад до Райху...
При цьому сам він, капітан-цур-зее Густав Шредер, був членом Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), причому вступив до її лав ще 1 грудня 1933 року, номер членського квитка 3.286.996. Тобто, став нацистом ще тоді, коли це, як нині кажуть, "не було трендом".
Чи вступив він до лав НСДАП за переконанням? Сьогодні навряд чи хто-небудь може дати на це точну відповідь. З тих часів в архіві залишилася одна-єдина світлина: Густав Шредер позує разом із чотирма своїми братами й у кожного на піджаку – значок гітлерівської партії. Він схвально писав про програму пропагандистських партійних круїзів, яку вигадали нацисти й назвали "Kraft durch Freude" ("Сила через радість"), він писав у своєму щоденнику, що "нарешті завершилися часи без керівництва", але його онук, Юрген Глевеке, має сумнів у тому, що його дід був переконаним нацистом.
На його думку, Шредер вступив до нацистської партії з чистого опортунізму, позаяк мав на руках сина-інваліда, якого він бажав якомога краще захистити та убезпечити. Можливо, він і справді був простим "співчуваючим". В будь-якому разі, стверджує Глевеке, судити його діда слід за його справами, а не за його думками. А справи його промовляють самі за себе: 935 врятованих від концтаборів євреїв.
Справді, капітан Густав Шредер довів свою людяність та хоробрість справами – на борту "Сент Луїса". За словами Глевеке, ці якості його характеру набагато більше пасують до портрета його діда, яким він того запам'ятав. Шредер був дуже спокійною, витриманою людиною, надійним в усіх своїх діях, при цьому – страшенно непосидючим. "Він просто не міг і пів години посидіти спокійно, – згадує Глевеке, – то біг гуляти, то сідав писати щоденника, а то брав човна та йшов у море, далеко за горизонт". Свої спогади про подорож "Сент Луїса" Густав Шредер також записав: з них вийшла ціла книга з назвою "Безхатьки в морі" – на жаль, до наших днів вона не дійшла, від неї збереглися лише незначні фрагменти.
Примітно й те, що, за спогадами його онука, Шредер ніколи не міг розповісти про цю подорож вголос: починав, зупинявся й мовчав після пари речень... та й кидав розповідати.
Тож навряд чи сьогодні точно можна зрозуміти – що ж спонукало капітана Шредера на порятунок майже тисячі євреїв? Про подвиг Оскара Шиндлера знають усі: можливо, завдяки Спілбергу з його фільмом, можливо – завдяки "євреям Шиндлера", які залишилися в живих, а от про подвиг Густава Шредера, нациста й, однак, глибоко порядної людини – сьогодні мало хто знає.
Читайте також: Грабунки, мародерство, наркоторгівля: як відбувалася посвята до банди Латинських Королів