Про це у розмові з 24 Каналом розповів керівник "Центру вивчення окупації" Петро Андрющенко, додавши, що це не нова тактика, але востаннє росіяни застосовували її близько року назад. Також він розповів, куди Росія перекидає військових з Маріуполя і Бердянська, які наслідки матиме новий наступ на Курщині та чому окупанти зненаціка влаштували облави в місті.

До речі Росія отримує те, на що заслуговує, – СNN про нові масштабні атаки ЗСУ на Курщині

Росіяни начебто повернулися до практики перевезення боєкомплектів цивільним транспортом. Окрім цього, аналогічна ситуація і з транспортуванням техніки. З чим пов'язана така обережність окупантів? Чого бояться?

Насамперед бояться наших дронів. З початку нового року наші безпілотні системи досить активно працюють по ворогу, причому працюють по ближніх кордонах Росії. Зокрема, це Ростовська, Бєлгородська та Курська області, Орел (Орловська область – 24 Канал). Також у грудні безпілотні системи разом з HIMARS завдали ударів по потягу. Це про логістику Бердянського і Токмацького районів окупованої частини Запорізької області.

Тобто росіяни зробили насправді дуже простий висновок – для того, щоб безпечно перевозити значну кількість боєкомплектів, простіше використовувати цивільний транспорт. Це ж не нова практика. Останній раз подібне, якщо мені не зраджує пам'ять, було десь приблизно рік тому.

Тобто це стандарти, до яких росіяни повертаються кожен раз, коли по їхніх логістичних ланцюгах виникають певні проблеми або певні побоювання того, що на ходу їм можуть завдати ураження. Коли американці свого часу передали ATACMS – було те саме. Потім вони розслабилися, повернулися до стандартних перевезень з використанням військового транспорту.

Зараз ми бачимо і можемо це записувати як абсолютний позитив роботи Сил оборони України, наших безпілотних систем, що росіяни повернулися до такої тактики. Те саме каже і рух "Атеш", з яким ми в контакті та спілкуємося. Їхня територія це все ж таки окупований Крим і Херсонщина, але там відбувається те саме і з тих самих причин. Тобто росіяни бояться і не можуть зупиняти наші дрони.

Сьогодні їхня РЕБ виявилася неефективною, ми завдаємо ударів і наростили такі собі "м'язи". Тож для убезпечення подібного приміщення окупанти й використовують цивільний транспорт. Чому цивільний, теж зрозуміло:

  • складно виявити на ходу, чи цей транспорт перевозить військові вантажі, чи цивільні;
  • навіть якщо його виявили, то він завжди рухається у цивільному потоці й досить складно завдати удару без ураження усіх цивільних, які перебувають поруч. Це той ще виклик;
  • також це гарантує абсолютно безпечні місця стоянки. Вони системно зупиняються ночувати, як і фури, що везуть цивільні вантажі або їдуть порожніми з Криму, між проспектом Будівельників і вулицею Купріна. Це близько до виїзду з Маріуполя. Тут вони абсолютно прикриті цивільним оточенням і спокійно себе почувають.

Єдине, що наші люди в Маріуполі вже навчені та розуміють, як відрізняти. Тому що це важко побачити на ходу або на стоянці, якщо ти не підготовлений. Однак тут все одно навколо постійно вештаються патрулі, коли фури стають на стоянку, і військові водії, які присутні або в кабінах, або поруч тощо. Тобто все вказує саме на військові автівки. Майже на кожній ночівлі там є 20 – 60% отаких вантажівок. Вони використовують фури на 10 – 40 тонн вже там.

Наскільки я розумію, така сама історія і в Мелітополі, і в Приморську Запорізькій області. Тобто по всьому автомобільному шляху – фактично з території Росії до Криму, який забезпечує військову логістику – відбуваються саме такі зміни.

Є й інший чинник. У рух прийшов фактично весь підготовчий табір, тобто вся агломерація, яка займалася підготовкою росіян. Тепер звідти "висмоктують" ресурси, штурмовиків і перекидають ближче на лінію фронту.

Якщо брати Маріупольсько-Бердянську агломерацію, то звідти штурмовики поки їдуть переважно на Времівський виступ. Мовиться про Велику Новосілку, яку вони намагаються взяти, бо вона їм кричуще потрібна. Тут йде те саме підкріплення.

Наші полігони "замовчали", що також підтверджує те, що строк підготовки закінчено. Зараз ми в тій точці, коли всі ті, кого вони наготували – ці новоконтрактники – опиняться на лінії фронту. Це означає, що десь з наступного тижня в нас буде тиждень тиші й вони потрохи почнуть завозити новоконтрактників уже нового знову – яких поназбирали протягом грудня. Їх завозитимуть на окуповані території Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

Росіяни перекидають техніку через Маріуполь цивільним транспортом
Росіяни перекидають техніку через Маріуполь цивільним транспортом / Телеграм-канал Петра Андрющенка

Тут є дуже позитивна історія з огляду на сьогоднішні події – це на початок нашого наступу на Курщині. Нікому до кінця не зрозуміло, де буде зупинка, чи буде вона та взагалі задум цієї операції. Однак позитивна історія тут у тому, що росіяни перебувають якраз в тій точці, що сьогодні їм не вистачить резервів без перекидання на Курщині або в Донецькій області для того, щоб активно протидіяти або здійснити контрнаступ у Курській області.

Це означає, що вони будуть змушені або знімати ресурси, або забирати ресурси насамперед з Донецької області та перекидати їх на Курщину. Це не означає, що, умовно кажучи, з-під Маріуполя або з-під Бердянська людей перекинуть на Курщину. Це означає, що частина новоконтрактників, яких готують десь в Росії, звідти потрапить не в Донецьку область, а ними змушені будуть посилювати Курщину від наших наступальних дій.

До теми Контрнаступ ЗСУ в Курській області може підкреслити слабкості Кремля, – ЗМІ

Це абсолютно позитивна історія та чудово підібраний час. Це демонструє, що наші висновки десь сходяться щодо алгоритмів і точок, коли проходить насичення і коли проходить виснаження, перекидання тощо з Генеральним штабом. Щодо Курщини нам залишається спостерігати. Думаю, найближчими днями зрозуміємо та побачимо всі ці перекидання і пересування. Вони мають кардинально змінити картину, як це було влітку під час Курської операції.

У вашому телеграм-каналі з'явилося відео, що зранку в неділю у Маріуполі відбуваються рейди. З чим вони пов'язані?

Тут все просто. Вони чекають на велике перекидання техніки, яке має відбутися частково з Новоазовського району, частково з комбінату Ілліча – та, що була налагоджена, і та, що була модернізована. Росіяни цього дня мали перевозити її з Маріуполя в напрямку Волновахи. Найімовірніше, за нашими обережними даними, її потягнуть на Покровськ, знову ж таки. Колона має бути непогана й організована. Це те, що вони досить не люблять.

Для того щоб ми не зафіксували, щоб складно було зрозуміти, коли вона виїхала або здійснити аудіо та відео фіксацію, коли вона рухається, росіяни виганяють такі мобільні групи. Це декілька патрулів ГАЇ, військова комендатура, ПВК "Патріот", тобто фактично росгвардія, і з ними ФСБшники. Вони зупиняють абсолютно всіх, перевіряють, оглядають і одночасно фільтрують.

Це чіткий сигнал тому, що стає дуже небезпечно по цьому напрямку. Ми його так і сприймаємо. Це означає, що наші люди будуть принаймні максимально обережні щодо фіксації та збору даних. Останнім часом росіяни постійно роблять такі облави перед тим, як іде велике перекидання техніки. Про те, що воно готується, ми знали заздалегідь. Росіяни понаварювали на танки великі гаражі й перекидатимуть їх на лінію фронту.

З іншого боку, я дивлюсь, що відбувається на Курщині й ниття росіян може означати, що загалом і цю техніку вони можуть переадресувати. Прямо на зараз (неділя, 5 січня – 24 Канал) ще триває ця облава, вона проходить по Кальміуському району. Це основне перехрестя неподалік заводу "Азовмаш" через Маріуполь по Нікопольському проспекту з комбінату Ілліча у напрямку Волновахи.

І фактично останнє таке велике перехрестя. Є ще одне далі по руху, там теж стоїть патруль ГАЇ, ми про це знаємо, але там він не настільки агресивний. Найімовірніше там він стоїть для того, щоб просто перекрити рух, коли буде потреба для проходження цієї колони. Така історія нині, що буде далі – подивимось.

У суботу, 4 січня, у Донецькій області загинув позаштатний кореспондент російського пропагандистського телеканалу "Ізвєстія" Алєксандр Мартем'янов. Російські ЗМІ писали, що автомобіль з цим пропагандистом атакували дрони на трасі Донецьк – Горлівка. Також відомо про п'ятьох співробітників інших російських ЗМІ, які отримали поранення. Чи є у вас додаткова інформація?

Тут багато факторів, які залишаються "за кадром". По-перше, чому пропагандисти в такій кількості опинилися в Горлівці? Варто зазначити, що останні 1 – 2 тижні лінія фронту трохи посунулася і ця траса, умовно, стала безпечною. До того російські пропагандисти не наважувалися сунутися в Горлівку цією трасою. Туди легко доставали наші дрони, по суті – усіх видів. Тож росіяни сиділи вдома й звідти – з Донецька розповідали, як треба Горлівку любити, як то кажуть.

За день до того наші Сили оборони завдали удару по місцю базування одного промислового підприємства в Горлівці. Вони поїхали знімати черговий пропагандистський сюжет про те, як, умовно, Україна "бомбить цивільне населення". Усе, як вони люблять. Дознімалися.

Усі ці пропагандистські групи насправді є під контролем. Вони відстежуються у той чи інший спосіб і коли є інформація про їхнє пересування, то вони автоматично стають військовою ціллю. Вони навіть не відокремлюють себе візуально від військових – не носять синю форму преси чи щось інше. Тож у момент пересування цих "товаришів" туди прилетів наш FPV.

У підсумку пропагандист загинув, тому що він там був. Це був його автомобіль ВАЗ-2106. Він не зміг врятуватися, ще 5 пропагандистів отримали поранення різного ступеня важкості. Росіяни розповідають, що їм допомогли на місці. Насправді їх одразу відвезли в Донецьк у клініку Калініна. Зараз їх там приводять до ладу. Можливо, хтось з них все ж таки долучиться до цього загиблого журналіста.

Після цього, думаю, у нас поменшає усяких охочих кататися у Горлівку. Ця траса знову вважається "червоною", якою не можна їхати пропагандистам з офіційних каналів. Виключно на свій страх та ризик. Хтось може туди прорватися з залученням горлівців. Отже, я сказав би, що це такий подвійний удар по пропаганді. Будемо сподіватися, що не останній.

Є інформація, що 9 600 мешканців окупованих територій, зокрема Криму, протягом 2024 року підписали контракти на вступ до російської армії, що склало 94% від мобілізаційного завдання. Якщо розбити по областях, то це просто якийсь дивовижний показник. Як відбувається рекрутинг? Я так розумію, це колишні громадяни України, які отримали на баланс російський паспорт, чи ні?

Так, звісно, це наші. Обов'язково треба дивитися на показники в областях. Тому що ця цифра з'явилася у звіті Центру національного спротиву, я справді можу її підтвердити. Але люди не звертають увагу, що це дані разом з територією з окупованого Криму, а це дуже важливо. Загалом тут є й інші території, які окуповані з 2014 року, а це вносить певні важливі нюанси.

Деякі наші пабліки спробували це підхопити та розповісти, що у нас на окупованих територіях, особливо з 2022 року, відбувається. Мовляв, усі зрадники. Запорізька область у цьому сенсі цікава, там не було жодної території окупованої до 2022 року. Тобто дуже легко зрозуміти, що там відбувається. 330 маргіналів повірили рекрутингу і пішли воювати за Росію за гроші.

Невелика частина, десь до 30 – 40 осіб, це молодь, яку підхопили шляхом заходів у межах призову. Приблизно 10% – це ті, кого забрали з сільської місцевості й примусово привезли до військкоматів та ті, кого погрозами змусили підписати контракт у Запорізькій області. Усі інші – наш маргінес. Це той самий "алкопрошарок" проросійського населення, який був, є і, на жаль, буде. Він взагалі, мені здається, поза ідеологією.

Знову ж, про це варто говорити, адже це – маргінальне населення, частина якого є в кожному українському, європейському місті чи американському місті. Навіть в кожному російському місті воно є, і частково ми його теж використовуємо для того, щоби проводити українські диверсійні акції в тилу росіян. Що буде далі з маргіналами? Таких людей меншатиме, тому що їх просто фізично стає менше на окупованих територіях.

Інша історія з Луганською й Донецькою областями через регіони, які окуповані з 2014 року. Тому що там, окрім маргінальної компоненти та необхідності заробляти, додається багато інших речей на кшталт персональної помсти за якогось близького. Хтось просто пішов воювати й це справді вже ідеологічний момент, але, думаю, всі це й так розуміють. Така ж історія відбувається і з Кримом.

А на всіх територіях, окупованих після 2022 року, відбуваються прості речі: маргінали й ефективний рекрутинг. Тому що таких грошей на окупованих територіях ти не заробиш ніколи. Найнижча одноразова виплата на будь-якій території, яку контролює Росія, складає орієнтовно, 800 тисяч рублів. Це дуже велика сума одразу на руки. Вже потім отримують до 200 тисяч щомісяця. Сьогодні українці на окупованих територіях справді стільки заробити не можуть, тому й ведуться.

Російські солдати
Російські солдати / Ілюстративне фото, Getty Images

З тих історій, що ми знаємо, зокрема від тих, хто потрапив вже в український полон, – там завжди одні й ті ж обіцянки. Мовляв, ти ніколи не будеш на лінії фронту, будеш водієм, кухарем, будь-ким, десь на території близької до лінії фронту.

А потім вони опиняються в тих же таборах в Маріупольсько-Бердянській агломерації, і досить швидко стають штурмовиками на лінії фронту. Позаду кулемет з якимись ахматівцями та росгвардійцями, і вперед – далі на окопи.

З'явилася цікава інформація, що тепер російське міноборони працює, як так зване МММ, тобто як піраміда. Якщо ти, до прикладу, у Воронезькій області приводиш друга й він підписує контракт, то отримуєш на руки одноразову виплату розміром у 50 тисяч рублів. Цього тижня вже підняли гонорар до 75 тисяч рублів. Чи спостерігається подібне на окупованих територіях?

На окупованих територіях такої доплати немає поки що. Думаю, це пов'язано з відсутністю фінансування. Але рано чи пізно таке з'явиться. Це таке собі ноу-хау минулого вже року, що з'явилося у Росії. Це досить цікаво відбувається.

Люди з Воронежа розповідали мені, що роблять родини друзів, якщо вирішили, що вони йдуть підписувати контракт. Наприклад, я і мій кум, вдвох йдемо підписувати контракти. Схема така: дружина мого кума бере мене за руку, веде до військкомату, я підписую контракт, вона отримує ці 75 тисяч, тому що вона сприяла тому, що я пішов в армію. І навпаки, моя дружина відведе кума й отримає ці 75 тисяч, умовно кажучи.

Ось так це працює в Росії. Вигадують, як заробляти. Ця доплата "приведи друга" стала додатковим стимулом, коли пішло на спад підписання контракту за прямі гроші. Це справді спрацювало. На окупованих територіях немає якихось тотальних плюсів щодо підписування контрактів. Таке є лиш в Криму, але там, начебто, воно не досить добре працює. Там працюють інші чинники.

Зверніть увагу Скільки у Росії мобілізаційного ресурсу: у ЗСУ розповіли

Думаю, цього року, десь з весни, ми маємо побачити таку історію на всіх окупованих територіях. За нашою інформацією, ближче до грудня спостерігався спад щодо укладання цих рекрутингових контрактів з російською армією. Саме тому вони взялись за тих, хто йшов під призов.

Призов закінчився з 1 січня 2025 року, тому і погрожувати поки що немає чим до початку весняної кампанії. Саме в цей проміжок часу і мають виникнути якісь додаткові доплати, додаткові бонуси або ж якісь нові вигадки від окупаційної влади, аби залучати більше наших співгромадян чи колишніх співгромадян до служби в російській армії.

У вашому телеграм-каналі з'явилося цікаве опитування, що звучало так: "Як ви вважаєте, чи варто заради миру йти на територіальні поступки". 56% опитаних вважають, що не можна йти на жодні територіальні поступки, тому що люди на окупованих територіях чекають на прихід української армії. При цьому 33% впевнені, що треба обговорити додаткові умови перед прийняттям такого рішення. І 11% вважають, що мир потрібен за будь-яких умов. Як ви прокоментуєте результати цього опитування?

З одного боку це очікувано. Ми нічого іншого не чекали, коли запускали опитування. Я розумію, що воно достатньо провокативне. Можу сказати, знаючи статистику каналу, такої кількості людей, які проголосували, ми поки що не спостерігали у жодному іншому опитуванні, тому воно достатньо репрезентативне.

Очікувано, що люди не готові відмовлятися від наших територій та йти на будь-які територіальні поступки. Це розбиває певні наративи, які намагаються нав'язати нам тотальну втому від війни, що всі готові одразу здатися і таке інше. Це не відповідає дійсності. Справді, українці досі готові боротися, і це абсолютно чудово. Тому що це ж мовиться про відмову територій заради миру без будь-яких умов. Тобто це ускладнена ситуація.

Відсоток тих, хто переконаний, що треба ще поговорити про умови миру, вважає, що єдиний шанс, коли ми де-факто можемо відмовитися від окупованих територій, можливий лише, якщо ми отримаємо 100% гарантії, що мир, який потім настане, це мир назавжди. А якщо таких умов не буде, то вони теж будуть проти того, щоб взагалі йти на будь-які територіальні поступки.

Ми цілком задоволені такими результатами з огляду на те, що досліджуємо ситуацію з ВПО, міграцію і загальну ситуацію на окупованих територіях. Нашій владі варто подумати про те, що робиться і що робилось не так для нашої мобілізації, бо суспільні настрої кажуть, що люди готові мобілізуватись і далі, що ми маємо забезпечувати необхідну кількість війська.

Це означає, що є просто певні проблеми, які треба розв'язувати, але використовувати не просто банальні рішення. Це має бути новий реальний суспільний договір. Це має відбуватися настільки публічно, наскільки це можливо. Це має відбуватися з залученням суспільства, а не виключно з якимись "придворними" і відомими громадськими об'єднаннями.

Тобто це було абсолютно обнадійливе опитування і його результати. Єдине, що тут є інший ризик, який теж маємо тримати в голові постійно. Мовиться про те, щоб такий наш оптимізм не став просто пустим оптимізмом з перекладанням відповідальності на когось іншого. Свого часу ми трохи проґавили наративи на кшталт "вір в ЗСУ – я в ЗСУ", "я допомагаю армії – я армія". Щоб ми зараз знову не обманули самі себе.

Читайте також Закінчення війни в Україні у 2025 році: які варіанти розвитку подій

Нас зараз фактично годують очікуваннями миру і дуже багато людей на цьому спекулює. Я не вважаю це справді державною політикою, і тут мені навіть нема за що критикувати владу, хоч іноді я це люблю робити. Просто в суспільстві існує багато публічних і політичних осіб, які привертають до себе увагу, годуючи українців очікуванням миру.

Утім, ми нарешті можемо побачити, що це не спрацювало. Наші люди більш-менш адекватно оцінюють ситуацію і не сподіваються, що 21 січня, на наступний день після інавгурації Трампа, наступить мир. Також ми побачили, що багато людей підтримують державну політику про те, що неможливо отримати мир в Україні без гарантій і взагалі без того, щоб насамперед дослухатись до нашої думки.

На мій погляд, це досить оптимістичні результати, з якими треба правильно пропрацювати, і, в принципі, все налагодиться вже до весни. Єдине, знову ж таки, треба чесно визнати власне помилки, які призвели до певних негативних ситуацій: і на фронті, і в тилу, і з внутрішньопереміщеними особами, з усіма. Тому це хороший результат, скажімо так.